Постанова 4857 № 300/7360/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/7360/23 пров. № А/857/3808/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьмича С. М., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року (ухвалене головуючим суддею Кафарський В.В., у м. Івано-Франківськ) у справі № 300/7360/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.05.2023 № 0359499-2410-0910-UA26040270000047749 та від 29.05.2023 № 0350503-2410-0910- UA26040270000047749 В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що є помилковим висновок контролюючого органу, що йому як фізичній особі, яка є власником нежитлових приміщень, необхідно сплатити податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки належні йому об`єкти нерухомого майна призначені для використання у сільськогосподарській діяльності, що є підставою для застосування податкової пільги. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 29.05.2023 № 0359499-2410-0910-UA26040270000047749 та від 29.05.2023 № 0350503-2410-0910- UA26040270000047749. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що у спірних відносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відсутні, оскільки позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо об`єктів нерухомого майна стайні, реєстраційні номери майна: 4258042 та 5856957, розташовані за адресою: вул. Бережанська, 12, м. Рогатин, Івано-Франківська обл. та вул. Бережанська, 10, м. Рогатин, Івано-Франківська область. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційну скаргу подану на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що відповідно до відомостей з Державного речових прав на нерухоме майно, сформованого 10.11.2023 №353877939, ОСОБА_1 є власником наступних об`єктів нерухомого майна: нежитлова будівля, стайня, реєстраційний номер майна: 4258042, вул. Бережанська, 10, м. Рогатин, Івано-Франківська обл.; нежитлова будівля, стайня, реєстраційний номер майна: АДРЕСА_1 (а.с. 38-40). 29.05.2023 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0359499-2410-0910-UA26040270000047749 та №0350503-2410-0910- UA26040270000047749, якими позивачу визначено суми платежів з податку на вищевказане нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2022 рік (а.с. 11-12). Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України(далі -ПК України). Відповідно до ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені вказаним Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених вказаним Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених вказаним Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Відповідно до п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок. Згідно з ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України). Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. За приписами ст. 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Підпунктом «ж» 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Відповідно до п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в цьому випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»). Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 № 2238-II Iдалі - Закон № 2238), під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Крім того, до виробників сільськогосподарської продукції відносять юридичних осіб, фізичних осіб (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності (далі - КВЕД), мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин (ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 № 575-VI). Поняття «сільськогосподарський товаровиробник», що міститься у Законі України «Про сільськогосподарський перепис`та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва», 1271.2 «Будівлі для птахівництва», 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна», 1271.4«Будівлі силосні та сінажні», 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства», 1271.7 «Будівлі рибного господарства», 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва», 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) «Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. З наведеного видно, що для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, звільняються від оподаткування цим податком споруди, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником (особою, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа. Відповідний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 2240/3410/18. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивачу на праві приватної власності належать стайні, реєстраційні номери майна: 4258042 та 5856957, розташовані за адресою: вул. Бережанська, 12, м. Рогатин, Івано-Франківська обл. та вул. Бережанська, 10, м. Рогатин, Івано-Франківська обл. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, як фізична особа наділений статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права та використовує належні йому на праві власності нежитлові будівлі як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб, а тому такі будівлі, в силу приписів п.п. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Водночас, відповідач в межах спірних правовідносин не довів, що будівлі нерухомості, які належать позивачу на праві власності, не є будівлями сільськогосподарського призначення. Здійснюючи донарахування податку контролюючий орган не довів наступне: чим він керувався при визначенні позивачу розміру податкового зобов`язання, який документ щодо класифікації будівель і споруд використав, чому на стадії податкового адміністрування (контролю) не отримав інформацію щодо класифікації будівель від компетентної установи, що вказує на не дотримання відповідачем як суб`єктом владних повноважень пунктів 1, 2, 3, 5, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України при прийнятті рішень. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22. Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі № 300/7360/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар