Постанова 4855 № 580/1971/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1971/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Тимошенко В.П., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач) в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення виплати суми компенсації у місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості згідно рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі №580/5298/21 та не здійснення виплати суми компенсації по даний час; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення, за період 02.03.2018 по 17.03.2023, відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів», у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року значений позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та повернути матеріали позовного провадження позивачу. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , починаючи з 19.09.2017 року по 02.03.2018 року, проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , а грошове забезпечення виплачувалося позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 . Зазначене не заперечується сторонами. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2021 року у справі №580/5298/21 встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України, однак при звільненні його з військової служби останньому не виплачено індексацію грошового забезпечення, за період з 19.09.2017 по 02.03.2018. Вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили 18.02.2022, зобов`язано Військові частини НОМЕР_2 та НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби, за період з 19.09.2017 по 28.02.2018, із застосуванням базового місяця січень 2008 року. 01.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення, за період 19.09.2017 по день виплати індексації, відповідно до положень статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів», у зв`язку з порушенням строків їх виплати (а.с.10). 17.03.2023 року позивачу перераховано грошові кошти - індексацію грошового забезпечення у сумі 21 796,60 грн. (а.с.11). Як зазначає позивач, станом на дату звернення з даним позовом до суду, відповіді від відповідача, на подану ним заяву, не надходило. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення виплати суми компенсації у місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості, та не здійснення виплати компенсації по даний час протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на компенсацію, у зв`язку з порушенням строків виплати нарахованої втрати частини доходу, а саме: виплати грошового забезпечення, за період з 19.09.2017 року по 17.03.2023 року. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У даному випадку, апелянт просить суд апеляційної інстанції залишити без розгляду позовну заяву, з підстав пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а саме: звільнення позивача відбулося 02.03.2018 року, а з даним позовом останній звернувся через систему «Електронний суд» 20.03.2023 року, тобто майже через 5 років. Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Також пунктом 8 ч. 1 ст. 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Таким чином, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду є не поважними, то суд зобов`язаний залишити позовну заяву без розгляду. Поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. Отже, строк повинен бути пропущений виключно з поважних причин. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення. Звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв`язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов`язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини, адже наслідки для особи настають незалежно від підстав, за яких прийнято оскаржуваний акт індивідуальної дії, а з моменту прийняття такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.002233. У даному випадку, на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2021 року у справі №580/5298/21, 17.03.2023 року Військовою частиною НОМЕР_1 перераховано ОСОБА_1 грошові кошти - індексацію грошового забезпечення у сумі 21 796,60 грн. (а.с.11). Тобто, до моменту виплати індексації грошового забезпечення, позивачу не було відомо розмір вказаної виплати та чи буде ураховано відповідачем суму компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення, за період 02.03.2018 по 17.03.2023, відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів». Відповідно, про порушення своїх прав, в частині невиплати компенсації втрати частини доходу, позивачу стало відомо 17.03.2023 року, саме в момент отримання їх на свій картковий рахунок. У свою чергу, з даним позовом ОСОБА_1 звернувся 20.03.2023 року через систему «Електронний суд», тобто на 3 день після отримання коштів, що не потребує доказування. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи апелянта про залишення без розгляду позовної заяви та повернення її позивачу є помилковими та не заслуговують на увагу суду, оскільки в даному випадку позовна заява подана в строк передбачений адміністративним судочинством та відповідає вимогам в повному обсязі. Крім того, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 20 квітня 2022 року у справі № 461/1390/16-а, згідно яких, у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати саме з моментом отримання листа-відповіді органу Пенсійного фонду України про відмову у виплаті особі компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, пов`язується початок перебігу строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправним рішення власника або уповноваженого ним органу (особи) щодо відмови у виплаті відповідної компенсації та зобов`язання останнього її виплатити. Саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб`єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду. Застосовуючи вказані висновки ВС до обставин даної справи, колегія суддів зазначає, що у даному випадку, Військовою частиною НОМЕР_1 не надано відповідь позивачу на його заяву від 01.10.2021 року, в якій останній просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення, за період 19.09.2017 по день виплати індексації, відповідно до положень статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів», у зв`язку з порушенням строків їх виплати (а.с.10). Колегія суддів апеляційної інстанції не надає оцінку правовідносинам в даній частині, щодо ненадання відповіді позивачу на його звернення, оскільки це не є предметом спору в даній справі. Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не звертався до відповідача з вимогою виплатити компенсацію втрати частини доходу, і що саме про таке за своєю суттю публічно-владне управлінське рішення йдеться й у положеннях частини першої статті 7 Закону № 2050-ІІІ, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції та є безпідставними, з огляду на наявність належних доказів з боку позивача та звернення з відповідною заявою до відповідача ще в 2021 році (а.с.10), після ухвалення судового рішення на його користь. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050 та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 24.10.2011 № 6-38цс-11, від 18.11.2014 № 21-518а14, від 11.07.2017 № 21-2003а16, постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», має право на компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, заборгованість по якому остаточно була виплачена 17.03.2023 року. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає висновок суду першої інстанції про задоволення позову обґрунтованим та законним, з огляду на вищенаведені правові положення та обставини справи, а доводи апелянта безпідставними. Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції не надає оцінку спірним правовідносинам в іншій частині судового рішення, оскільки скаржником в апеляційній скарзі заявлено вимоги тільки щодо залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 та повернення її останньому, між тим, по суті рішення суду першої інстанції апелянтом не оскаржується. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch - United Kingdom» № 44277/98). У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02). Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 травня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 26.10.2023 року