Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/4983/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/378/24 Справа № 211/4983/22 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Головуючого судді Тимченко О.О., Суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. за участю секретаря судового засідання Бортника В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу № 211/4983/22за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення аліментів на навчання та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , третя особа Металургійний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2023 року (суддя Сарат Н.О.), ухваленого в приміщенні Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 серпня 2023 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ В грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позововм, в обґрунтування якого послалась на те, що сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який досяг повноліття, однак продовжує навчання на денному відділенні 3 курсу, у Відокремленому структурному підрозділі «Криворізький фаховий коледж Національного авіаційного університету», термін навчання до 30 червня 2024 року. Син потребує допомоги батька, який в добровільному порядку не виділяє належних коштів на його утримання на період навчання. Просила суд стягнути з відповідача аліменти на її користь та утримання сина в розмірі частини з усіх видів заробітку до закінчення навчання. В лютому 2023 року, ОСОБА_2 звернувся суду з зустрічним позовом про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини в якому посилався на те, що він має обґрунтовані сумніви стосовно того, що ОСОБА_3 його син. Просив суд виключити відомості про ОСОБА_2 , як батька дитини ОСОБА_3 з актового запису громадянського стану № 366 від 03 липня 2003 року, свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Дзержинського районного управління юстиції м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2023 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення аліментів на навчання задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 аліменти у розмірі частини від всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, на користь матері дитини ОСОБА_1 на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на період його навчання у Відокремленому структурному підрозділі «Криворізький фаховий коледж Національного авіаційного університету», тобто до 30 червня 2024 року, але не більше як до досягнення двадцяти трьох років, починаючи стягнення з 14 грудня 2022 року. Стягнуто з ОСОБА_2 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 992 грн 40 коп. На підставі пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , третя особа Металургійний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, відмовлено. В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття, однак продовжує навчання на денному відділенні 3 курсу, у Відокремленому структурному підрозділі «Криворізький фаховий коледж Національного авіаційного університету», термін навчання до 30 червня 2024 року, тому потребує матеріальної допомоги від батька. В частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 судове рішення мотивовано тим, що оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття (стаття 136 Сімейного кодексу України). Оскільки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є повнолітнім, оспорювання батьківства є неможливим. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, просить рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення його зустрічних позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт ставить питання про проведення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те,що ОСОБА_3 сам отримує дохід через роботу в Інтернеті, може себе утримувати, отримує стипендію, та в усних розмовах син йому повідомляв, що не має до нього претензій. Відповідач залишився без роботи та не отримує ніякого доходу. Крім того, відповідач заперечує проти того, що він є батьком ОСОБА_3 , оскільки йому нещодавно стало відомо, що в підлітковому віці, в 1991 році, йому було зроблено операцію з видалення кісти придатку яєчка при хірургічному втручанні, пройшовши 15 серпня 2023 року медичне дослідження йому встановлено наступні діагнози: гіпоспермія, олігозооспермія 3 ст., некроспермія, тератоспермія, які свідчать про його безплідність. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала. Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від них надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Третя особа за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував. Представник третьої особи за зустрічним позовом Металургійний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 03 липня 2003 року відділом РАГС Дзержинського РУЮ м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, є сином є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . ОСОБА_3 досяг повноліття, однак продовжує навчання на денному відділенні 3 курсу, у Відокремленому структурному підрозділі «Криворізький фаховий коледж Національного авіаційного університету», термін навчання до 30 червня 2024 року. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 та частини 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону, рішення суду першої інстанції, в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,в повній мірі не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на навчання, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття, однак продовжує навчання на денному відділенні 3 курсу, у Відокремленому структурному підрозділі «Криворізький фаховий коледж Національного авіаційного університету», термін навчання до 30 червня 2024 року, тому потребує матеріальної допомоги від батька. Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Так, Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Статтею 199 Сімейного кодексу України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що «обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язковою сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину)». Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років, якщо мають таку можливість. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. Згідно з довідкою № 1457/д від 10 жовтня 2022 року ОСОБА_3 є студентом 3 курсу денної форми навчання Відокремленого структурного підрозділу «Криворізький фаховий коледж Національного авіаційного університету», термін навчання до 30 червня 2024 року. Враховуючи, що відповідач є працездатною особою, який може надавати матеріальну допомогу на утримання своєї повнолітньої доньки, що продовжує навчання, та у зв`язку з цим потребує такої допомоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання своєї повнолітньої дитини. Колегія суддів виходить з того, що аліменти, спрямовані на утримання повнолітньої дитини, повинні бути достатніми і, разом з тим, співмірними з урахуванням мети аліментного зобов`язання. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач не довела перед судом існування щомісячних витрат, пов`язаних з продовженням повнолітньої дитини навчання, не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати аліменти на навчання, оскільки обов`язок утримувати свого повнолітнього сина, який продовжує навчатися після досягнення повноліття, покладається на обох батьків. Крім того, сам факт продовження навчання на денній формі є достатньою та беззаперечною обставиною того, що дитина потребує фінансової допомоги від своїх батьків. До того ж, ОСОБА_2 є працездатною особою, яка може забезпечити свої мінімальні потреби та потреби повнолітньої дитини у зв`язку з навчанням. Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині стягнення аліментів на навчання, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як батько, зобов`язаний утримувати свого повнолітнього сина, який продовжує навчання, і у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги, має змогу надавати таку допомогу, а тому повинен сплачувати аліменти саме в розмірі частини його заробітку (доходу). Згідно з частиною 3 статті 12, частинами 1, 7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. За вказаних обставин доводи відповідача за первісним позовом про незаконність судового рішення є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 також не надано. Таким чином, визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції встановив баланс між обов`язком відповідача по сплаті аліментів та правом повнолітньої дитини на отримання матеріальної допомоги на період навчання. Апеляційна скарга відповідача не дає підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів в меншому розмірі або відмові в такому стягненні, оскільки доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції наданих сторонами доказів, а також розміром стягнутих аліментів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини суд першої інстанції виходив з того, що оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття (стаття 136 Сімейного кодексу України). Оскільки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є повнолітнім, оспорювання батьківства є неможливим. Проте, погодитись з таким висновком суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 не можливо, з наступних підстав. Згідно з вимогами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акт цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також у міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7). Пунктами 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. Колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення КпШС України, чинні на час їх виникнення, тобто на час вчинення актового запису, що оспорює позивач за зустрічним позовом. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2018 року у справі № 757/36468/16-ц (провадження № 61-33593св18) та від 19 грудня 2018 року у справі № 336/2362/16-ц. Подібні за своєю суттю правові висновки щодо застосування до вирішення спірних правовідносин законодавства, чинного станом на момент їх виникнення, викладено у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18) та від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18). Статтею 55 КпШС України (чинного на час народження дитини, оспорення батьківства щодо якої пред`явлено позов) установлено, що якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. Відповідно до положень статті 56 КпШСУ країни особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Особа, записана батьком дитини за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком цієї дитини. Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 56 КпШС України в судовому порядку батьківство (материнство) може бути оспорено як у випадках, коли в акті про реєстрацію народження батьками дитини вказано осіб, які уклали між собою шлюб, так і тоді, коли батьками дитини при реєстрації встановлення батьківства на підставі спільної заяви батька й матері дитини записано осіб, які в шлюбі не перебувають. Проте в будь-якому разі не можуть бути задоволені вимоги про оспорювання свого батьківства, пред`явлені особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що фактично вона не є батьком цієї дитини. Встановлення терміну давності щодо можливості порушення позову про батьківство може бути виправдане прагненням домогтися правової визначеності сімейних відносинах і захистити інтереси дитини. Та обставина, що заявнику не дали можливості відмовитися від батьківства, тому що він не виявив, що він міг і не бути батьком дитини, поки не пройшло більше одного року після того, як він дізнався про його народження, не було пропорційно по відношенню до переслідуваної державою законної мети. Отже, незважаючи на широкі межі розсуду держави, вона не забезпечила в даному випадку поваги до права заявника на його приватне життя (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1984 року у справі «Расмуссен проти Данії» [Rasmussen v. Denmark]), від 09 жовтня 1999 року № 34308/96 у справі «Йилдирим проти Австрії» [Yildirim v. Austria]). В абзаці 4 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» судам роз`яснено, що оскільки перебіг встановленого статтею 56 КпШС України річного строку на оспорювання батьківства починається з того часу, коли особа, яка з її відома записана батьком дитини, дізналась або повинна була дізнатися про вчинення запису, та обставина, що особа, з відома якої вчинено запис, дізналася, що вона не є батьком дитини, після закінчення цього строку, не змінює порядок його обчислення, але може бути врахована при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку. Посилаючись на поважність причин пропуску строку на звернення до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_2 вказував на те, що не мав сумніву щодо свого батьківства стосовно ОСОБА_3 , однак наразі він має обґрунтовані сумніви стосовно того, що ОСОБА_3 його син. Отже, необізнаність позивача про те, що він не є батьком ОСОБА_3 свідчить про поважність причин пропуску строку, встановленого статтею 56 КпШС України, на звернення до суду з позовом про оспорювання батьківства. Щодо вирішення зустрічного позову по суті, колегія суддів вважає зазначити, що згідно з частиною першою статті 55 КпШС України, якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 56 КпШС України в судовому порядку батьківство (материнство) може бути оспорено як у випадках, коли в акті про реєстрацію народження батьками дитини вказано осіб, які уклали між собою шлюб, так і тоді, коли батьками дитини при реєстрації встановлення батьківства на підставі спільної заяви батька й матері дитини записано осіб, які в шлюбі не перебувають. Проте в будь-якому разі не можуть бути задоволені вимоги про оспорювання свого батьківства, пред`явлені особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що фактично вона не є батьком цієї дитини. Беззаперечним доказом для визнання чи спростування батьківства у судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. У частині другій статті 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Предметом доказування у цій справі є встановлення факту біологічної спорідненості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Вимогами статті 109 ЦПК України передбачено, що уразі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Тобто статтею Стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу не можливо. Як слідує з висновку експерта № 490-МГ від 09 квітня 2024 року, вірогідність того, що ОСОБА_2 дійсно є Біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв`язків, за результатами даної експертизи складає не менше 99,9999 % (том 2 а.с.109-111). Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши, що позивач за зустрічним позовом є батьком ОСОБА_3 , що підтверджується висновком експерта молекулярно-генетичної експертизи, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини з підстав їх недоведеності. За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити в частині мотивів відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 та частини 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, із викладенням мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, оскаржуване рішення змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,з викладенням мотивувальної частини рішення в цій частині в редакції цієї постанови, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2023 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , третя особа Металургійний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, виклавши мотивувальну частину рішення, в цій частині, в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.О.Тимченко Судді: Я.М.Бондар В.П.Зубакова Повне судове рішення складено 14 травня 2024 року Головуючий: О.О.Тимченко