Постанова 4850 № 200/7361/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2024 року справа №200/7361/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги адвоката Сидун Олени Степанівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі № 200/7361/23 (головуючий І інстанції Циганенко А.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не проведенні остаточного розрахунку при звільненні позивача, - зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2022 року по дату винесення рішення у справі. В обґрунтування позову зазначив, що на виконання рішення у справі № 200/5084/22 відповідачем 29 жовтня 2023 року сплачено позивачу грошові кошти в сумі 14 251,52 гривень. Оскільки позивача звільнено 17.06.2022, а остаточний розрахунок відповідачем здійснено тільки 29.10.2023, тому відповідачем затримано розрахунок з позивачем при звільненні з 17.06.2022 по 29.10.2023. Отже, на підставі статей 116, 117 КЗпП України відповідач має сплатити на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 17 червня 2022 року по дату винесення рішення у даній справі. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14 240,42 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат по справі. Не погодившись з судовим рішенням представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги представника позивача. Суд першої інстанції безпідставно застосував критерії зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Не погодившись з рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги відповідача . Позивач пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ст. 122 КАС України. Представником позивача на підтвердження своїх повноважень надано ордер, проте не надано договір про надання правової допомоги, на підставі якого виписано ордер. Позивач знаходиться за межами України і не міг підписати договір з адвокатом. Суд першої інстанції не врахував, що положення ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають в порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Встановлені судами обставини справи. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 , виданим 23.09.2019 у формі ID-картки. 17 червня 2022 року наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 268 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 розділу VII Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням) з 17 червня 2022 року. 02 серпня 2022 року Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області листом № 219/26/02-2022 надало відповідь на адвокатський запит, в якій зазначило, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація у зв`язку з чим, нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки за минулі роки не передбачено умовами спеціального законодавства. Наказом ГУНП в Донецькій області від 13.04.2022 № 175 о/с ОСОБА_1 припинено виплату грошового забезпечення з 01.04.2022. Наказом ГУНП в Донецькій області від 17.06.2022 № 268 о/с поновлено виплату грошового забезпечення з 17.06.2022. У червні 2022 року ОСОБА_1 було нараховане та виплачено грошове забезпечення в сумі 6243,13 грн. Заборгованість по виплаті належних коштів відсутня. 11 серпня 2022 року позивач направив відповідачу заяву, в якій просив визнати поважними причини відсутності на службі за період з 01.04.2022 по 17.06.2022; нарахувати та виплатити за вказаний період грошове забезпечення; видати позивачу, як людині, яка потрапила у полон усі винагороди, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168; виплатити доплату за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов`язків при безпосередньому контакті з населенням, передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період проходження служби. Зазначені виплати відповідач позивачу не сплатив, тому позивач звернувся до суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі № 200/5084/22, яке набрало законної сили 17 серпня 2023 року, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з обов`язковим урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, премії) за період з 01 квітня 2022 по 16 червня 2022 року (включно), здійснити нарахування та виплатити доплату за залучення до заходів з метою запобігання розповсюдження хвороби COVID-19 та виконання службових обов`язків при безпосередньому контакті з населенням, в період дії карантину за період з 18.02.2021 по 17.06.2022, нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2021 рік. На виконання рішення суду 29 жовтня 2023 року на поточний рахунок позивача Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області сплачені грошові кошти в загальній сумі 14 251,52 гривень, що підтверджено довідкою АТ комерційний банк Приватбанк від 08 січня 2024 року. Відповідно до довідки від 19.01.2024 № 24 про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням ОСОБА_1 сума грошового забезпечення позивача за лютий 2022 року складає 14 850,16 грн, за березень 2022 року складає 13 688,55 грн, розмір середньоденного грошового забезпечення за червень-липень 2022 року складає 483,71 грн. (14 850,16 грн + 13 688,55 грн) / (28 діб + 31 доба). Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Оцінка суду. Відповідно до статті 94 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII Про Національну поліцію поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів від 11.11.2015 № 988 Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції (далі - Постанова № 988) та Наказом Міністерства внутрішніх справ України Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання від 06.04.2016 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260). Зазначені нормативно-правові акти є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу. Цими нормами визначено, що у випадку звільнення поліцейського зі служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення грошового забезпечення. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку компенсації за невикористану відпустку, відшкодування витрат на винайм житла, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022. За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 29.10.2023 на виконання рішення суду у справі № 200/5084/223, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 18.06.2022 (з дня, наступного за датою звільнення) по 29.10.2023. Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17. Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього. Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 18.06.2022 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022 по 29.10.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 560/6969/23. Таким чином, в цій справі належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2022 року по 19.07.2022 року суд виходить з наступного. Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку № 260 визначено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Згідно з пунктом 11 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання. Разом із тим, Порядок № 260 не містить правил розрахунку середньоденного грошового забезпечення у разі затримки розрахунку з поліцейським. При визначенні розміру середньої заробітної плати застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100). Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Згідно з підпунктом б пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. На підставі пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейського проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення поліцейського обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Відповідно до довідки від 19.01.2024 № 24 про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням ОСОБА_1 сума грошового забезпечення позивача за лютий 2022 року складає 14 850,16 грн, за березень 2022 року складає 13 688,55 грн, розмір середньоденного грошового забезпечення за червень-липень 2022 року складає 483,71 грн (14 850,16 грн + 13 688,55 грн) / (28 діб + 31 доба). Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 17.06.2022. Період затримки розрахунку з позивачем починається з 18.06.2022 та закінчується 19.07.2022, та складає 32 календарних днів. Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 483,71 грн Х 32 дні = 15478,72 грн. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку, суду необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інші обставин справи. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Висновки Верховного Суду обов`язкові для врахування відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України. Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації за невикористані відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні. Позивачу при звільненні виплачено 6343,48 грн. При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачене грошове забезпечення за період з 01 квітня 2022 по 16 червня 2022, в загальному розмірі 14 251,52 грн. Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 20 595 грн (6343,48 грн + 14 251,52 грн). Частка невиплачених позивачу при звільненні сум становить 69,2% (14 251,52 грн х 100% : 20 595 грн). Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку становить 15 478,72 грн, отже 69,2% від цієї суми становить 10 711,27 грн. Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2022 по 19.07.2022, з урахуванням пропорційного розрахунку в розмірі 10 711,27 грн. Колегія суддів враховує висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц та вважає за необхідне зменшити позивачу розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому суд враховує: - розмір заборгованості грошового забезпечення, який не виплачений відповідачем на користь позивача при звільненні, -дії позивача у спірних правовідносинах, який звільнився 17.06.2022, а з позовом до суду про стягнення заборгованості з грошового забезпечення при звільненні звернувся тільки в грудні 2022 року; - дії відповідача у спірних правовідносинах, який протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу при звільненні грошового забезпечення за період квітень-червень 2022 року; - компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. Таким чином, суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню сума середнього грошового утримання за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 18.06.2022 по 19.07.2022 в сумі 10 711,27 грн, яка є співмірною з його порушеним правом. За період з 20.07.2022 по 29.10.2023, відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців. Отже, за вказаний період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином. Період шість місяців з 20.07.2022 по 29.10.2023 складає 185 календарних днів. Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 483,71 грн Х 185 днів = 89 486,35 грн. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 18.06.2022 по 19.07.2022 та з 20.07.2022 по 29.10.2023) в загальній сумі 100 197,62 грн (10 711,27 грн + 89 486,35 грн). На підставі викладеного суд частково погоджується з доводами апелянта - позивача, що судом першої інстанції в своєму рішенні неправильно застосовано принцип співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні. Щодо доводів апелянта відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Аналіз вищезазначеної норми свідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16. Таким чином, законодавством встановлено обмеження певним строком права особи на звернення до суду з адміністративним позовом про зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Поруч із цим, згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом в постанові від 07.02.2023 у справі № 480/2878/22. Як свідчать матеріали справи, остаточний розрахунку з позивачем здійснений 29 жовтня 2023 року, до суду з позовом ОСОБА_1 звернувся 29 листопада 2023 року, тому позивач не пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом. Є неприйнятними доводи апелянта відповідача, що позивач, знаходячись за межами України не мав можливості підписати договір з представником на надання правової допомоги, оскільки відповідачем не надано належних доказів зазначених доводів. Крім того, суд зауважує, що документи можуть бути надіслані за допомогою електронної пошти та підписані ЕЦП, а повноваження представника сторони адвоката в суді підтверджуються ордером або довіреністю. В матеріалах справи наявний ордер № 1066084 від 08.09.2023 про надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Сидун О.С. З огляду на вищевикладене апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права. Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги позивача, та зміну рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині та в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в загальному розмірі 2361,92 грн (1073,60 грн +1288,32 грн). Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі № 200/7361/23 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу адвоката Сидун Олени Степанівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі № 200/7361/23 задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі № 200/7361/23 змінити в мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови. В абзаці другому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі № 200/7361/23 слова та цифри «14 240 (чотирнадцять тисяч двісті сорок) гривень 42 копійки» замінити словами та цифрами «100 197 (сто тисяч сто дев`яносто сім) гривень 62 копійки». Абзац четвертий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі № 200/7361/23 виключити. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі № 200/7361/23 залишити без змін. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань (ЄДРПОУ 40109058, адреса: 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Мандрика, 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2361 (дві тисячі триста шістдесят одна) грн 92 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 13 травня 2024 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст.328 КАС України. Повне судове рішення складено 13 травня 2024 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв