Постанова 4852 № 160/22643/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/22643/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року (суддя Боженко Н.В.) у справі №160/22643/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- встановиВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 року по 04.08.2023 року включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 року по 04.08.2023 року у сумі 463 810 гривень 35 копійок включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100. Підставами позову визначено несвоєчасний розрахунок при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 року по 04.08.2023 року включно; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 року по 04.08.2023 року у сумі 188 718,75 гривень (сто вісімдесят всім тисяч сімсот вісімнадцять гривень 75 копійок). В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про те, що при звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні. Визначаючи суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд, виходячи з принципу справедливості та співмірності, дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 188718,75грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми при звільненні порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні. Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні. Відповідач вказує на те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст..116 КЗпП України. При звільнені з позивачем був проведений остаточний розрахунок та виплачено належні йому суми. Той факт, що в подальшому за рішенням суду військова частина виплачувала позивачу індексацію грошового забезпечення, не може вказувати на те, що у відповідача виник обов`язок по сплаті позивачу компенсації, що передбачена ст..117 КЗпП України. З цього приводу відповідач також вказує на те, що індексація грошового забезпечення не є видом грошовим забезпечення військовослужбовців, у зв`язку з чим несвоєчасна її виплата не може бути підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлені обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що наказом відповідача від 26.12.2006 року №38 позивача з 26.12.2006 року зараховано до списків особового складу військової частини. Наказом відповідача від 28.05.2020 року №153 позивача з 28.05.2020 року виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2022 року у справі №160/4149/22, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023 року зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.05.2020 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум. Згідно виписки по рахунку позивача 05.08.2023 року нею отримано суму 188708,70 грн, деталі операції: Безготівкове зарахування. Коментар до платежу: ВЧ НОМЕР_1 НОМЕР_2 2800 Перерахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 по справі №160/4149/22 від 22.09.2022 року, без ПДВ. Порушення строків розрахунку при звільненні стало підставою звернення позивача з позовом до суду. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Так, вирішуючи спір між сторонами суд першої інстанції дійшов висновку щодо можливості застосування до спірних відносин приписів КЗпП України. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано правовідносини у сфері проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, у зв`язку з чим в даному випадку застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані. Так, відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції нга час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Отже, індексація грошового забезпечення на яку мав право позивач, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, повинна бути виплачена у день звільнення позивача із військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст..117 КЗпП України. З цих підстав виходив і суд першої інстанції, який стягнув з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, судом першої інстанції враховано, що період затримки розрахунку при звільненні становить 1163 календарні дні, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача 423,90грн, загальний розмір середнього заробітку за увесь час затримки при розрахунку становить 492 995,70грн., що значно перевищує індексацію грошового забезпечення (188708,70грн.) з невиплатою якої у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. В той же час, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом у справі №806/2473/18 (постанова від 30.10.2019, у справі №260/348/19 (постанова від 04.09.2020), суд першої інстанції обгрунтовано врахував істотність частки грошового забезпечення, яке мало бути виплачено на час звільнення позивача та яке не було виплачено в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні. Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 188708,7грн. (частка індексації грошового забезпечення) / 492 995,70грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1163 днів) х 100 = 538,28%. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 38,28 % становить: 423,90грн. (середньоденний заробіток позивача) х 38,28 % х 1163 (кількість днів затримки) = 188 718,75грн. Таким чином, визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача як компенсація за затримку розрахунку при звільненні, судом першої інстанції було враховано правову позицію Верховного Суду, суть якої зводиться до того, що розмір відповідальності (середній заробіток) повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми, які не були виплачені при звільненні, становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції як щодо наявності у відповідача обов`язку виплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні так і в частині визначено розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, оскільки такий розмір відповідає принципу розумності, справедливості та пропорційності. З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №160/22643/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 16.05.2024 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк