Постанова 4801 № 127/20566/23

Справа № 127/20566/23 Провадження № 22-ц/801/956/2024 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2024 рокуСправа № 127/20566/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: суддя-доповідач - Медвецького С. К., суддів: Голоти Л. О., Копаничук С. Г., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу № 127/20566/23 за апеляційною скаргою адвоката Оверковського К. В. в інтересах ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Вохмінової О. С. у залі суду, встановив: Короткий зміст вимог У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Позов мотивований тим, що з 29 квітня 2012 року до 10 липня 2019 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з нею та перебуває на її утриманні. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2021 року (справа № 127/17565/21) стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 липня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. 31 січня 2023 року на виконання указаного рішення Вінницьким міським судом Вінницької області видано виконавчий лист. Постановою державного виконавця Третього відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02 лютого 2023 року відкрито виконавче провадження № 70914344. Зазначає, що ОСОБА_2 не сплачує аліменти, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість з їх сплати за період з 09 липня 2021 року по 31 січня 2024 року у розмірі 109 842,75 грн. Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила суд: стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 109 842,75 грн та 4 000 грн витрати на професійну правничу допомогу. Короткий зміст судового рішення Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 квітня 2023 року до 31 січня 2024 року включно в сумі 60 112,56 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: стягнення пені за прострочення сплати аліментів, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти; обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника; ОСОБА_2 не отримував заочне рішення про стягнення аліментів та постанову про відкриття виконавчого провадження; відповідач був обізнаний з судовим рішенням про стягнення аліментів з 16 березня 2023 року (після ознайомлення його представника адвоката Оверковського К. В. з матеріалами справи про поділ майна подружжя) та допустив заборгованість по їх сплаті, відтак у позивача, як одержувача аліментів, виникло право на стягнення з відповідача пені, як відповідальності за прострочення сплати аліментів, за період з 01 квітня 2023 року по 31 січня 2024 року; доказів того, що заборгованість зі сплати аліментів у період з 09 липня 2021 року до 16 березня 2023 року утворилась з вини платника аліментів ОСОБА_2 , матеріали справи не містять. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У березні 2024 року адвокат Оверковський К. В. в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 26 березня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., Копаничук С. Г., Оніщук В. В.. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 березня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору та відсутності доказів надсилання листом з описом вкладення позивачці копії апеляційної скарги та доданих до неї документів. 03 квітня 2024 року на виконання вимог ухвали представник ОСОБА_2 адвокат Оверковський К. В. подав квитанцію про сплату судового збору та докази надсилання позивачці копії апеляційної скарги та доданих до неї документів. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 квітня 2024 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, відкрито апеляційне провадження у справі, надано позивачці строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2024 року справу призначено до розгляду на 16 травня 2024 року в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2024 року для розгляду цієї справи замінено суддю Оніщука В. В. та визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Копаничук С. Г. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що: судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи; з 2018 року ОСОБА_2 перебував за кордоном та надсилав позивачці кошти на утримання сина; відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи про стягнення аліментів, оскільки з 2018 року перебував за межами України; доказів отримання ОСОБА_2 постанови про відкриття виконавчого провадження матеріали справи не містять; заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2021 року набрало законної сили 20 грудня 2023 року після його перегляду в апеляційному порядку; заборгованість по сплаті аліментів утворилась не з вини відповідача; судом не ураховано, що на утриманні ОСОБА_2 є інші діти, тому розмір пені має бути зменшений. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Дегтярьов О. М. указує, що: рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують; ОСОБА_2 був обізнаний про рішення суду про стягнення аліментів, однак не виконував свій обов`язок щодо їх сплати; заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини ОСОБА_2 , відтак позивачка має право на стягнення неустойки; розмір неустойки не перевищує 100 % заборгованості зі сплати аліментів, тому не може бути зменшений за рішенням суду. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що з 29 квітня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2019 року шлюб між позивачкою та ОСОБА_2 розірвано. За час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 15 грудня 2022 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_6 , після реєстрації шлюбу їй присвоєно прізвище « ОСОБА_7 ». Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2021 року, залишеного без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 липня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. 31 січня 2023 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у Третьому відділі державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (виконавче провадження № ВП 70914344). Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дзюбенко С. М. у виконавчому провадженні № 70914344 станом на 31 січня 2024 року заборгованість ОСОБА_2 за період з 09 січня 2021 року по 31 січня 2024 року становить 109 842,75 грн. Позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ураховуючи викладене, розгляд даної справи з ознаками малозначності, згідно з частинами четвертою, шостою статті 19, частиною першою статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд у складі у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною другою статті 141 СК України встановлено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України). Відповідно до частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (частина друга статті 196 СК України). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Тобто у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що: «пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем. Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи з суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен з прострочених платежів та визначивши її загальну суму». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) указано, що: «положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів». Тобто відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що: «передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів». Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що з вини ОСОБА_2 , який зобов`язаний сплачувати аліменти за заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2021 року (справа № 127/17565/21), виникла заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина з 09 липня 2021 року по 31 січня 2024 року у розмірі 109 842,75 грн, що є підставою для стягнення пені згідно з частиною першою статті 196 СК України. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та визначаючи розмір пені й період, за який вона підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції, урахувавши наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс189) правила для обчислення пені за прострочення сплати аліментів, дійшов висновку про наявність підстав для нарахування пені за прострочення сплати аліментів за період з 01 квітня 2023 року по 31 січня 2024 року у розмірі 60 112,56 грн. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на таке. У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 161/5211/22 (провадження № 61-10676св22) зроблено висновок, що: «частиною першою статті 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу з дня подання такої заяви. Тлумачення статті 191 СК України дає підстави для висновку, що юридичне значення для визначення часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, має час звернення до суду іншого з батьків з позовом або заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів. Виключення з цього правила стосуються стягнення аліментів за минулий час (до пред`явлення позову). Разом з цим, для застосування зазначеної вище санкції (стягнення неустойки) до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив з відсутності вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів до 23 вересня 2020 року (день проголошення судового рішення про стягнення аліментів), оскільки відповідачеві стало відомо про необхідність негайної сплати аліментів на користь позивача лише цього самого дня. При цьому вірно, що розмір заборгованості обчислено з дня подачі позову про стягнення аліментів до суду (січень 2020 рік)». Матеріалами справи встановлено, що заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2021 року у цивільній справі № 127/17565/21 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_8 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду, а саме з 09 липня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у цивільній справі № 127/17565/21 заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2021 року залишено без змін. Відтак, саме з 20 грудня 2023 року, дня набрання законної сили заочного рішення, у відповідача виник обов`язок сплати аліментних платежів у визначеному судом розмірі та йому стало відомо про необхідність негайної сплати аліментів (періодичних платежів) на користь позивачки у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та терміни такої сплати. На указане суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем не доведено відсутність його вини у виникненні заборгованості зі плати аліментів за період з 09 липня 2021 року по 20 грудня 2023 року та, що за цей період з нього підлягає стягненню неустойка (пеня), передбачена статтею 196 СК України. Разом з тим, після прийняття постанови Вінницьким апеляційним судом у цивільній справі № 127/17565/21 ОСОБА_2 не вживав заходів щодо сплати аліментів, хоча був обізнаний про свій обов`язок щодо їх сплати, що свідчить про наявність презумпції його вини у виникненні заборгованості і є підставою для застосування відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Ураховуючи наведені обставини, колегія суддів обраховує пеню за прострочення сплати аліментів за період з 20 грудня 2023 року (набрання заочного рішення суду про стягнення аліментів законної сили) по 19 лютого 2024 року (день ухвалення рішення про стягнення пені), відповідно до формули наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс189) та з урахуванням розрахованого державним виконавцем щомісячного аліментного платежу у розмірі 3 576 грн, яка становить: за грудень 2023 року: 3 576 х 50 днів (з 01 січня 2024 року по 19 лютого 2024 року) х 1 % = 1 788 грн; за січень 2024 року: 3 576 х 19 днів (з 01 лютого 2024 року по 19 лютого 2024 року) х 1 % = 679,44 грн; Оскільки ОСОБА_2 не довів, що з 20 грудня 2023 року вжив усіх залежних від нього заходів для належного виконання обов`язку щодо сплати аліментів на утримання сина, апеляційний суд дійшов висновку, що заборгованість по сплаті аліментів за цей період виникла з його вини, тому з останнього слід стягнути на користь позивачки пеню (неустойку) за прострочення сплати аліментів за період з грудня 2023 року по лютий 2024 року у розмірі 2 467,44 грн. З урахуванням установлених обставин, стягнення пені у розмірі 2 467,44 грн є належним штрафним спонуканням відповідача надалі уникати прострочення сплати аліментів, які визначенні рішенням суду. Підсумовуючи викладене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені за прострочення сплати аліментів за період з 01 квітня 2023 року по 31 січня 2024 року у розмірі 60 112,56 грн є помилковим, тому рішення суду слід скасувати з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Щодо судових витрат в суді першої та апеляційної інстанції Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовується з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а тому апеляційний суд скасовує це ж рішення в частині розподілу судових витрат та змінює їх розподіл. Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів. Отже позивачка звільнена від сплати судового збору. Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Ураховуючи заявлені позовні вимоги, сума судового збору за подання позовної заяви, від сплати якого звільнена позивачка, становить 1 073 грн. Беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог (2,47 %), а також те, що позивачка звільнені від сплати судового збору, з відповідача на користь держави слід стягнути 26,50 грн судового збору за подання позовної заяви. Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. 03 липня 2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Дегтярьовим О. М. укладено договір про надання професійної правничої допомоги. На підтвердження виконання умов договору представником позивачки адвокатом Дегтярьовим О. М. надано суду додаток № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги № 03.07/23-ц від 03 липня 2023 року, згідно з яким вартість витрат на правничу допомогу складає 4 000 грн. З квитанції до прибуткового касового ордера № 03.07/23-ц від 03 липня 2023 року слідує, що позивачка сплатив адвокату 4 000 грн за надану правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Представник ОСОБА_2 адвокат Оверковський К. В. надав до суду першої інстанції клопотання про зменшення судових витрат на оплату правничої допомоги обґрунтовуючи його тим, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки справа не є складною, а судова практика у такій категорії справ є сталою. Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зробила висновок, що: «витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). При прийнятті рішення щодо відшкодування витрат на правову допомогу слід керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат». Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява N 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява N 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21). З урахуванням обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, заперечень відповідача щодо неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн не суперечить принципу розподілу судових витрат та відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру. Ураховуючи часткове задоволення позовних вимог (2,47 %), апеляційний суд дійшов висновку стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 98,80 грн. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Законом передбачено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 150 % ставки судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги незалежно від оспорюваної суми. За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 1 288,32 грн (1 073,60 грн х 150 % х коефіцієнт пониженої ставки 0,8). Оскільки судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу адвоката Оверковського К. В. в інтересах ОСОБА_2 задоволено частково (97,53 %), а позивачка звільнена від сплати судового збору, то судовий збір сплачений ОСОБА_2 у розмірі 1 256,50 грн (1 288,32 грн х 97,53 % / 100 %) слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Оверковського К. В. в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2024 року скасувати й ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 467,44 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 26,50 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 98,80 грн витрат на професійну правничу допомогу. У решті позовних вимог відмовити. Судовий збір сплачений ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги у розмірі 1 256,50 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Учасники справи: Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 . Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 . Суддя-доповідач Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ судді: Людмила ГОЛОТА Світлана КОПАНИЧУК