Постанова 4854 № 400/13240/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/13240/23 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В. Місце ухвалення: м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування повідомлення-рішення від 19.07.2023 року, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.07.2023 №0168555-2413-1410-UA48080010000048763. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що є власником двох нежитлових об`єктів нерухомості в с. Новокрасном Арбузинського району, провулок Мало-Корабельний, 1-а. Спірним податковим повідомленням-рішенням відповідач визначив податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 68211,00 гривень. Але, позивач вважає, що оскільки він є сільськогосподарським товаровиробником, а ці будівлі використовуються для сільськогосподарської діяльності фермерського господарства Флора, то він має право на пільгу, передбачену п.п ж п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївської області №0168555-2413-1410-UA48080010000048763 від 19.07.2023, про визначення податкових зобов`язань ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 68211,00 гривень. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три грн шістдесят коп.) гривень. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Миколаївській області, подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за інформацією баз даних, що знаходяться у користуванні Головного управління ДПС у Миколаївській області, ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа підприємець. Податкова декларація про майновий стан та доходи з визначенням сум доходу отриманого від здійснення сільськогосподарської діяльності за 2022 рік не подавалась, що свідчить, про те що ОСОБА_1 не є виробником сільськогосподарської продукції. Вказує, що позивач є членом фермерського господарства «Флора», однак інформація щодо змін права власності зазначеного об`єкта нерухомості шляхом реєстрації нотаріально посвідченого акту приймання-передачі нежитлових будівель від фізичної особи ОСОБА_1 до фермерського господарства «ФЛОРА» відсутня. Аргументи суду та позивача, що він є власником Фермерського господарства «ФЛОРА», не звільняють платника податків від сплати податку на нерухоме майно, що належить йому на праві власності оскільки в даних правовідносинах він виступає лише як керівник ФГ, і не здійснив перереєстрацію нежитлової будівлі на ФГ. До того ж згідно з даними інформаціх систем ДПС, ОСОБА_1 не перебуває не обліку як фізична особа підприємець, що також помилково не взято до уваги судом. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживає у с. Новокрасне, Арбузинського (Первомайського) району Миколаївської області та займається сільськогосподарським виробництвом у фермерському господарстві Флора, в якому він з членами родини є засновниками. Крім цього, ОСОБА_1 на праві приватної власності належать: нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,: яка складається з двох нежитлових приміщень (складів) площею 922,3 кв.м., та 1176,5 кв.м., загальною площею 2098,8 кв.м. Зазначені об`єкти нерухомості, які належать засновнику фермерського господарства, ФГ Флора використовувало в господарській діяльності, а саме для зберігання виробленої сільськогосподарської продукції, сільськогосподарської техніки та інвентарю. В вересні 2022 року, Головне управління ДПС у Миколаївській області обрахувало податок на нерухому майно, відмінне від земельної ділянки, за всі три вищезгадані об`єкти на загальну суму 130992 гривень. 19.07.2023 уповноваженою особою Головного управління ДПС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0168555-2413-1410-UA48080010000048763 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання з податку на нерухому майно, відмінне від земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 68211,00 гривень. Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розповсюджені норми абзацу ж п. 266.2.2. ст.266 ПК України, на осіб, які обрали формою ведення сільського товарного виробництва саме через створення фермерського господарства, повністю відповідає меті законодавця про надання підтримки невеликим сільгоспвиробникам, а тому прийшов до висновку про скасуванні спірного податкового повідомлення-рішення. Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного. Спірні правовідносин врегульовані Податковим кодексом України. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, обов`язки та повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. 01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст.266 ПК України. Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. За приписами п.п. 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування. Так, підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Аналізуючи наведені вище приписи норми підпункту «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, колегія суддів зазначає, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Залежно від періоду застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку). Сльськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації). Таким чином, належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець). Саме такі висновки щодо застосування норм права було неодноразово викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17, від 09 травня 2023 року у справі № 380/10802/22. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 - "Будівлі для тваринництва", 1271.2 - "Будівлі для птахівництва", 1271.3 - "Будівлі для зберігання зерна", 1271.4 - "Будівлі силосні та сінажні", 1271.5 - "Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства"; 1271.6 - "Будівлі тепличного господарства", 1271.7 - "Будівлі рибного господарства", 1271.8 - "Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва", 1271.9 - "Будівлі сільськогосподарського призначення інші". Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наданого позивачем Технічного опису об`єкта нерухомого майна, зазначені склади відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, відносяться до класу будівель 1271.9 Будівлі сільськогосподарського призначення інші. Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Слід зауважити, що встановлена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. З матеріалів справи вбачається, що позивач є засновником ФГ Флора, основними видами діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, допоміжна діяльність у рослинництві, після урожайна діяльність, що підтверджується довідкою з ЄДР. ОСОБА_1 на праві приватної власності належать: нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,: яка складається з двох нежитлових приміщень (складів) площею 922,3 кв.м., та 1176,5 кв.м., загальною площею 2098,8 кв.м. Зазначені об`єкти нерухомості, які належать засновнику фермерського господарства, ФГ Флора використовувало в господарській діяльності, а саме для зберігання виробленої сільськогосподарської продукції, сільськогосподарської техніки та інвентарю. Отже, враховуючи зміст ст.1 Закону України №973-IV "Про фермерське господарство", клас спірних будівель (код 1271.9) та їх використання, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач, як засновник фермерського господарства, обрав та здійснює певну форму підприємницької діяльності, яка пов`язана виключно з сільськогосподарським товаровиробництвом, тобто позивач є сільськогосподарським товаровиробництвом через утворене фермерське господарство як юридичну особу, а тому доводи апелянта, що згідно з даними інформаціх систем ДПС, ОСОБА_1 не перебуває не обліку як фізична особа підприємець, колегія суддів не приймає до уваги. Будь-яких доказів того, що вищезазначені нежитлові приміщення (склади) надаються позивачем в оренду, лізинг, позичку, відповідач до суду першої так і до суду апеляційної інстанції не надав. На підставі зазначеного, колегія суддів, оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку про те, що спірні нежитлові будівлі (склади), які належать позивачу на праві власності, фактично є нерухомістю «сільськогосподарського товаровиробника» і використовуються ним та його фермерським господарством виключно у сільськогосподарських цілях, а тому, відповідно, вони не є належними «об`єктами оподаткування» у розумінні вимог підпункту "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України. При цьому, слід звернути увагу й на те, що аналогічної правової позиції з цього спірного питання дотримується і Верховний Суд, зокрема, у свої постановах від 24.04.2020р. по справі №540/2206/19 та від 12.10.2021р. у справі №580/322/20. Щодо доводів апелянта, що податкова декларація про майновий стан та доходи з визначенням сум доходу отриманого від здійснення сільськогосподарської діяльності за 2022 рік не подавалась, що свідчить, про те що ОСОБА_1 не є виробником сільськогосподарської продукції, колегія суддів зазначає, що позивач не є суб`єктом декларування, а саме фізичною особою підприємцем, а є засновником ФГ Флора та здійснює певну форму підприємницької діяльності через утворене фермерське господарство (юридичну особу), а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними. Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про помилковість застосування судом першої інстанції норм права, а отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України Повний текст постанови складено та підписано 21 травня 2024 року . Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова