Постанова 4812 № 489/95/24

20.05.24 22-ц/812/740/24 Єдиний унікальний номер судової справи 489/95/24 Провадження № 22ц/812/740/24 Доповідач в апеляційній інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 20 травня 2024 року м. Миколаїв справа № 489/95/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Ямкової О.О., із секретарем судового засідання - Ковальським Є.В., без участі учасників справи, належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Калініним Сергієм Костянтиновичем, на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 березня 2024 року, ухваленого у складі головуючого судді Кокорєва В.В., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (далі ТОВ «Росвен Інвест Україна») звернулося до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним. 28 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання коштів у позику №2875002 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Так, ТОВ «Лінеура Україна» 28 січня 2022 року направило ОСОБА_1 пропозицію (офету) укласти договір про надання коштів у позику №2875002 після заповнення відповідачем відповідної електронної заявки на отримання фінансового кредиту на сайті Первісного кредитора в мережі Інтернет, що знаходиться за адресою https://credit7.ua/. Відповідач ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладання договору на умовах, визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Лінеура Україна» направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор А701, котрий боржником було введено/відправлено. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти. Проте відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, не здійснивши повернення всієї суми кредиту. 23 травня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» укладено Договір факторингу №01.02-25/23, відповідно до умов якого первісний кредитор передав новому кредитору права вимоги первісного кредитора за кредитним договором до відповідача згідно з реєстром боржників на суму 66317,51 грн. Посилаючись на викладене, а також, на те, що ТОВ «Росвен Інвест Україна» набуло право грошової вимоги до відповідачки, позивач просив стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання коштів у позику №2875002 від 28 січня 2022 року у розмірі 66317,51 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 березня 2024 року позов «Росвен Інвест Україна» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» заборгованість за Договором №2875002 про надання коштів у позику від 28 січня 2022 року, яка станом на 23 травня 2023 року складає 66317 грн 51 коп. та складається з 13300,00 грн. заборгованості по тілу кредиту, 53017,51 грн заборгованості по відсотках. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684 грн 00 коп. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довів належними та допустимими доказами наявність у нього права грошової вимоги до відповідачки в обсязі заявлених вимог, а остання свого обов`язку доказування не виконала та не надала до суду доказів, які б спростували твердження позивача. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка подана через її представника адвоката Калініна С.К., посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Також відповідач просила стягнути з позивача на її користь судові витрати за надання професійної правничої (правової) допомоги в розмірі 6000 грн та судовій збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3220,80 грн. Апеляційна скарга, мотивована тим, що на переконання заявника суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач не надав жодних доказів дійсного укладення кредитного договору та погодження нею умов кредитування. Зазначав, що в матеріалах справи відсутні докази, з яких можна установити, що відповідач пройшла ідентифікацію у системі позивача при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», через номер телефону, який вона сама би зазначила. Позивач не надав суду докази отримання ОСОБА_1 листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення про здійснення входу останньою на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, а тому в матеріалах справи відсутні докази укладення кредитного договору в електронному вигляді. Крім того, відповідач заперечує отримання кредитних коштів за вказаним договором. Покликається на те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, що позбавляє суд можливості перевірити факт отримання позичальником коштів у кредит і перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстави та порядок нарахування відсотків за користування кредитом. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 28 січня 2022 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір №2875002 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого сума кредиту 13300,00 грн, строк кредиту 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів, стандартна процентна ставка 1,99% в день, знижена процентна ставка 0,30% в день, орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою за весь строк кредиту 8346,10% річних, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору за стандартною ставкою 108581,20 грн., а за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 101832,12 грн. Згідно п. 3.1 договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт». Договір підписано 28 січня 2022 року електронним підписом А 701 ОСОБА_1 (а.с. 13 зворот). Відповідно до додатку №1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2875002 від 28 січня 2022 року ОСОБА_1 мала наявність знижки на стандартну процентну ставку, період знижки 30 днів. Якщо клієнтом не будуть виконані умови договору для отримання зниженої процентної ставки, розмір платежів, що зазначенні в графіку платежів будуть перераховані за стандартною процентною ставкою, в зв`язку з чим будуть мати наступні значення: сума платежу за розрахунковий період складе 108581,2 грн, сума процентів за користуванням кредитом складе 95281,2,00 грн, реальна річна процентна ставка складе 8346,10% річних, загальна вартість кредиту складе 108581,2 грн. Додаток № 1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2875002 від 28 січня 2022 року підписано 28 січня 2022 року електронним підписом одноразовим ідентифікатором А701 ОСОБА_1 (а.с. 15). 23 травня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та позивачем укладено Договір факторингу №01.02-25/23, відповідно до умов якого первісний кредитор передав новому кредитору права вимогу первісного кредитора за кредитним договором до відповідача згідно з реєстром боржників на суму 66317,51 грн (а.с. 25-27, 28, 29, 30). Відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2875002 від 28 січня 2022 року не виконувала, в зв`язку з чим станом на 23 травня 2023 року утворилась заборгованість в розмірі 66317,51 грн, з яких: 13300,00 грн - заборгованість за кредитом, 53017,51 грн - заборгованість за процентами (за період з 28 січня 2022 року по 23 січня 2023 року) (а.с. 19-24). Порядок обрахування процентів чітко визначений в договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2875002 від 28 січня 2022 року, паспортом споживчого кредиту і таблицею обчислення вартості кредиту (додаток №1 до договору). Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Установлено, що договір позики між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подала заявку на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використала для підтвердження підписання договору позики. У процесі реєстрації в ІТС ТОВ «Лінеура Україна» відповідач зареєструвала банківську платіжну карту № НОМЕР_1 для перерахування коштів та здійснення погашення кредитної заборгованості. Зазначене підтверджується листом директора ТОВ «Лінеура Україна» від 23 травня 2023 року про детальний опис дій, вчинених сторонами для укладання договору №2875002 від 28 січня 2022 року (а.с. 18). Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем договір позики не був би укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказаний правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Всупереч умов укладеного кредитного договору, зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, а також виконання інших зобов`язань в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договорами, відповідачем ОСОБА_1 належним чином не виконувалися, у зв`язку з чим, у неї виникла заборгованість. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Встановивши, що позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію кредитного договору, які укладені між сторонами, договір факторингу, а також розрахунки, що підтверджують користування відповідачем кредитними коштами, які останньою не повернені, місцевий суд прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Колегія суддів апеляційної інстанції, також звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У цій справі позичальник не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, презумпція правомірності яких не спростована. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14, зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги. Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Договір, укладений між відповідачем та первісним кредитором, договір факторингу укладений між первісним кредитором та ТОВ «Росвен Інвест Україна» у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаних правочинів. Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні документальні підтвердження укладення кредитного договору, не заслуговують на увагу, як підстава для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки за нормами Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно неможливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року (справа№732/670/19), від 12 січня 2021 року (справа №524/5556/19), від 31 серпня 2022 року (справа №280/4456/20), від 09 лютого 2023 року (справа №640/7029/19)). Доводи апеляційної скарги щодо не підтвердження позивачем факту отримання позичальником коштів у кредит, відсутності первинних документів колегія суддів вважає необґрунтованими. З наданої відповідачем на запит апеляційного суду виписки по картці ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , яка зазначена нею в договорі позики як платіжний засіб/поточний рахунок для перерахування коштів, вбачається, що 28 січня 2022 року на її картковий рахунок надійшли кошти в розмірі 13300 грн, що становлять суму кредиту, яка визначена в договорі позики №2875002 від 28 січня 2022 року. Доказів, б які б підтверджували інше джерело надходження вказаних грошових коштів матеріали справи не містять. Тому самі по собі доводи відповідача про відсутність посилання на кредитний договір, його номер та дату у виписці не заслуговують на увагу . Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачкою грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеними договорами і взяті на себе зобов`язання остання не виконала, у передбачені в договорі строки грошові кошти (позики та кредиту) та нараховані відсотки не повернула, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про задоволення позову, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то у колегії суддів з урахуванням положень частини тринадцятої статті 141 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на відповідача. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Калініним Сергієм Костянтиновичем залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку і випадках, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Самчишина Судді В.В. Коломієць О.О. Ямкова Повний текст постанови складено 20 травня 2024 року.