Ухвала КАС ВС № 420/15636/23

УХВАЛА 14 травня 2024 року м. Київ справа № 420/15636/23 адміністративне провадження № К/990/16020/24 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі №420/15636/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 05.01.2016 по 31.07.2016 надбавки за вислугу від 5 до 10 років у розмірі 20 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, а з 01.08.2016 по 28.02.2018 надбавки за вислугу від 10 до 15 років у розмірі 25 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням згідно з підпунктом 1 пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №1294) та додатком 29 до Постанови №1294; - зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити позивачу різницю між отриманою надбавкою за вислугу від 5 до 10 років за період з 05.01.2016 по 31.07.2016 у розмірі 15 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, а з 01.08.2016 по 28.02.2018 надбавкою за вислугу років від 10 до 15 років у розмірі 20 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» (далі - Постанова №1090) та належною надбавкою за вислугу років від 5 до 10 років за період з 05.01.2016 по 31.07.2016 у розмірі 20 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, а з 01.08.2016 по 28.02.2018 надбавкою за вислугу років від 10 до 15 років у розмірі 25 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, згідно з підпунктом 1 пунктом 6 Постанови №1294 та додатком 29 до Постанови №1294; - визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі місячного грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова №889), за період з 31.01.2015 по 28.02.2018; - зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону нарахувати та виплатити позивачу щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі місячного грошового забезпечення, передбачену Постановою №889, за період з 31.01.2015 по 28.02.2018. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2024 року, позов задоволено. 24 квітня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі №420/15636/23. Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке. За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Ураховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. У тексті касаційної скарги заявник указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у справі №420/15636/23 є пункти 1, 2, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке. Так, Суд установив, що вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій застосували висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 30 листопада 2020 року у справі №640/19556/18, від 31 січня 2023 року у справі №520/21428/21, в яких Суд сформував висновок щодо застосування у спірних правовідносинах норм частини четвертої статті 27, частини четвертої статті 83 Закону України «Про прокуратуру» у взаємозв`язку з положеннями статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та дійшов висновку, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» та проходять військову службу особливого характеру відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України. Верховний Суд указав, що до дня початку роботи Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил військовослужбовці Військової прокуратури об`єднаних сил у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру», при цьому вони проходять військову службу особливого характеру відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для військовослужбовців. Тобто на військовослужбовців військової прокуратури поширюється законодавчі акти про військову службу, які регулюють порядок призначення, проходження, звільнення з військової служби, у тому числі приписи Постанови №889. Отже, нормами Постанови № 889 установлено право військовослужбовців на виплату щомісячної додаткової грошової винагороди, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил. Разом з тим, обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, в частині визначення розміру щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, викладених у постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі №520/21428/21 про те, що позивач має право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди у спірний період відповідно до підпункту 2 пункту 1 Постанови №889 (питання застосування положень частини четвертої статті 83 Закону України «Про прокуратуру», статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови №889, які порушено судами першої та апеляційної інстанцій). Отож, Суд зауважує, що такі посилання скаржника пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, застосували вказані норми права з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі №520/21428/21. Щодо посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №640/19556/18 та застосованих судом апеляційної інстанції. Суд зверстує увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18). Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі. Разом з тим доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Водночас мотиви скаржника зводяться до незгоди із застосованою судом апеляційної інстанції постановою Верховного Суду, що є неналежним обґрунтуванням пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладеної у наведеної вище постанові. За таких підстав, Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Тому посилання скаржника не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо посилання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке. Заявник зазначив, що справа №420/15636/23 розглянута апеляційним судом за відсутності учасників справи, не повідомлених належним чином про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржниця у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Отже, з аналізу наведеної норми убачається, що обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд є наявність двох умов: 1) учасник справи не був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання; 2) розгляд справи за відсутності належно повідомленого учасника справи про дату, час і місце судового засідання унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Водночас як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про розгляд справи за участю його представника, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Суд зауважує, що фактично скаржник не погоджується з ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року. З огляду на викладене Суд визнає необґрунтованими доводи скаржника, зазначені на обґрунтування підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі, за яких Верховний Суд може відкрити касаційне провадження у цій справі. Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження. Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень). Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення. Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 341, 355, 359 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі №420/15636/23 - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. СуддяЖ.М. Мельник-Томенко