Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/1547/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2024 року справа №360/1547/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 р. у справі № 360/1547/23 (головуючий І інстанції С.В. Кисіль) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі- позивач), звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області , Державної судової адміністрації України, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА в Київській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 28 вересня 2023 року по 27 грудня 2023 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн; - зобов`язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 28 вересня 2023 року по 27 грудня 2023 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн; - визнати протиправними дії ТУ ДСА в Київській області щодо нарахування та виплати судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 28 вересня 2023 року по 27 грудня 2023 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн; - зобов`язати ТУ ДСА в Київській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 28 вересня 2023 року по 27 грудня 2023 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2023 року складає 2684 гривня, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року позов задоволено, а саме суд: Визнав протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 28 вересня 2023 року по 27 грудня 2023 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. Зобов`язав Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 28 вересня 2023 року по 27 грудня 2023 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. Визнав протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 28 вересня 2023 року по 27 грудня 2023 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. Зобов`язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 28 вересня 2023 року по 27 грудня 2023 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2023 року складає 2684 гривня, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулось з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що законодавством визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402- VIII, є загальною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Так, Законом № 1402- VIII визначено тільки базовий розмір окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому норма частини третьої статті 135 Закону 1402- VIII - є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Інший Закон встановлює розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді, норми якого і застосовуються в частині третій статті 135 Закону1402- VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, тобто залишився на рівні 2020 року. Скаржник зазначає, що запровадження величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не суперечить законодавству України та не дискримінує професійну діяльність суддів, так як у порівнянні з минулим роком розмір посадового окладу не зменшено. Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум визначається окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Зазначає, що у вказаному Законі відокремлена категорію «працездатні особи» до якої відносяться всі особи, які не досягли пенсійного віку. Таким чином, судді також відносяться до вищезазначеної категорії осіб. Прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб, у розмірі 2684 грн (абзац 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік») не застосовувався як розрахункова величина для подальшого виділення коштів ДСА України територіальному управлінню для виплати суддівської винагороди у 2023 роках. Положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не визнавались неконституційними, а отже підлягають обов`язковому виконанню. Отже, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів щодо місцевих судів нижчого рівня, здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом видатків на відповідний бюджетний період, затверджений відповідно до вимог Закону, та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу судді у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України. На думку скаржника, з огляду на приписи законодавства та висновки судів, не можна стверджувати, що встановлення окремих розмірів прожиткового мінімуму для суддів (прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) призвело до порушення гарантій незалежності суддів. Також, Територіальне управління жодними своїми рішеннями, діяннями чи бездіяльністю не здійснювала дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів Позивача. Порядок організації роботи апарату районного суду Київської області затверджено зборами суддів Вишгородського районного суду Київської області 21.02.2019 (копія додається). Штатний розпис Вишгородського районного суду Київської області, структура та штатна чисельність апарату Вишгородського районного суду Київської області затверджується за погодженням з головою суду в межах обсягу видатків на утримання Вишгородського районного суду. Головою Вишгородського районного суду Київської області на адресу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області було направлено подання про затвердження Штатного розпису на 2023 рік де було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні. Таким чином, за погодженням з головою Вишгородського районного суду Київської області Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області затверджено штатні розписи Вишгородського районного суду Київської області на 01 січня 2023 року з посадовим окладом судді - 63060 грн, тобто із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді -2102 грн. З огляду на вищенаведене, вважає що підстав для перерахунку суддівської винагороди Позивачу виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 - 2684 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів, - відсутні. Судом не враховано той факт, що головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є Державна судова адміністрація України. Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. 10.08.2023 Територіальне управління було включено до мережі на здійснення заходів передбачених бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», тому відповідно до пункту 25 до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Територіальне управління як територіальний орган Державної судової адміністрації України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих суддів в межах бюджетного призначення, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», діяв відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, при прийняті рішення судом першої інстанції не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів, а тому судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Позивач працює на посаді судді Вишгородського районного суду Київської області з 18 липня 2022 року, що підтверджується наказом голови Вишгородського районного суду Київської області від 18 липня 2022 року № 5к Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 . Указом Президента України від 13 травня 2009 року № 319/2009 Про призначення суддів ОСОБА_1 призначено на посаду судді Лисичанського міського суду Луганської області строком на п`ять років. Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 194/2012 Про переведення суддів суддю Лисичанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 переведено на посаду судді Марківського районного суду Луганської області. Відповідно до наказу в.о. голови Марківського районного суду Луганської області від 05 квітня 2012 року № 16 Про призначення ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 12 березня 2012 року № 194/2012 Про переведення суддів позивач приступила до виконання обов`язків судді Марківського районного суду Луганської області з 05 квітня 2012 року з окладом згідно штатного розпису. Рішенням Вищої ради правосуддя від 03 грудня 2020 року № 3371/0/15-20 суддю Марківського районного суду Луганської області ОСОБА_1 відряджено до Старобільського районного суду Луганської області для здійснення правосуддя, строком на один рік з 17 грудня 2020 року. Рішенням Вищої ради правосуддя від 25 листопада 2021 року № 2258/0/15-21 продовжено на один рік строк відрядження судді Марківського районного суду Луганської області ОСОБА_1 до Старобільського районного суду Луганської області для здійснення правосуддя з 18 грудня 2021 року. Наказом голови Вишгородського районного суду Київської області від 18 липня 2022 року № 5 к Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 (з урахуванням змін до цього наказу, внесених наказом голови Вишгородського районного суду Київської області від 12 грудня 2022 року № 11к) зараховано суддю Марківського районного суду Луганської області ОСОБА_1 з 18 липня 2022 року на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області, як таку, що відряджена для здійснення правосуддя, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. ТУ ДСА в Київській області не заперечується факт нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у спірний період, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн, що встановлений Законами України Про Державний бюджет України на відповідний рік (в межах спірного періоду роботи). Згідно з довідкою ТУ ДСА в Київській області від 11 січня 2024 року № 4 про нараховану та виплачену суддівську винагороду за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року оклад судді ОСОБА_1 складав 63060,00 грн (2102,00 грн х 30). Відповідно до штатного розпису на 2023 рік Вишгородського районного суду Київської області, затвердженого начальником ТУ ДСА в Київській області 10 січня 2023 року, посадовий оклад судді, а також судді (відряджені) встановлений у розмірі 63060,00 грн. Водночас, ТУ ДСА в Київській області вказує на відсутність правових підстав для розрахунку посадового окладу позивача, виходячи з 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року. Разом з тим, суддя Рукас О. В. не погоджуючись з нарахуванням та виплатою їй суддівської винагороди у спірний період, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, звернулась з цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод. Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №1402-VIII). За приписами ст.4 Закону №1402-VIII в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону № 1402-VIII). Згідно з приписами частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду-30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду-50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду-75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1-якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2-якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25-якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. За правилами частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років-15 відсотків, більше 5 років-20 відсотків, більше 10 років-30 відсотків, більше 15 років-40 відсотків, більше 20 років-50 відсотків, більше 25 років-60 відсотків, більше 30 років-70 відсотків, більше 35 років-80 відсотків посадового окладу. Згідно з частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Таким чином, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" визначено базовий розмір посадового окладу судді, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів (ч.1 ст. 136 Закону №1402-VIII). Частиною першою статті 143 Закону №1402-VIII обумовлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. Відповідно до положень Закону України Про прожитковий мінімум від 15.07.1999 № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Статтею 7 Закону України від 03 листопада 2022 року №2710-IX Про Державний бюджет України на 2023 рік установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні. Отже, з 1 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн. Сторонами у справі не заперечується, що суддівську винагороду позивачу у 2021 - 2023 роках обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Позивач, з яким погодився суд першої інстанції, наполягає, що суддівську винагороду у 2023 році йому має бути обчислено відповідачем із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, статтею 7 Закону законодавцем фактично розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб. Суд зазначає, що до 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII. Суд наголошує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону №1402-VIII, з огляду на наступне. Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016р., серед іншого внесено зміни до Конституції України, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.» Таким чином, Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій. Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020, з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020. Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018). Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України). Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Так, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон «№966-XIV»). Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум. Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. За таких обставин, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України Про судоустрій та статус суддів та Законом України Про прожитковий мінімум, які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів, при цьому застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2023 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні прямо суперечить статті 130 Конституції України. При цьому, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: ч.2 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій); ст. 1 Закону України Про прожитковий мінімум (встановлює перелік до основних соціальних і демографічних груп населення). Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis). На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). Відтак, неможливо розглядати положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2023 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) з 28 вересня 2023 року по 27 грудня 2023 року, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», була неправомірною. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.11.2021 в справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 2 серпня 2023 року у справі №560/5597/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 400/12428/21 та інших. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов. Щодо посилання скаржника на відсутність фінансування, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до правил частин 3, 4 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. ТУДСА, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік. Отже, необхідність з`ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді). У випадку ж, коли ДСА України виділила ТУДСА достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками. З урахуванням указаних міркувань, без з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом величини (ДСА України шляхом виділення територіальним органам ДСА відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи ТУ ДСА, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому ДСА України відповідних бюджетних коштів), застосування ефективного способу захисту порушеного права є неможливим. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 400/12428/21 та інших. Як вбачається з матеріалів справи та змісту апеляційної скарги ДСА, саме ДСА України, як головний розпорядник, не виділила ТУДСА достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону (затвердивши відповідний кошторис). Ураховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 28 вересня 2023 року по 27 грудня 2023 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. Згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 р. у справі № 360/1547/23 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 р. у справі № 360/1547/23 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 15 травня 2024 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.В. Геращенко А.А. Блохін