Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/10770/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/10770/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 23 квітня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в червні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09.09.2016 по 22.08.2022 включно за невиплату компенсації за невикористану додаткову відпуску, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та за період з 09.09.2016 по 20.05.2023 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 09 вересня 2016 року включно з застосуванням січня 2008 року в якості базового місяця; - зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.09.2016 по 22.08.2022 включно за невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та за період з 09.09.2016 року по 20.05.2023 року за не нарахування та не виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 09 вересня 2016 року включно із застосуванням січня 2008 року в якості базового місяця виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, що передували дню звільнення. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 28.12.2023 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2016 року по 09 березня 2017 року включно. Стягнув з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2016 року по 09 березня 2017 року включно в розмірі 11967 (одинадцять тисяч дев`ятсот шістдесят сім) грн 82 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що ототожнювати поняття грошове забезпечення (для військовослужбовців) та заробітну плату (для працівників) неможливо. Вважає, що у цій справі не можуть бути застосовані норми статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру. Також зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, а тому обмежується строком встановленим ч. 1 ст. 233 КЗпП України та ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України). Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з витягом із наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 05.09.2016 №384 позивача звільнено з військової служби у запас. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09.09.2016 №242 позивача з 09.09.2016 виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.05.2022 у справі №560/1216/22 зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2016 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.09.2016. На виконання рішення суду від 02.05.2022 у справі №560/1216/22 позивачу 22.08.2022 виплачено (нараховано) 6783,93 грн компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015 - 2016 роки, що підтверджується довідкою відповідача від 07.07.2023 №305/436, платіжним дорученням від 19.08.2022 №20681, випискою по картковому рахунку. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.11.2022 у справі №560/9623/22 зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 09 вересня 2016 року включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, з врахуванням виплачених сум. На виконання рішення суду від 17.11.2022 у справі №560/9623/22 позивачу 20.05.2023 виплачено 21376,92 грн (нараховано 21702,46 грн), що підтверджується довідкою відповідача від 07.07.2023 №305/434, платіжною інструкцією від 17.05.2023 №25669. Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 23.05.2023 щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вказана виплата позивачу не здійснена. Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів насамперед враховує висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23. Оскільки ні відповідач, ні позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку, суд апеляційної інстанції в цій частині рішення суду не переглядає. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України). В поданому адміністративному позові позивач оскаржує ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. При цьому встановлено, що фактично остаточний розрахунок при звільненні відповідачем було здійснено 20.05.2023, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.05.2023. З адміністративним позовом позивач звернувся до суду 11.06.2023, тобто строк звернення, визначений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не пропущений. Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про недотримання позивачем вимог ч. 1 ст. 233 КЗпП України та ч. 5 ст. 122 КАС України. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині не поширення норм статей 116 та 117 КЗпП України на відповідача через те різні поняття грошового забезпечення (для військовослужбовців) та заробітної плати (для працівників), колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби). Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17) Отже, суд першої інстанцій обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України. Слід також враховувати, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого органу, є триваючим правопорушенням. Тобто, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є мірою відповідальності відповідача перед позивачем. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Крім того, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну правову оцінку щодо помилковості доводів відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Як наслідок, бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зважаючи на те, що позивач не оскаржував встановлену судом першої інстанції суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.