Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/5543/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2024 р. Справа № 440/5543/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, по справі № 440/5543/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 28.02.2020 року по 30.05.2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби. - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 28.02.2020 року по 30.05.2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період 28.02.2020 по 30.05.2022 у сумі 15522,42 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять дві гривні сорок дві копійки). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись з вищевказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі № 440/5543/22 змінити, а саме: в абзаці другому резолютивної частини рішення слова та цифри «у сумі 15 522,42 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять дві гривні сорок дві копійки)», замінити словами та цифрами «у розмірі 294 944 (двісті дев`яносто чотири тисячі дев`ятсот сорок чотири гривні) 99 копійок». В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що встановлена судом першої інстанції істотність частки у розмірі «11,40%» не знаходить свого підтвердження, розрахована невірно з порушенням норм матеріального права та без врахування фактичних обставин справи. Вказує, що в дійсності розмір невиплачених позивачу при звільненні коштів та виплачених тільки на виконання рішень суду становить 93,09% від загальної суми належних позивачу при звільненні коштів (152 619,39 грн. / 163 932,49 грн. х 100). У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити вимоги апеляційної скарги без задоволення. Зазначає, що КЗпП України не поширює свою дію на військовослужбовців, оскільки такі правовідносини регулюються спеціальним законодавством, яким не містить норм про виплату звільненому військовослужбовцю середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільнені. Посилається на постанови Верховного Суду від 04.12.2019 y справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20. Крім того, вказує на порушення позивачем тримісячного строку звернення з позовом до суду. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 має статус та посвідчення учасника бойових дій. 27.02.2020 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 позивача звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення. На час виключення зі списків особового складу військова частина не виплатила позивачу у повному розмірі індексацію грошового забезпечення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 у справі №380/10063/20, що набрало законної сили 22.01.2021, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.02.2020. Зобов`язано Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.02.2020. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 у справ №380/10063/20 відповідачем 25.03.2021 було виплачено належні позивачу кошти у розмірі 16457,82 грн, що підтверджується випискою з банку від 31.03.2021 року № A47CAUB15OBK9199. Крім того, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 у справі №380/10059/20, що набрало законної сили 05.04.2021, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2016 по 27.02.2020 в повному обсязі. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.09.2016 по 27.02.2020, із застосуванням січня 2008 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 29.09.2016 по 28.02.2018, а в період з 01.03.2018 по 27.02.2020 з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 у справі №380/10059/20 відповідачем 14.04.2021 виплачено позивачу 2639,66 грн індексації грошового забезпечення, 01.07.2021 виплачено позивачу 57491,39 грн індексації грошового забезпечення, а 31.05.2022 здійснено доплату індексації грошового забезпечення у розмірі 76030,52 грн. У зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Задовольняючи позовні вимоги частково, у сумі 15 522,42 грн, суд першої інстанції виходив з того, що істотність частки компенсації за несвоєчасний розрахунок у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 11,40% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції з огляду ну наступне. За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. За приписами статті 116 КЗпП України (тут і надалі в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні. Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до рішення суду першої інстанції судом було обраховано істотність частки компенсації за несвоєчасний розрахунок у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку шляхом ділення розміру недоплаченої позивачці суми на час звільнення (яку суд першої інстанції вирахував у сумі 136 161,57 грн) на розмір середньомісячного грошового забезпечення позивача (11 934,60 грн згідно довідки від 04.04.2023 №4271). Згідно вказаної формули обраховано істотність частки компенсації за несвоєчасний розрахунок у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку склала 11,40. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що чинне законодавством не передбачено такого механізму обрахунку компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні на підставі положень ст. 117 КЗпП України як ділення розміру недоплаченої суми на час звільнення на розмір середньомісячного грошового забезпечення позивача. А згідно усталеною судовою практикою істотність частки потрібно обраховувати пропорцію загальної суми, що підлягала сплаті працівнику при звільненні, а не пропорційно середньомісячного грошового забезпечення позивача. Однак, колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги, що єдиний можливий механізм розрахунку середнього заробітку виходячи з принципу пропорційності є принцип, наведений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19. Так, у своїх постановах від 08.06.2023 по справі № 340/681/20, від 11.08.2021 по справі № 821/2093/16, від 27.04.2023 по справі № 200/5415/20-а Верховний Суд неодноразово зауважував, що обговорюваний у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 у справ №380/10063/20 відповідачем 25.03.2021 було виплачено належні позивачу кошти у розмірі 16 457,82 грн, що підтверджується випискою з банку від 31.03.2021 року № A47CAUB15OBK9199. Також на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 у справі №380/10059/20 відповідачем було виплачено належні позивачу кошти 14.04.2021 в розмірі 2 639,66 грн, що підтверджується випискою з банку від 15.04.2021 року № TGER4UUKCQ847HF4; 01.07.2021 в розмірі 57 491,39 грн, що підтверджується випискою з від 01.07.2021 №LKI3QDCDB5G; 31.05.2022 в розмірі 76 030,52 грн, що підтверджується випискою з від 31.05.2022 №GHAK03APHIC. Разом з тим, позивача було звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення 27.02.2020, відтак повний розрахунок мав бути з ним проведений у день звільненні. Тобто, відповідачем було допущено наступні прострочення розрахунку: - на суму 16 457,82 грн з 28.02.2020 по 25.03.2021 (392 дні); - на суму 2 639,66 грн з 28.02.2020 по 14.04.2021 (412 днів); - на суму 57 491,39 грн з 28.02.2020 по 01.07.2021 (490 днів); - на суму 76 030,52 грн з 28.02.2020 по 31.05.2022 (824 дні). Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2020 - 2022 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Згідно офіційних даних Національного банку України облікова ставка протягом спірних періодів становила: з 31.01.2020 - 11,0; з 13.03.2020 - 10,0; з 24.04.2020 - 8,0; з 12.06.2020 - 6,0; з 24.07.2020 - 6,0; з 04.09.2020 - 6,0; з 23.10.2020 - 6,0; з 11.12.2020 - 6,0; з 22.01.2021 - 6,0; з 05.03.2021 - 6,5; з 16.04.2021 - 7,5; з 18.06.2021 - 7,5; з 23.07.2021 - 8,0; з 10.09.2021 - 8,5; з 22.10.2021 - 8,5; з 10.12.2021 - 9,0; з 21.01.2022 - 10,0; з 04.03.2022 - 10,0. Відтак, облікова ставка в середньому значенні у період з 28.02.2020 по 25.03.2021 становила 7,15%; у період з 28.02.2020 по 14.04.2021 7,18%; з 28.02.2020 по 01.07.2021 7,21%; та з 28.02.2020 по 31.05.2022 7,81%. Враховуючи суму недоотриманих коштів 16 457,82 грн за період з 28.02.2020 по 25.03.2021, 7,5 % річних від цієї суми становитиме 1176,73 грн, тобто 3, 22 грн за день затримки розрахунку (1176, 73:365). Враховуючи загальний період затримки розрахунку (із 28.02.2020 по 25.03.2021 , що становить 392 дні), приблизний середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме 1 262,24 грн (3, 22 х392). Таким чином, примірні суми, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, могли б становити відповідно 1 262,24 грн (16 457,82 грн * 7,15%*392 дні /365 днів); 213,93 грн (2 639,66 грн * 7,18% * 412 днів /365 днів); 5 564,69 грн (57 491,39 грн * 7,21% * 490 днів /365 днів); 13 405,20 грн (76 030,52 грн * 7,81% * 824 дні /365 днів). Отже, враховуючи розмір грошової компенсації, виплата якої прострочена відповідачем, приймаючи до уваги тривалість затримки у днях щодо кожної суми відповідно та з урахуванням розміру середньозваженої облікової ставки НБУ протягом періоду затримки, загальний обсяг відповідальності відповідача за несвоєчасний розрахунок з позивачем складає 20 446,06 грн. Обраний спосіб було запропоновано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц і колегія суддів вважає за можливе застосувати такий підхід до спірних правовідносин. Доводи відповідача про порушення строку звернення до суду з цим позовом не знайшли свого підтвердження, адже остаточний розрахунок з позивачем було проведено 30.05.2022, а з позовна заява була подана до суду 23.06.2022, тобто з дотриманням встановленого ст. 122 КАС України строку. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Ураховуючи зазначене на підставі оцінених аргументів учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги позивача необхідно задовольнити частково: змінити рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі № 440/5543/22, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови та змінивши стягнутий судом першої інстанції з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 15 522,42 грн до 20 447,60 грн. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 по справі № 440/5543/22 - змінити в частині мотивів та підстав задоволення позову ОСОБА_1 , виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, та змінити суму стягнутого на користь ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 15 522,42 грн (п`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять дві гривні сорок дві копійки) на 20 446,06 грн (двадцять тисяч чотириста сорок шість гривень шість копійок). В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі № 440/5543/22 - залишити без змін.. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій Л.В. Любчич