Постанова 4855 № 580/11214/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/11214/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Паламар П.Г., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Карпушової О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду у Київській області (далі по тексту - відповідачі, ГУ ПФУ в Черкаській області, ГУ ПФ у Київській області) в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Черкаській області від 12.10.2023 року №103650011361 щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; - зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дня звернення за її призначенням, а саме: з 05.10.2023 року та передати пенсійну справу для виплати до пенсійного органу за місцем її фактичного проживання, а саме: до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке зобов`язати пенсію позивачу виплачувати з її дня призначення. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року у значений адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №103650011361 від 12.10.2023 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до стажу за вислугу років ОСОБА_1 період роботи в комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська клінічна лікарня № 3», з 01.08.2006 по 02.10.2023, в подвійному розмірі. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 05.10.2023, у відповідності до п. е ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, в чатині відмови в задоволенні позовних вимог, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції шляхом задоволення позовних вимог в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного. Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до диплому серія НОМЕР_3 від 05.07.2006, ОСОБА_2 навчалася на денній формі навчання у Київському міському медичному коледжі за спеціальністю «сестринська справа» і здобула кваліфікацію медична сестра. Відповідно до трудової книжки серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 : - 01.08.2006 прийнята на посаду медичної сестри-анестезистки Українського медичного центру інтенсивної терапії сепсису Київської міської клінічної лікарні № 3. - 01.01.2009 переведено на посаду сестри медичної-анестезиста палати інтенсивної терапії Українського медичного центру інтенсивної терапії сепсису у зв`язку із внесенням змін до штатного розпису. - 12.04.2019 Український медичний центр інтенсивної терапії сепсису перейменовано в відділення інтенсивної терапії сепсису. - 01.11.2019 переведено на посаду сестри медичної відділення (палата інтенсивної терапії) відділення інтенсивної терапії сепсису. - 03.02.2020 Київська міська клінічна лікарня № 3 реорганізована в комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня № 3». - 01.01.2022 переведено на посаду сестри медичної (відділення (палати інтенсивної терапії) відділення гнійної хірургії з палатою інтенсивної терапії. - 16.11.2022 переведено на посаду сестри медичної процедурної відділення гнійної хірургії. - 02.10.2023 звільнена за власним бажанням ст. 38КЗпП України. Через вебпортал Пенсійного Фонду України ОСОБА_1 подала заяву з відповідними документами про призначення пенсії за вислугу років. 12.10.2023 року ГУ ПФУ в Черкаській області прийнято рішення №103650011361 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років (далі по тексту - оскаржуване ріення). Підставою відмови пенсійним органом зазначено, що згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1993 № 909, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров`я за наявності станом на 01.04.2015 не менше 25 років спеціального стажу, на 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців та на 11.10.2017 не менше 26 років 6 місяців. Страховий стаж особи становить 16 років 11 місяців. Стаж за вислугу років становить 11 років 2 місяці 10 днів. Копії Рішення ГУ ПФУ в Черкаській області №103650011361 від 12.10.2023 надані до суду позивачем і відповідачем відрізняються по тексту. Зокрема, в рішенні наданому позивачем зазначено, що стаж за вислугу років становить 11 років 2 місяці 10 днів, у рішення наданому відповідачем зазначено, що стаж за вислугу років позивачки становить 22 років 4 місяці 20 днів (а.с. 19 та 38). Вважаючи оскаржуване рішення відповідача протиправним, позивачка звернулася до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на зарахування до стажу за вислугу років, за періоди роботи, з 01.08.2006 по 02.10.2023, у подвійному розмірі, а тому існує необхідність зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, проте часткове задоволення позовних вимог не відповідає нормам чинного законодавства та не захищає порушене право позивача, з огляду на наступне. У даному випадку, колегія суддів апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а саме: зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дня звернення за її призначенням, починаючи з 05.10.2023 року. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Згідно із положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має право на зарахування до стажу за вислугу років, за періоди роботи з 01.08.2006 по 02.10.2023, у подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За висновками суду першої інстанції, підставою відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дня звернення за її призначенням, починаючи з 05.10.2023 року, стало те, що вказані повноваження є дискреційними та не можуть вирішуватися судом. Колегія суддів паеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Відповідно, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Суд апеляційної інстанції також враховує правову позицію, яка міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення, за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції, і відповідає висновкам суду першої інстанції у даній справі, ОСОБА_1 дотримано усіх визначених законом умов для зарахування до стажу вислуги років період роботи в Комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська клінічна лікарня № 3», з 01.08.2006 по 02.10.2023, в подвійному розмірі, натомість, пенсійний орган ухиляється від призначення позивачу пенсії позивачці за вислугу років. У свою чергу, чинне законодавство передбачає чіткий алгоритм дій щодо порядку та умов призначення пенсії, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Безпідставне та протиправне відтермінування суб`єктом владних повноважень прийняття рішення про призначення і виплату позивачці пенсії за вислугу років прямо суперечить принципу правової визначеності. У даній справі Суд також бере до уваги позицію Європейської комісії за демократію через право (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25 - 26 березня 2011 року; пункти 11, 12 та 45), яка виходить з того, що у першій половині ХХ ст. верховенство права стало надзвичайно спірною концепцією тому, що архітектори «держави загального добробуту» тлумачили заперечення дискреційних повноважень влади, як заперечення ним державного втручання. В умовах суспільства, що стає все складнішим, дискреція розглядається як необхідний чинник прийняття рішень. Від середини ХХ ст. досягнуто порозуміння між концепцією верховенства права та питанням дискреційних повноважень. Дискрецію як таку було сприйнято. Проте, її слід обмежувати буквою та метою закону, яким повноваження надаються, а так само іншими елементами верховенства права, приміром, шляхом забезпечення кожному доступу до справедливих процедур у безсторонньому та незалежному суді та шляхом застосування закону послідовно і однаково до всіх і у спосіб, позбавлений свавільності та не позбавлений здорового глузду. Комісія зауважує, що застосовуючи формулу «accordance to the law» («відповідність закону»), ЄСПЛ загалом вимагає лише того, щоб владна дія держави спиралася на юридичну норму, існуючий зв`язок між демократією та верховенством права гарантував те, що певні дискреційні повноваження держави щодо обмеження прав людини були визначені законом (див.: Case of Iordachi and Others v. Moldova, заява № 25198/02). Також, Комісія виходить з того, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади. Крім того, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47 - 56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02). Колегія суддів також враховує, що згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 820/5134/17, від 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18, від 16 листопада 2020 року у справі № 640/5615/19, від 4 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19. При цьому, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Так, Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: - забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; - бути адекватним фактичним обставинам справи; - не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; - узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом. Колегія суддів апеляційної інстанції також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Як зазначається в Указі Президента України № 231/2021 «Про Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021- 2023 роки», незалежне та неупереджене правосуддя є запорукою сталого розвитку суспільства і держави, гарантією додержання прав і свобод людини та громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави, зростання добробуту та якості життя, створення привабливого інвестиційного клімату, своєчасного, ефективного і справедливого вирішення правових спорів на засадах верховенства права. Крім того важливо, що завданням суду у спорах, що виникають із публічно-правових відносин, в яких індивідуальне право особи (можливість реалізації майнових прав, зокрема права на соціальний захист, свобода використання власності у незаборонений спосіб, право на безперешкодну підприємницьку діяльність тощо) конкурує із суспільними (публічними) інтересами, є забезпечення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами; ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов`язково враховується суспільний (публічний) інтерес. Отже, аналіз положень адміністративного судочинства дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Як зазначалося вище, у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом, на момент прийняття рішення, не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд. Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта. Аналогічний підхід до вирішення питання про дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21. З урахуванням вищевикладених правових положень та висновків Верховного Суду, враховуючи, що позивачкою виконано всі умови, визначені Порядком № 3-1, відповідно до статей 5 та 245 КАС України, з метою ефективного захисту порушених прав позивачки, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог та зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дня звернення за її призначенням, починаючи з 05.10.2023 року. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 року по справі №480/4288. Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з тим, вимоги позвачки передати пенсійну справу для виплати до пенсійного органу за місцем її фактичного проживання, а саме: до ГУ ПФУ у Київській області, яке зобов`язати пенсію позивачу виплачувати з її дня призначення, не підлягають задоволенню, оскільки зазначені повноваження пенсійного огану є дискриційними, відповідно до вищевикладених висновків суду в даній постанові. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Разом з тим, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги доводи позивача в цій частині, з огляду на що, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. З огляду на вказане, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу суду, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови, з прийняттям нового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Відповідно до ч. 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта в ладних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Як вбачається з матеріалів справи, під час подання позовної заяви та апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1288,32 грн., який підлягає стягнення з ГУ ПФУ в Черкаській оласті на користь ОСОБА_1 , як суб`єкта владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Ухвалити нову в цій частині нову постанову, якою адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області (ЄДРПОУ 21366538) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за вислугу років, відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дня звернення за її призначенням, починаючи з 05.10.2023 року. В іншій частині позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року залишити без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області (ЄДРПОУ 21366538) витрати на сплату судового збору в розмірі 1288,32 грн., (одна тисяча двісті вісімдесят вісім грн. 32 копійок). Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: О.В. Карпушова В.В. Файдюк Повний текст виготовлено 16.05.2024 року