Постанова 4803 № 201/15224/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3986/24 Справа № 201/15224/23 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання Паромової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2024 року та на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року в цивільній справі номер 201/15224/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, грошових коштів та витрат, В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, грошових коштів та витрат, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 19 вересня 2019 року водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Ніссан», під час руху на перехресті вул. Абхазької і пр. Гагаріна в місті Дніпрі порушила правила дорожнього руху, не врахувала дорожню обстановку під час керуванням автомобіля і скоїла зіткнення, наїзд на рухавшийся в тому місці велосипед під керуванням ОСОБА_1 , що належить (велосипед ВМС) позивачу, в результаті вказаної ДТП останньому були завдані тілесні ушкодження, йому завдана матеріальна шкода. За вказаними обставинами відомості про цю ДТП внесені до ЄРДР за ч. 1 ст. 286 КК України, після проведення досудового розслідування, справа була скерована до суду. Позивач звернувся до страхової організації з заявою про відшкодування збитків, але отримав відмову. Ухвалою суду винною у вказаній ДТП визнано ОСОБА_2 , за примиренням звинуваченої і потерпілого ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, вона відшкодувала позивачу повністю моральну шкоду і частину збитків, претензій до неї він не має. Але страхова компанія не сплатила позивачу навіть витрати на лікування. Матеріальна шкода повинна відшкодовуватися повністю в межах фактичних витрат. Позивач просив суд стягнути з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 : страхове відшкодування в розмірі 19585,73 грн, пеню за прострочення виплати страхового відшкодування в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення в розмірі 16394,06 грн, втрати від інфляції у розмірі 6757,83 грн, три відсотки річних за прострочення виплати страхового відшкодування, в розмірі 1265,29 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, грошових коштів та витрат - задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 19585,73 грн; пеню в розмірі 16394,06 грн; втрати від інфляції у розмірі 6757,83 грн і три відсотки річних в розмірі 1265,29 грн, а всього 44002,91 грн. Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 гривень. Із вказаними судовими рішеннями не погодився відповідач ПрАТ «СК «Євроінс Україна», подав апеляційні скарги, просив апеляційний суд скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29.01.2024 року повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, скасувати додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2024 року повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовити. Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржувані рішення суду першої інстанції є незаконними, необґрунтованими, такими, що не відповідають обставинам справи та прийняті із неправильним застосуванням норм матеріального права, без врахування висновків Верховного Суду у схожих правовідносинах. У спорах пов`язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону «Про ОСЦПВ» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Згідно із ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29.05.2021 року у справі №201/5895/20 захисник обвинуваченої заявив клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку із примиренням обвинуваченої з потерпілим та відшкодуванням завданої шкоди, проти чого не заперечувала обвинувачена та прокурор. Як вбачається з ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, ОСОБА_2 було у повному обсязі відшкодованого шкоду (реально завдані збитки), завдану позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Виходячи із тлумачення даних норм, можна дійти до висновку, що договором страхування передбачається обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування у межах реально отриманих (завданих) збитків потерпілому шкоди. Виплата страхового відшкодування, що буде перевищувати реальні збитки, суперечить інституту та меті страхування, так як страхування направлено на відновлення майнового стану особи, яке було до настання страхового випадку, а не передбачати можливість збагачення особи, внаслідок настання страхового випадку та отримання виплати страхового відшкодування, яке в сукупності перевищує розмір реальних збитків. Позивач у позовній заяві навмисно не вказує суму відшкодування, яку отримав від ОСОБА_2 під час примирення сторін на підставі ст. 46 КК України, та де в судовому засіданні визнав, що йому у повному обсязі відшкодовані завдані збитки. Усі документи, які подаються позивачем в обґрунтування ціни позову, датуються 2019 роком - тобто роком, коли тривало досудове розслідування, а дата цих документів охоплюється датою примирення сторін у межах кримінальної справи (ухвала суду від 21.05.2021 року). Отже, жодних нових понесених збитків, крім тих, що і так були об`єктивно встановлені та відомі сторонам під час їх примирення позивачем не надається. Намагання позивача повторно стягнути завдану шкоду, яка була відшкодована раніше, є нічим іншим як недобросовісною формою реалізації позивачем наданих йому цивільних прав. Позивачу було відмовлено у виплаті страхового відшкодування 11.08.2021 року. Позивач лише через 2 роки вирішив звернутися до суду із цим позовом, вважаючи, що його права порушені, у зв`язку із цим, виникають обґрунтовані сумніви щодо правдивості порушених прав позивача. Суд першої інстанції проігнорував клопотання страховика про витребування інформації у позивача про розмір отриманого відшкодування від ОСОБА_3 та надання документальних підтверджень цьому. На момент подачі заяви про виплату страхового відшкодування позивачем перебіг строку прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату був припинений, оскільки станом на дату подання заяви про виплату страхового відшкодування та станом на зараз вирок у даній справі ще не ухвалений та не набрав законної сили. Отже, перебіг строку прийняття рішення відповідачем про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату і надалі припинений. Отже, відповідач діяв у встановлених межах та на підставі положень закону. Щодо додаткового рішення зазначає, що заявлена сума витрат позивачем, у розмірі 20000,00 грн на правову допомогу не відповідає критеріям реальності, з огляду на те, що даний спір є спором незначної складності, а спірні правовідносини не передбачають дослідження і застосування адвокатом великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів. Так, визначення правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, не потребує дослідження великого обсягу нормативно-правової бази, оскільки регулюється єдиним нормативно-правовим актом - Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Більш того, позовна заява не є об`ємною та такою, що містить велику кількість правових висновків Верховного Суду та застосування їх конструкцій. Відповідач вважає необхідним зазначити свій контррозрахунок витрат на правову допомогу, які поніс позивач, враховуючи нормативно-правове обґрунтування щодо відповідача, яке ґрунтується на двох статтях закону та, беручи до уваги затверджену вартість-годину, відповідно до якого норма-година складає 1000,00 грн, а загальна кількість витраченого часу на написання 2,5 години, що разом складає 2500,00 грн витрат на правову допомогу, яка є співмірною щодо позовних вимог до відповідача. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести в зв`язку із розглядом справи становить 10000,00 грн - витрати на правову допомогу та можливі додаткові витрати по сплаті судового збору із подання апеляційної та/або касаційної скарги. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційні скарги залишити без задоволення. Відповідно до частин 1 та 4 статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Проте, до відзиву ОСОБА_1 не додано доказів надсилання (надання) копій відзиву іншим учасникам справи, тому апеляційний суд не приймає до уваги такий відзив. У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Пантюхов В.С. апеляційну скаргу не визнав, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідач в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в апеляційних скаргах просив розгляд справи проводити без участі його представника (а.с. 173, 174, 175, 151, 162). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідача. Заслухавши суддю - доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року встановлено, що 19 вересня 2019 року о 18 год. 30 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Ніссан», під час руху при повороті ліворуч на перехресті вул. Абхазької і пр. Гагаріна в місті Дніпрі порушила правила дорожнього руху: перед здійсненням маневру - зміні руху (поворот ліворуч) не пересвідчилася, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, фактично не встежила за зміною дорожньої обстановки, не діяла таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров`ю громадян, грубо порушуючи вимоги п. 10.1 і 16.13 Правил дорожнього руху України, не впоралася з керуванням свого автомобіля, заходів для своєчасного зниження швидкості аж до зупинки керованого нею транспортного засобу не прийняла, не впевнилася, що її рух буде безпечним та не створить перешкод чи небезпеки іншим учасникам руху, не врахувала дорожню обстановку, не надала перевагу транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку, не дотрималася безпечної дистанції, продовжила рух і скоїла наїзд, зіткнення з велосипедом марки «ВМС» під керуванням водія ОСОБА_1 . В результаті вказаної ДТП позивачу були завдані тілесні ушкодження, ОСОБА_1 постраждав, йому завдана матеріальна шкода; за вказаними обставинами відомості про цю ДТП внесені до ЄРДР за ч. 1 ст. 286 КК України, після проведення досудового розслідування, справа була скерована до суду. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року винною у вказаній ДТП визнано ОСОБА_2 , за примиренням звинуваченої і потерпілого ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, вона відшкодувала позивачу повністю моральну шкоду і частину збитків, претензій до неї в позивача немає. Вказана ухвала не оскаржена в апеляційному порядку і набрала законної сили (а.с. 25-26). До матеріалів справи долучено заяву про примирення ОСОБА_1 з обвинуваченою ОСОБА_2 (а.с. 28). Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у ПрАТ «СК «Єврооінс Україна», і цього не оспорюють сторони. 22 вересня 2020 року позивач ОСОБА_1 звертався до відповідача з заявою про відшкодування збитків та повідомленнями про настання події, яка в подальшому може бути визнана страховим випадком за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілої особи (а.с. 43-44, 45, 46). Листом від 11 серпня 2021 року відповідачем було повідомлено про відмову у задоволенні заяви про виплату страхового відшкодування (а.с. 41-42). В ході розгляду кримінального провадження обвинувачена ОСОБА_2 відшкодувала потерпілому моральну шкоду, що підтверджується розпискою (а.с. 27, 179). Відповідно до платіжних документів та фіскальних чеків сума страхового відшкодування становить 19585,73 грн (а.с. 29-39). В позовній заяві наведено розрахунок, з якого вбачається, що сума заборгованості станом на 11 жовтня 2021 року складає 19585,73 грн. Період прострочення грошового зобов`язання 786 днів. Інфляційні втрати згідно з розрахунком: 19585,73грн x 1.34503866 - 19585,73 = 6757,83 грн. Подвійна облікова ставка за період 11.10.2021 року - 05.12.2023 року, всього штрафних санкцій: 1265,29 грн. Загальна сума заборгованості становить 43993,91 грн (а.с. 14-19). На підтвердження наданої правничої допомоги ОСОБА_4 надано: договір №10/01 від 10 березня 2021 року про надання професійної правничої допомоги (а.с. 127-129); додаткову угоду від 25 березня 2021 року до договору №10/01, відповідно до положень якої встановлено фіксований розмір гонорару адвоката за надання професійної правничої допомоги в сумі 20000,00 грн (а.с. 126); детальний опис робіт (наданих послуг) (а.с. 125); акт від 01 лютого 2024 року наданих послуг за договором про надання професійної правничої допомоги №10/1 від 10 березня 2021 року (а.с. 124); квитанцію прибуткового касового ордеру від 25.05.2021 року на суму 20000,00 грн (а.с. 130). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Задовольняючи вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з її обґрунтованості. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, ..., що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Порядок та умови здійснення страхового відшкодування визначено Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно з п. 1 ст. 22 цього Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Згідно з п. 34.4 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Згідно з п. 2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) або здійснити виплату страхового відшкодування Згідно з п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України (254к/96-ВР), Цивільним кодексом України (435-15), Законом України «Про страхування» (85/96-ВР), цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу. Згідно з абз. 2 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або іншій особі, яка має право на отримання відшкодування. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку. Страхування цивільної відповідальності як правовий інститут - це сукупність правових норм, що забезпечують правові, економічні та організаційні основи добровільного та обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з метою ефективного захисту прав потерпілих на відшкодування шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров`ю або майну у разі використання транспортних засобів іншими особами. Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Отже, за своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг. В даному випадку, хоч ОСОБА_1 і не укладав договір з відповідачем, він є стороною у договірних відносинах - третьою особою, на користь якої сплачується страхова виплата. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений в договорі. Відповідно до ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акту (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком. Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (із змінами і доповненнями) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Верховний Суд у правових позиціях неодноразово висловився щодо відшкодування спричиненої шкоди в результаті ДТП саме страховиком в рамках страхової суми, зокрема, постановою від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц Верховний Суд у складі Великої палати зробив правовий висновок, відповідно до якого - «…у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування...». Таку ж позицію висловлено в постанові від 14 грудня 2021 року в справі №147/66/17. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановлену договором або законом. У разі нездійснення страховиком страхової виплати відповідно до умов договору страхування або законодавства страховик зобов`язаний сплатити неустойку (штраф, пеню) в розмірі, встановленому договором страхування або законом, що передбачено ч. 7 ст. 102 Закону України «Про страхування». Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. З урахуванням приписів ст. 549 ЦК України, частини 2 ст. 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що статтю 625 ЦК України поміщено в розділі 1 книги 5 ЦК України - «Загальні положення про зобов`язання», ця стаття застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язань. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційні нарахування на суму боргу, та три процента річних сплата яких передбачена статтею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Окрім наведеного, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 вказано: «Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК Укріпи, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу». Крім цього, варто також звернути увагу на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 758/16044/16-ц (провадження № 61-91 Зсв17), у якій йдеться про те, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Судом встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року встановлено, що 19 вересня 2019 року о 18 год. 30 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Ніссан», під час руху при повороті ліворуч на перехресті вул. Абхазької і пр. Гагаріна в місті Дніпрі порушила правила дорожнього руху: перед здійсненням маневру - зміні руху (поворот ліворуч) не пересвідчилася, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, фактично не встежила за зміною дорожньої обстановки, не діяла таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров`ю громадян, грубо порушуючи вимоги п. 10.1 і 16.13 Правил дорожнього руху України, не впоралася з керуванням свого автомобіля, заходів для своєчасного зниження швидкості аж до зупинки керованого нею транспортного засобу не прийняла, не впевнилася, що її рух буде безпечним та не створить перешкод чи небезпеки іншим учасникам руху, не врахувала дорожню обстановку, не надала перевагу транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку, не дотрималася безпечної дистанції, продовжила рух і скоїла наїзд, зіткнення з велосипедом марки «ВМС» під керуванням водія ОСОБА_1 . В результаті вказаної ДТП позивачу були завдані тілесні ушкодження, ОСОБА_1 постраждав, йому завдана матеріальна шкода; за вказаними обставинами відомості про цю ДТП внесені до ЄРДР за ч. 1 ст. 286 КК України, після проведення досудового розслідування, справа була скерована до суду. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року винною у вказаній ДТП визнано ОСОБА_2 , за примиренням звинуваченої і потерпілого ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, вона відшкодувала позивачу повністю моральну шкоду і частину збитків, претензій до неї в позивача немає. Вказана ухвала не оскаржена в апеляційному порядку і набрала законної сили. Обвинувачена ОСОБА_2 відшкодувала потерпілому моральну шкоду в розмірі 14000,00 грн. До матеріалів справи долучено заяву про примирення ОСОБА_1 з обвинуваченою ОСОБА_2 . Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у ПрАТ «СК «Єврооінс Україна», і цього не оспорюють сторони. 22 вересня 2020 року позивач ОСОБА_1 звертався до відповідача з заявою про відшкодування збитків та повідомленнями про настання події, яка в подальшому може бути визнана страховим випадком за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілої особи. Листом від 11 серпня 2021 року відповідачем було повідомлено про відмову у задоволенні заяви про виплату страхового відшкодування. Відповідно до платіжних документів та фіскальних чеків сума страхового відшкодування становить 19585,73 грн. З розрахунку вбачається, що сума заборгованості станом на 11 жовтня 2021 року складає 19585,73 грн. Період прострочення грошового зобов`язання 786 днів. Інфляційні втрати згідно з розрахунком: 19585,73грн x 1.34503866 - 19585,73 = 6757,83 грн. Подвійна облікова ставка за період 11.10.2021 року - 05.12.2023 року, всього штрафних санкцій: 1265,29 грн. Загальна сума заборгованості становить 43993,91 грн. Контррозрахунку відповідач не надав. З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що витрати на лікування позивача в результаті ДТП повинен брати на себе страховик; також укладення мирової угоди між позивачем та ОСОБА_2 не позбавляє позивача права отримати матеріальне відшкодування за завдану йому шкоду. Від так страховик незаконно відмов позивачу у здійсненні страхового відшкодування, тим самим порушив його права. Крім того, відповідач, прострочивши виконання грошового зобов`язання за полісом ОСЦПВ (здійснення виплати страховою відшкодування в повному обсязі з порушенням строку передбаченого Законом) має сплатити позивачу суму заборгованості, пеню в розмірі, інфляційні збитки, 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України. Щодо додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Частиною 1 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Судом встановлено, що на підтвердження наданої правничої допомоги ОСОБА_4 надано: договір №10/01 від 10 березня 2021 року про надання професійної правничої допомоги; додаткову угоду від 25 березня 2021 року до договору №10/01, відповідно до положень якої встановлено фіксований розмір гонорару адвоката за надання професійної правничої допомоги в сумі 20000,00 грн; детальний опис робіт (наданих послуг); акт від 01 лютого 2024 року наданих послуг за договором про надання професійної правничої допомоги №10/1 від 10 березня 2021 року; квитанцію прибуткового касового ордеру від 25.05.2021 року на суму 20000,00 грн. З урахуванням наведеного, а також враховуючи, що позовні вимоги задоволено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі - 20000,00 гривень, оскільки такі витрати підтверджені належними і допустимими доказами, відповідають критеріям розумності, співмірності та ґрунтується на вимогах закону. З огляду на викладене, доводи апеляційних скарг є безпідставними, були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Крім того, згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати Донецької обласної прокуратури по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» залишити без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2024 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 травня 2024 року. Судді: