Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/670/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4497/24 Справа № 204/670/23 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С.В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Драгомерецької А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - В С Т А Н О В И В: В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовував тим, що перебував із відповідачем у трудових відносинах. При звільненні за власним бажанням роботодавець не виплатив йому заборгованість по заробітній платі більше ніж за дванадцять місяців. Просив стягнути на його користь із ТОВ «Рекуперація свинцю» заборгованість по заробітній платі за період з 01.09.2014 року по 17.08.2015 року в сумі 59 307,38 грн.; компенсацію за невиплачену заробітну плату(сума інфляційних витрат) з 01.09.2015 року по 01.01.2023 року у розмірі 71 004,83 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період 01.09.2015 року по 01.01.2023 року в сумі 479 850,62грн. та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2024 року провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.09.2014 року по 17.08.2015 року та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2015 року по 01.09.2016 року закрито. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Також вважав безпідставним посилання суду на практику Верховного Суду, оскільки обставини справ були різними. Зазначає, що підстав для закриття провадження у справі не було, оскільки вимоги заявлені позивачем не були предметом розгляду по суті в порядку жодного судочинства. Також звертає увагу, що в рамках розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції вже визнав не правомірною та скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у зв`язку із тим, що справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. Вважає, що посилання суду першої інстанції на наявність ухвали від 13.02.2018 року як на підставу закриття провадження безпідставним, оскільки обставини, за яких закривалось провадження у 2018 році та на даний час є різними, а саме: ухвала від 13.02.2018 винесена у зв`язку з тим, що стосовно відповідача була розпочата процедура банкрутства, тобто провадження було закрито у зв`язку на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України; наразі відповідач не знаходиться на стадії ліквідації і не є банкрутом; питання юрисдикції у цій справі вже було предметом розгляду та вирішено апеляційним судом; вимоги позовної заяви у цій справі не були предметом розгляду по суті в жодному виді судочинства. В судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання повісток в електронному суді. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Закриваючи провадження у справі у частині вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.09.2014 року по 17.08.2015 року та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2015 року по 01.09.2016 року, суд першої інстанції виходив із того, що у справі №204/4337/17 з аналогічними сторонами та предметом позову провадження у справі закрито. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Для застосування вказаної підстави закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 вказано, що предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Brumarescu v. Romania» (Брумареску проти Румунії) констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Статтею 256 ЦК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Встановивши, що у справі № 204/4337/17 набрала законної сили ухвала Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2018 року про закриття провадження у справі, яка була ухвалена у справі між тими самими сторонами ( ОСОБА_1 та ТОВ «Рекуперація свинцю) про той самий предмет (стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.09.2014 року по 17.08.2015 року та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2015 року по 01.09.2016 року), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в цій частині на підставі п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України. Посилання позивача на те, що обставини, з яких було закрито провадження у 2018 році у справі №204/4337/17 перестали існувати та відповідач не перебуває на стадії ліквідації, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали у цій справі, оскільки ухвала про закриття провадження у справі №204/4337/17 ніким не оскаржена та набрала законної сили. Доводи апеляційної скарги з приводу того, що заявлені позивачем вимоги не були предметом розгляду по суті в порядку жодного судочинства і справа не може бути розглянута в порядку господарського судочинства, не заслуговують на увагу, оскільки підставою для закриття провадження стала наявність ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2018 року у справі № 204/4337/17, постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Зазначена ухвала ніким не оскаржувалася та набрала законної сили. Наявність ухвали про закриття провадження у справі від 13.02.2018 року є перешкодою для повторного звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами,про той самий предмет і з тих самих підстав відповідно до положень ч.2 ст. 256 ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги стосуються питань, які підлягають вирішенню під час розгляду спору по суті позовних вимог та зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями через тлумачення процесуального законодавства на свою користь. За наведених обставин судом першої інстанції на законних підставах частково закрито провадження у справі. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: