Постанова 4850 № 200/397/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2024 року справа №200/397/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 р. у справі № 200/397/24 (головуючий І інстанції Бабаш Г.П.) за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькі області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,- В С Т А Н О В И В : Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькі області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просило: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 11.01.2024 у розмірі 5100 гривень по ВП № 71786207, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Буселом В.О., при примусовому виконанні виконавчого листа №200/14373/21, виданого 15.11.2022 Донецьким окружним адміністративним судом. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Головним управлінням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року №200/14373/21 виконано в повному обсязі в межах функціональних повноважень та нормативно-правового поля, а саме, здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 у розмірі 8048,39 грн. (розмір пенсії до перерахунку складав 7944,11 грн.) на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262 від 09 квітня 1992 року (далі - Закон №2262), з застосуванням основного розміру пенсії 80 % від грошового забезпечення з 01 січня 2016 року. Сформовано доплату за рішенням суду за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2022 року у розмірі 49892 гривні 04 копійки. Нормами статті 8 Закону №2262 передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Інших фінансових можливостей, крім зазначених вище, для здійснення виплат головне управління не має. Нарахована сума доплати має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України та проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. Виплата нарахованих (перерахованих) сум пенсій за рішенням суду здійснюється, зокрема, коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили, згідно з абзацом 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31 серпня 2009 року 31-2 (зі змінами). Бюджетом Пенсійного фонду України на 2023 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2023 року, на фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, було передбачено 360,0 млн грн, які використано в повному обсязі. Виплата проведена за рішеннями суду, дата набуття чинності яких по 22 вересня 2020 року включно. Щодо суми коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду на 2024 рік, вона буде визначена у бюджеті Пенсійного фонду України на 2024 рік, який згідно із підпунктом 1-1 пункту 14 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України затверджується Кабінетом Міністрів України в місячний термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України на відповідний рік. На сьогоднішній день бюджет Пенсійного фонду України на 2024 рік не затверджено. З метою запиту додаткових фінансових ресурсів на виплату заборгованості нарахованої за рішеннями суду Головним управлінням в межах закріплених повноважень, направлялось відповідне звернення до розпорядника коштів вищого рівня - Пенсійного фонду України (лист від 10 січня 2024 року №0500-0508-5/2870). Суд помилково зазначив, що позивачем не підтверджено, що рішення суду в період з травня 2023 року по січень 2024 року не виконувалось з поважних причин, оскільки 11 травня 2023 року Головним управлінням отримано постанову про відкриття виконавчого провадження № 71786207. Станом на 11 травня 2023 року Бюджет Пенсійного фонду України на 2023 рік не затверджено. Бюджет Пенсійного фонду України на 2023 рік затверджено 24 червня 2023 року. З означеної дати почалося погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. Які, на думку суду, додаткові дії має вжити Головне управління, якщо здійснюється виплата заборгованості. Які підстави у Головного управління вважати, що виділених в державному бюджеті коштів не вистачить на виплату згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року №200/14373/21. Виплата була проведена за рішеннями суду, дата набуття чинності яких по 22 вересня 2020 року включно. З метою запиту додаткових фінансових ресурсів на виплату заборгованості нарахованої за рішеннями суду Головним управлінням в межах закріплених повноважень, направлялось відповідне звернення до розпорядника коштів вищого рівня - Пенсійного фонду України (лист від 10 січня 2024 року №0500-0508-5/2870).На даний час відповідь не надходила. Також судом не надано правової оцінки безпосередньо діям державного виконавця під час прийняття оскаржуваної постанови. Оскільки на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. 16 травня 2023 року Головним управлінням надано заяву про виконання рішення суду, в якій зазначалося про факт виконання судового рішення і порядок виплати сум за вказаним судовим рішенням. У продовж 2023 року до Головного управління від держаного виконавця не надходило жодних документів за виконавчим провадженням № 71786207, а ні вимог, а ні запитів, а ні будь - яких інших документів, які б дали змогу державному виконавцю пересвідчитися про факт виконання або невиконання Головним управлінням судового рішення. 08 січня 2024 року Головним управлінням отримано вимогу державного виконавця. 11 січня 2024 року Головним управлінням надано відповідь на вимогу та зазначено про факт виконання рішення суду і про порядок виплати сум за вказаним судовим рішенням (про відсутність коштів та про запит додаткових на виконання рішення суду). Державний виконавець 11 січня 2024 року о 19 годині 07 хвилин (поза робочим часом) приймає постанову про накладення штрафу у розмірі 5100 гривень. Державним виконавцем не було здійснено жодних дій для того, щоб пересвідчитися у можливості виконання Головним управлінням рішення суду та визначитися з поважністю причин невиконання, а накладено на Головне управління штраф, чим грубо порушено права Головного управління у виконавчому провадженні та норми частин першої і другої статті 75 Закону № 1404. Зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається встановлення держаним виконавцем причин невиконання рішення суду та відсутність поважних причин такого невиконання; накладаючи штраф за невиконання рішення суду державний виконавець коротко та змістовно зазначає, що встановлено «невиконання рішення суду». Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2021 у справі № 200/14373/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задоволено та, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецької області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за вислугу років з 01.01.2016 на підставі Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, застосувати основний розмір пенсії 80 відсотка від грошового забезпечення, та виплатити різницю недоотриманої пенсії починаючи з 01.01.2016. 11.05.2023 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Буселом В.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 71786207 при примусовому виконанні виконавчого листа №200/14373/21, виданого 15.11.2022 Донецьким окружним адміністративним судом. Боржнику необхідно виконати рішення протягом десяти робочих днів. 16.05.2023 листом № 0500-0309-5/40684 пенсійний фонд повідомив відповідача, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2021 по справі № 200/14373/21 виконано в повному обсязі в межах функціональних повноважень та діючого законодавства:

1. Здійснено перерахунок пенсії пенсіонеру ОСОБА_1 в розмірі 8048,39 грн. з 01.01.2016 виходячи з 80% відповідних сум грошового забезпечення.

2. Нарахована сума доплати за результатами перерахунку згідно рішення з урахуванням виплачених сум за період з 01.01.2016 по 30.09.2022 склала 49892,04 грн. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства (підпункти 20, 24 пункту 1 статті 116 Бюджетного кодексу України). Виплата доплати пенсії за рішенням за період з 01.01.2016 по 30.09.2022 у загальній сумі 49892,04 грн. буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України. На підставі цього управління просило закрити виконавче провадження у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду. 08.01.2024 за № 395 державний виконавець скерував на адресу позивача вимогу надати документально підтверджену відповідь стосовно виконання вимог виконавчого провадження № 71786207. 11.01.2024 на виконання вимоги ГУ ПФУ в Донецькій області надало відповідь № 0500-0508-5/3402, в якій вказало, що на виконання судового рішення здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 у розмірі 8048,39 грн. з 01.01.2016. Нарахована сума доплати за результатами перерахунку згідно рішення з урахуванням виплачених сум за період з 01.01.2016 по 30.09.2022 склала 49892,04 грн. Виплата доплати пенсії за рішенням за період з 01.01.2016 по 30.09.2022 у загальній сумі 49892,04 буде здійснено в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України. З метою дотримання вимог діючого законодавства при реалізації рішень суду Головним управлінням в межах закріплених повноважень 10.01.2024 вих. № 0500-0508-5/2870 направлено запит до Пенсійного фонду України, як до розпорядника коштів вищого рівня, щодо надання додаткового фінансування для забезпечення виплати суми заборгованості за Рішенням. 11.01.2024 за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду державний виконавець виніс постанову про накладення штрафу на позивача у розмірі 5100,00 грн. та зобов`язав боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позову виходив із того, що позивачем не підтверджено, що рішення суду в період з травня 2023 року по січень 2024 року не виконувалось з поважних причин, і що управління пенсійного фонду вживало заходів для його виконання. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі Закон №1404) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) (далі Інструкція №512/5). Відповідно до статті 1 Закону №1404, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 3 Закону № 1404 визначено перелік документів, що підлягають примусовому виконанню, до яких належать і виконавчі листи, що видаються судами. Відповідно до ч. 5, 6 ст. 26 Закону №1404, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №1404, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону №1404 встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом. Частиною 1 ст.28 Закону №1404-VIII встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Порядок та процедура виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначені статтею 63 Закону №1404. Відповідно до частин 1-3 вказаної статті, за рішеннями, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. З текстуального викладу статті 63 Закону № 1404-VIII можна зрозуміти, що на боржника може бути накладений штраф, якщо він не виконав рішення з поважних причин. Поважність причин залежить від низки обставин, але спільним має бути те, що вони об`єктивно перешкоджали боржнику виконати покладене на нього зобов`язання (згідно з рішенням, яке підлягає примусовому виконанню) у визначений спосіб та встановлений для цього строк. Не менш важливо у цьому зв`язку пам`ятати також і про засади виконавчого провадження, зокрема - у контексті цієї справи - про такі з них, як справедливість, неупередженість та об`єктивність, які мали б теж слугувати своєрідним орієнтиром під час примусового виконання рішень зобов`язального характеру, надто коли йдеться про поважність причин його невиконання та пов`язану з цим юридичну відповідальності боржника. Також, зміст наведених норм указує, що правовий підхід щодо застосування положень частини другої статті 15 у взаємозв`язку зі статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах, що стосуються застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу необхідно формувати через призму оцінки змісту зобов`язальної частини виконавчого документа, яка повинна відповідати резолютивній частині судового рішення, та аналізу причин, з якими боржник пов`язує неможливість виконати судове рішення. Це означає, що у разі, якщо резолютивна частина судового рішення є нечіткою за змістом, тобто коли вона є незрозумілою як для осіб, стосовно яких його ухвалено, так і для тих, хто здійснює його виконання, через що рішення суду неможливо виконати примусово або є імовірність неправильного його виконання, рішення державного виконавця про застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу (у зв`язку з невиконанням ним цього рішення) у таких випадках є передчасним. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року справа №560/17588/23, від 03 квітня 2024 року справа № 620/6019/23. Відповідно до частини 1 та 2 ст.75 Закону № 1404, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Відповідно п.1,2 розділу IX «Виконання рішень немайнового характеру» Інструкції №512/5, виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону. У разі невиконання боржником рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно до статті 75 Закону та застосовуються інші заходи, передбачені Законом. З аналізу вказаних норм випливає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Законом №1404 встановлено відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт умисного невиконання рішення суду та наявність вини з невиконання цього рішення. Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20, Верховний Суд в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладені у постановах від 7 липня 2019 року у справі №420/70/19, від 23 травня 2018 року у справі №537/3986/16-а, від 21 січня 2020 року у справі №640/9234/19, притягаючи боржника до відповідальності за невиконання судового рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець повинен ретельно дослідити всі обставини справи та, зокрема, належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків і встановити причини їх невиконання або неналежного виконання. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем заборгованість по пенсії нарахована але не виплачена. Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України рішення суду у встановлений державним виконавцем строк повністю не виконано. Як зазначає позивач, часткове невиконання рішення суду сталося з незалежних від нього причин, а саме через відсутність фінансування пенсійних виплат Пенсійним фондом України, та суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 40/26485 (далі Положення), Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі Фонд). Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду. Відповідно до пункту 4 Положення, Головне управління Пенсійного фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: планує у відповідному регіоні доходи та видатки коштів Фонду, у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду (підпункт 2); забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами) (підпункт 4). Головне управління, утворене шляхом злиття головного управління Фонду та управління Фонду, головне управління Фонду, до якого приєднані управління Фонду, також забезпечують виконання завдань, передбачених пунктом 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486 (далі Положення № 28-2) (абзац 25 пункту 4 Положення). Згідно з пунктами 1, 2 Положення № 28-2, Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду. Управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду. Відповідно до пункту 4 Положення № 28-2 управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду; призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Відповідно до підпунктів 3, 7, 8 пункту 4 Положення № 28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду (підпункт 3); призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства (підпункт 7); забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункт 8). Управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням (пункт 12 Положення). Бюджетом Пенсійного фонду Україні на 2019 рік з урахуванням норм Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік передбачено видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до підпункту 4 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 , Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань: -розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його Міністрові соціальної політики для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінетові Міністрів України, здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України; -організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо, зокрема: забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності; -здійснює у межах повноважень, передбачених законом, контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України, інших коштів, призначених для виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці; Відповідно до пункту 12 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 662) (далі - Порядок № 1596 зі змінами, внесеними Постановою № 1279), Органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках. Списки та описи складаються окремо за пенсіями та грошовою допомогою, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, і за грошовою допомогою та іншими грошовими виплатами, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів. Перший примірник списків формується за датою виплати в порядку зростання номерів поточних рахунків, другий - за датою виплати в порядку зростання номерів пенсійних (особових) справ. Дати і виплатний період визначаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення. Органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення протягом місяця, за який виплачується пенсія та грошова допомога, можуть складати і подавати додаткові списки на зарахування пенсій та грошової допомоги одержувачам, які з різних причин не були внесені до основних списків, а також у разі перерахунків пенсій та грошової допомоги. (абзац 4 пункту 13 Порядку № 1596). Згідно з абзацом 1 пункту 14 Порядку № 1596 на підставі складених документів органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення проводять протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам коштів, необхідних для виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки одержувачів. Для забезпечення своєчасної виплати пенсій та грошової допомоги органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення перераховують кошти не пізніше ніж за один операційний день до встановленої дати виплати. Згідно з постановою правління Пенсійного фонду України від 13.12.2018 № 27-1 Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсій у 2019 році фінансування пенсійних виплат здійснюється головними управліннями Пенсійного фонду України. Тобто, виплата пенсії здійснюється за фінансуванням пенсійних виплат головними управліннями Пенсійного фонду України. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має. Таким чином, з викладених норм вбачається, що функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій є повноваженнями головних управлінь Пенсійного фонду України. Разом з цим, пунктом 1 частини 1 статті 73 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що кошти Пенсійного фонду використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду. Відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України Приписами статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства. Отже, фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення органом Пенсійного фонду України можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України. З наведеного вбачається, що невиконання рішення суду сталося з незалежних від позивача причин, а саме через відсутність відповідних бюджетних асигнувань. На виконання рішення суду управлінням здійснено усі можливі заходи щодо нарахування та виплати пенсії. Тобто, фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення органом Пенсійного фонду України можливе лише за наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України. За таких обставин, часткове невиконання рішення суду відповідачем з незалежних від нього причин (через відсутність відповідного фінансування із державного бюджету) є поважною причиною в розумінні статей 63 та 75 Закону №1404. Отже, матеріали справи свідчать про добровільне часткове виконання боржником рішення суду до відкриття виконавчого провадження, та виконання боржником рішення суду у частині нарахування пенсії за вищевказаний період. При цьому, суд зауважує, що накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право стягувача на отримання бюджетних коштів. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладений в постанові від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а (провадження №К/9901/1598/18) та від 13.06.2018 по справі №757/29541/14-а (провадження №К/9901/12146/18). Верховний Суд України у своїх постановах (справи №21-1044а15, №21-2630а15, №21-5118а15, №804/5081/13-а) неодноразово вказував, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Щодо посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не підтверджено, що рішення суду в період з травня 2023 року по січень 2024 року не виконувалось з поважних причин, і що управління пенсійного фонду вживало заходів для його виконання, оскільки судом не враховано, що у цій справі відповідачем не доведено того, що після закінчення строку для виконання боржником рішення суду, визначеного частиною 6 статті 26 Закону №1404-VII, державним виконавцем у межах виконавчого провадження було виконано передбачений частиною 1 статті 63 цього Закону обов`язок щодо перевірки виконання рішення боржником, зокрема, із наданням оцінки поважності причин невиконання рішення суду. Так, відповідачем дії щодо перевірки виконання здійсненні 08.01.2024 шляхом прийняття вимоги виконався від 08.01.2024 в якій просив, зокрема: надати документально підтверджену відповідь стосовно виконання вимог вищезазначеного виконавчого провадження; у разі невиконання вимог виконавчого листа, надати письмове пояснення, а також зазначити вчинені дії, які спрямовані на фактичне виконання вимог виконавчого листа. Проте, до спливу вказаного строку та перевірки стану виконання, відповідачем прийнято спірну постанову. При цьому, Головним управлінням в межах закріплених повноважень 10.01.2024 вих. № 0500-0508-5/2870 направлено запит до Пенсійного фонду України, як до розпорядника коштів вищого рівня, щодо надання додаткового фінансування для забезпечення виплати суми заборгованості за Рішенням. Тобто, позивачем до спливу строку визначеного у вимозі та до винесення спірної постанови вчиненні дії на забезпечення виконання. На думку колегії суддів, за описаної ситуації накладення на боржника штрафу згідно зі спірною постановою не переслідувало і не могло переслідувати мети, з якою стаття 63 Закону № 1404-VIII пов`язує настання для боржника юридичної відповідальності. Таким чином, суд дійшов до висновку про відсутність у державного виконавця правових підстав для накладення штрафу за невиконання рішення без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача судового збору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Приймаючи рішення про стягнення судового збору, суд керувався положеннями ст.139 КАС України, які прямо передбачають вирішення питання щодо розподілу судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При цьому, ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволені позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Управління Пенсійного фонду України звернулось із позовом у цій справі не як суб`єкт владних повноважень на виконання покладених на нього функцій (завдань), а як юридична особа публічного права, а тому розподіл понесених позивачем у цій справі судових витрат слід здійснювати в загальному порядку. Аналіз наведених норм з урахуванням обставин справи, дають підстави для висновку, що понесені позивачем у цій справі та документально підтверджені судові витрати підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховний Суд від 28 листопада 2018 року по справі № 812/246/18. На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про стягнення судового збору з відповідача на користь позивача в сумі 5 329,28 грн. Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). З урахуванням наведеного, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, оскільки постанова державного виконавця про накладення штрафу у розмірі є протиправною та прийнятою з порушенням норм чинного законодавства, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на невірному застосуванні норм матеріального права та невірній оцінці обставин справи. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 р. у справі № 200/397/24 - задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 р. у справі № 200/397/24 - скасувати. Прийняти нову постанову. Позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 11.01.2024 у розмірі 5100 гривень по ВП № 71786207, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Буселом В.О., при примусовому виконанні виконавчого листа №200/14373/21, виданого 15.11.2022 Донецьким окружним адміністративним судом. Стягнути на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 329,28 грн. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 травня 2024 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді А.В. Гайдар І.Д. Компанієць