Ухвала КЦС ВС № 757/51866/19-ц

УХВАЛА 14 травня 2024 року м. Київ справа № 757/51866/19-ц провадження № 61-8221св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач ? Міністерство юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «ОТП Банк», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі -АТ «ОТП Банк»), про визнання незаконним, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 19 травня 2018 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно з умовами якого він придбав квартиру АДРЕСА_1 за ціною 700 000,00 грн. На умовах зазначеного договору він передав ОСОБА_2 грошові кошти, а ОСОБА_2 передав йому квартиру та ключі від неї разом з документами. Право власності зареєстровано в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З травня 2018 року він зі своєю родиною почав проживати у придбаній квартирі. Наприкінці грудня 2018 року він звернувся до нотаріуса з метою укладення договору дарування вказаної квартири, проте йому стало відомо, що згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно придбана ним квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . У подальшому від свого представника - адвоката Гарницького П. П. дізнався, що Міністерство юстиції України видало наказ «Про скасування рішень про державну реєстрації прав та їх обтяжень» від 09 листопада 2018 року № 3484/5 щодо придбаної ним квартири. З указаного документа вбачається, що Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації розглянуто скаргу АТ «ОТП Банк» від 19 жовтня 2018 року щодо деяких питань, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яку задоволено. Наказ Міністерство юстиції України є незаконним, оскільки саме він є новим власником квартири, яку набув у власність на підставі договору купівлі-продажу, повне виконання умов за яким відбулось. Крім того, зазначений наказ прийнятий з порушенням вимог Порядку розгляду скаргу у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128), оскільки його, як заінтересовану особу, у власності якої перебувала квартира, не повідомлено про розгляд скарги АТ «ОТП Банк». ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати пункти 1, 2 наказу Міністерства юстиції України «Про скасування рішень про державну реєстрації прав та їх обтяжень» від 09 листопада 2018 року № 3484/5 в частині задоволення скарги АТ «ОТП Банк» від 19 жовтня 2018 року за № 73-3-73-3-2/3379 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 травня 2018 року № 41176415, прийняте державним виконавцем Баштанського районного відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області Іскяндаровою А. Ф., та від 19 травня 2018 року № 41179596, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р.О., щодо квартири АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати пункт 2 наказу Міністерства юстиції України «Про скасування рішень про державну реєстрації прав та їх обтяжень» від 09 листопада 2018 року № 3484/5 в частині внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування записів (припинення, погашення) запису про іпотеку за № 26220903, записів про обтяження за №№ 26220802, 26220856, запису про право власності за № 26224090, запису про відкриття розділу 1556528180000, внесених на підставі цих рішень, що стосується квартири АДРЕСА_1 ; зобов`язати Міністерство юстиції України внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про скасування записів зроблених на підставі пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 09 листопада 2018 року № 3484/5 та повернути в попередній стан відомості про те, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункти 1, 2 наказу Міністерства юстиції України «Про скасування рішень про державну реєстрації прав та їх обтяжень» від 09 листопада 2018 року № 3484/5 в частині задоволення скарги АТ «ОТП Банк» від 19 жовтня 2018 року № 73-3-73-3-2/3379 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 травня 2018 року № 41176415, прийняте державним виконавцем Баштанського районного відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області Іскяндаровою А. Ф., та від 19 травня 2018 року № 41179596, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р. О., щодо квартири АДРЕСА_1 . Визнано незаконним та скасовано пункт 2 наказу Міністерства юстиції України «Про скасування рішень про державну реєстрації прав та їх обтяжень» від 09 листопада 2018 року № 3484/5 в частині внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування записів (припинення, погашення) запису про іпотеку за № 26220903, записів про обтяження за №№ 26220802, 26220856, запису про право власності за № 26224090, запису про відкриття розділу 1556528180000, внесеного на підставі цих рішень щодо квартири АДРЕСА_1 . Зобов`язано Міністерство юстиції України внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про скасування записів зроблених на підставі пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 09 листопада 2018 року № 3484/5 та повернути в попередній стан відомості про те, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Рішення судів мотивовані тим, що всупереч вимогам Порядку № 1128 Міністерство юстиції України порушило процедуру розгляду скарги, зокрема ОСОБА_1 , як заінтересовану особу, у власності якого перебував об`єкт нерухомого майна ? квартира АДРЕСА_1 , не було повідомлено про розгляд скарги АТ «ОТП Банк» від 19 жовтня 2018 року про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо придбаної ним квартири. У зв`язку з чим позивач був позбавлений можливості реалізувати своє право на надання письмових пояснень. Такі дії відповідача є незаконними та підлягають скасуванню. Доказів про те, що ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд скарги АТ «ОТП Банк», зокрема у спосіб: телефонограмою, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту чи засобами електронної пошти Міністерство юстиції України не надало. Позбавлення позивача можливості взяти участь у розгляді скарги, яка стосується його прав та інтересів, є істотним порушенням процедури розгляду скарги, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість оскарженого наказу Міністерства юстиції України. Аргументи учасників справи 31 травня 2023 року Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що з огляду на те, що спір про право виник між ОСОБА_4 , АТ «ОТП Банк», ОСОБА_2 , а також із урахуванням змісту і характеру відносин між учасниками справи, Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у цій справі. Суди попередніх інстанцій не врахували порушення державним виконавцем вимог законодавства в сфері державної реєстрації прав при вчиненні реєстраційних дій, зокрема не перевірено належним чином документи щодо наявності підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки до них не було додано відповідних договорів іпотеки, статуту банку та як наслідок не було встановлено належним чином факт виконання умов іпотечного договору. Крім того, державний виконавець Іскяндарова А. Ф. не мала повноважень припинення записів про іпотеку та записів про обтяження, оскільки квартира не була придбана (передана) за результатами прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки. 25 жовтня 2018 року на адресу ОСОБА_1 було направлено копію скарги з додатками, що підтверджується листом, наявним в матеріалах справи. На офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України у строки, встановленні чинним законодавством, було опубліковане оголошення про те, що 01 листопада 2018 року відбудеться засідання Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18). Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини Суди встановили, що 19 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири загальною площею 62,2 кв. м, житловою площею 37,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 20 травня 2018 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41179596, від 19 травня 2018 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалка Р.О. 23 жовтня 2018 року до Міністерства юстиції України надійшла скарга АТ «ОТП Банк» від 19 жовтня 2018 року на рішення, дії та бездіяльність державного реєстратора під час реєстрації та оформлення права власності на об`єкти нерухомості. У скарзі АТ «ОТП Банк» просило відповідача скасувати рішення стосовно реєстрації права власності на квартиру та відновити в повному обсязі вилучені записи про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (договори іпотеки) стосовно неї. Листом від 25 жовтня 2018 року ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , направлено копію скарги АТ «ОТП Банк». У листі зазначено, що повідомлення про дату, час і місце розгляду скарги буде опубліковане в рубриці «Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації» на офіційній сторінці Міністерства юстиції України. Висновком комісії Міністерства юстиції України з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 01 листопада 2018 року прийнято рішення задовольнити скаргу АТ «ОТП Банк від 19 жовтня 2018 року» у повному обсязі. Наказом Міністерства юстиції України від 09 листопада 2018 року № 3484/5 «Про скасування рішень про державну реєстрації прав та їх обтяжень» задоволено скаргу АТ «ОТП Банк» від 19 жовтня 2018 року у повному обсязі, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 травня 2018 року № 41176415, прийняте державним виконавцем Баштанського ДВС ГТУЮ у Миколаївській області Іскяндаровою А.Ф., від 03 травня 2018 року № 40905681, прийняте державним виконавцем Баштанського ДВС ГТУЮ у Миколаївській області Бомбик В.А., від 19 травня 2018 року № 41179596 та від 20 травня 2018 року № 41181521, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р.О., вирішено внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про скасування записів про перенесення (припинення, погашення) записів про іпотеку за №№ 26220903, 26220747, записів про обтяження за №№ 26224090, 26226141, записів про відкриття розділів 1556528180000, 1556618480000, внесених на підставі цих рішень. Скасувавши вказані реєстраційні дії державного реєстратора та приватного нотаріуса в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . ОСОБА_1 у розгляді скарги АТ «ОТП Банк» від 19 жовтня 2018 року участі не брав.

Позиція Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів. Відповідно до частин першої, дев`ятої, десятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Порядокрозгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21). Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). Тотожні положення наведених процесуальних правил передбачені і в статтях 47, 48 ГПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України, частина четверта статті 236 ГПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18 (провадження № 61-11707св22), на яку є посилання в касаційній скарзі, за позовом іпотекодавця до іпотекодержателя, Міністерства юстиції України, державного реєстратора про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора зазначено, що: «суди не врахували, що при наявності в державному реєстрі інформації про державну реєстрацію арешту державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження (арешт) не буде зняте. Тому судові рішення в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора належить скасувати та увалити нове рішення про її задоволення. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ні Міністерство юстиції України ні державний реєстратор не є належними відповідачами, а тому оскаржені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та державного реєстратора Махортова І. О. належить змінити виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в адміністративній справі № 826/9341/17 (провадження № 11-318апп19) зазначено, що «спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ОСОБА_1 з наказом Мін`юсту від 15 березня 2017 року № 1543/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача. Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно. Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 757/34482/19-ц (провадження № 61-2407св21), враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 (провадження № 11-318апп19), зазначено, що «у справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , тобто особами, речові права на майно яких оспорюється та щодо яких здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому Міністерство юстиції України як орган, який здійснює повноваження у сфері державної реєстрації прав, є неналежним відповідачем у цій справі. У зв`язку з цим в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії необхідно відмовити із зазначеної підстави». Схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справа № 707/477/20 (провадження № 61-10084св20), від 31 травня 2022 року у справі № 727/842/20 (провадження № 61-932св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/757/20 (провадження № 61-6223св22), від 07 грудня 2022 року у справа № 607/10025/20 (провадження № 61-16978 св 21), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 31 серпня 2022 року у справі № 592/4422/20 (провадження № 61-4726св21). Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 820/4524/18, провадження № 11-948апп19, від 12 лютого 2020 року у справі № 2140/1950/18, провадження № 11-975апп19 та інших). Між тим, якщо позивач вважає, що порушення його права власності на спірну квартиру відбулося у результаті прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу у процедурі розгляду, визначеної статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» та Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, який позивач вважає неправомірним, то незважаючи на наявність спору між власниками нерухомого майна, Міністерство юстиції України також може бути належним відповідачем за вимогою про скасування наказу (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 143/549/21 (провадження № 61-19702св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 143/1020/20 (провадження № 61-5324св21)). Наведені висновки узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 802/385/18-а (провадження № 11-369апп19), в якій зазначено, що «спір про скасування наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту та державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру». Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 18 червня 2019 року у справі № 924/478/18 (провадження №12-11гс19), від 12 лютого 2020 року у справі № 1840/3241/18 (провадження № 11-958апп19), від 17 лютого 2021 року у справі № 821/669/17 (провадження №11-309апп20). Отже, є усталеним в судовій практиці при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто, Міністерство юстиції України не може бути єдиним відповідачем у таких справах незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про право цивільне. Тому належним відповідачем є також особа (особи), на майнові права та інтереси якої може вплинути вирішення відповідного спору. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див., зокрема, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18, пункт 41) та багатьох інших). Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)). Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21 (провадження № 14-102цс22)). У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 (провадження № 61-2790св23) вказано, що «процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Наведений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18». Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)). Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50)). Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22). У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 квітня 2024 року у cправі № 910/15770/21 зазначено, що «позивачем оскаржується спірний наказ, яким було скасовані рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію права оренди позивача на земельні ділянки. Цей спір стосується цивільних прав позивача на право оренди земельними ділянками, які, на його думку, порушені відповідачем, внаслідок чого за Товариством зареєстровано право суборенди на ці земельні ділянки. Позивач не був заявником оскаржуваних реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи - Товариства. Позивач не пред`явив позовних вимог до Товариства, клопотання про залучення його до участі у справі як співвідповідача не заявляв. У зв`язку з цим позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав їх пред`явлення до неналежного відповідача. Суди попередніх інстанцій не врахували, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові; якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Оскільки пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, що виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки іншим доводам касаційної скарги Товариства (схожий за змістом висновок сформульовано в пункті 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20)». Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Зазначене також зумовлено неприпустимістю вирішення судом питання про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що є обов`язковою підставою скасування судових рішень незалежно від виду судочинства (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України, пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України, пункт 4 частини третьої статті 353 КАС України). Крім того, від визначення належного суб`єктного складу сторін спору може залежати вирішення питань про підсудність та юрисдикційність спору. У справі, що переглядається: оскаржуваний наказ прийнятий Міністерством юстиції України за скаргою АТ «ОТП Банк», який вважав порушеним своє право іпотеки на спірну квартиру шляхомскасування у Державному реєстрі речових прав записів про іпотеку та про обтяження спірної квартири, її відчуження іпотекодавцем - ОСОБА_2 позивачу; ОСОБА_1 оскаржується цей наказ, яким було скасовано державну реєстрацію його права власності на квартиру, що виникло на підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 2018 року, укладеного між ним, як покупцем, та ОСОБА_2 як продавцем; внаслідок прийняття оскаржуваного наказу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відновлено запис про право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру; позивач вважає, що порушення його права власності на цю квартиру відбулося в результаті прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу з порушенням процедури розгляду скарги АТ «ОТП Банк», визначеної статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» та Порядком № 1128. Тому у цій справізміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та Міністерством юстиції України, АТ «ОТП Банк», ОСОБА_2 . Позивач пред`явив позов тільки до Міністерством юстиції України, АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 вказав третіми особами, клопотань про залучення їх до участі у справі як співвідповідачів не заявляв. А пред`явлення позову за неналежного складу відповідачів є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду 03 квітня 2024 року прийняла постанову у справі № 916/4093/21 (провадження № 12-69гс23) за позовом ТОВ «Спрінт А» до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5 , ЖБК «Баварія» про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 26.10.2020 № 3735/5 про задоволення скарги ОСОБА_5 від 31.03.2020. Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023, якими визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 26.10.2020 № 3735/5. У наведеній справі оскаржуваний наказ прийнятий Міністерством юстиції України за скаргою ОСОБА_5 , який вважав порушеним своє право,як члена ЖБК «Баварія» (забудовника спірного нерухомого майна) та, відповідно, інвестора квартири в спірному будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , вважаючи, що внаслідок прийняття оскаржуваних рішень реєстраторів відбулося рейдерське захоплення побудованого ЖБК «Баварія» будинку, серед яких і рішення, на підставі яких зареєстровано внесення частини об`єкта нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Спрінт А». ТОВ «Спрінт А»оскаржувало наказ Міністерством юстиції України, оскільки ним було скасовано державну реєстрацію його права власності на частину об`єкта нерухомого майна, що виникло на підставі рішення про внесення нерухомого майна до статутного капіталу товариства його засновником - ОСОБА_6 .Зазначене нерухоме майно належало засновнику на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 05.01.2018. Позивач вважав, що порушення його права власності відбулося в результаті прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказуз порушенням процедури розгляду скарги ОСОБА_5 , визначеної статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» та Порядком № 1128. Станом на момент винесення оскаржуваного наказу (26.10.2020) у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу квартир, укладених 05.01.2018 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Оскаржуваним наказом було скасовано всі рішення державних реєстраторів, прийнятих починаючи з 2017 року за всіма об`єктами нерухомості за цією адресою. Постанова Великої Палати Верховного Суду ухвалена, зокрема, за касаційною скаргоюОСОБА_5 , який вважав, що скасування рішень та записів є єдиним способом поновлення його прав, які порушено низкою незаконних рішень державних реєстраторів. У касаційній скарзі ЖБК «Баварія» звертав увагу, що рішення у цій справі про скасування наказу Міністерства юстиції України безпосередньо стосується інтересів, прав та обов`язків також всіх його членів, за рахунок яких був збудований житловий будинок, та судами не враховано, що спірним наказом скасовано незаконні реєстрації щодо всіх квартир. Велика Палата Верховного Суду вирішила питання, яке передане на її розгляд Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, щодо тлумачення та застосування пункту 1 частини другої, пункту 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), та як суд касаційної інстанції переглянула судові рішення повністю, в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Разом з тим, у наведеній справі зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що спір в ній виник між ТОВ «Спрінт А» та ОСОБА_5 , Міністерством юстиції України (щонайменше, оскільки суди не встановили зміст скасованого наказу, відповідно чи скасовані ним рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень стосовно інших осіб та права яких осіб відновлено у Державному реєстрі прав). Позивач пред`явив позов тільки до Міністерством юстиції України, ОСОБА_5 вказав третьою особою, клопотань про залучення його до участі у справі як співвідповідача не заявляв. Обміркувавши викладене, колегія суддів вважає: для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20); відступ від висновку про застосування тієї чи іншої норми має бути розумним і про нього має бути вказано в тексті постанови. Натомість, цілком очевидно, що суттєва та істотна зміна практики застосування норм при вирішенні певної категорії спорів не має слідувати з тексту постанови не явно, імпліцитно; в судовій практиці є усталеним, що встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, Міністерство юстиції України не може бути єдиним відповідачем у таких справах незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про право цивільне. Тому належним відповідачем є особа (особи), на майнові права та інтереси якої може вплинути вирішення відповідного спору, зокрема особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; відсутні будь-які дотринальні та законодавчі передумови для кардинальної і непередбачуваної зміни усталеної судової практики по застосуванню норм процесуального права при визначенні належного складу відповідачів у приватноправових спорахпро скасування рішення державного реєстратора (наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано таке рішення) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, щодо встановлення належності відповідачів, як обов`язку суду, який виконується під час розгляду справи, незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи. Суди у справі № 916/4093/21 наведеного не врахували, на що не звернула уваги і Велика Палата Верховного Суду, тим самим, забезпечивши однакове застосування судами норми матеріального права, внесла непередбачуваність та правову невизначеністьу застосування норм процесуального права, які виключали вирішення наведеного цивільного спору, що виник між ТОВ «Спрінт А» та ОСОБА_5 , Міністерством юстиції України у порядку господарського судочинства. Слід звернути увагу, що 24 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду розглянула схожий приватноправовий спір у справі № 752/30324/21(провадження № 14-125цс23) про скасування наказу Міністерства юстиції України між власником нерухомого майна та його попереднім власником (який подавав скаргу до Міністерства юстиції України), із залученням цього міністерства як співвідповідача. Підставою позову у справі було лише порушення порядку розгляду такої скарги Міністерством юстиції України, передбаченого у статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Як зазначив Конституційний Суд України в абзаці 3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 та в абзаці 1 підпункту 2.1. пункту 2 мотивувальної частини рішення від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015, складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21 (провадження № 12-69гс23), з якого фактично слідує, що при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України це міністерство може бути єдиним відповідачем у такій справі, а вирішення питання щодо встановлення належності відповідачів у справі не є обов`язком суду, тобто яке суд може вирішити лише за вимогою заінтересованої особи, та зробити висновок, що: «при вирішенні приватноправових спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, належним відповідачем є особа (особи), на майнові права та інтереси якої може вплинути вирішення відповідного спору, зокрема особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; Міністерство юстиції України не може бути відповідачем у таких справах незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про право цивільне; встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору». Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Передати справу № 757/51866/19-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков В. М. Коротун