Постанова 4813 № 519/759/23

Номер провадження: 22-ц/813/3376/24 Справа № 519/759/23 Головуючий у першій інстанції Барановська З.І. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.05.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л., Комлевої О.С., учасники справи: позивач Комунальне підприємство теплових мереж «Южтеплокомуненерго», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Южного міського суду Одеської області від 16 жовтня 2023 року у складі судді Барановської З.І., встановив: У травні 2023 року Комунальне підприємство теплових мереж «Южтеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 19374,43 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що КП ТМ "Южтеплокомуненерго" створене на підставі рішення Южненської міської ради від 14.01.2002 для забезпечення населення, підприємств, установ та організацій м. Южне Одеської області послугами з централізованого опалення та гарячої води. З моменту створення позивач надає житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими тарифами для населення м. Южне, що встановлюються рішеннями ЮМР Одеської області відповідно до ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" N 1875-IV від 24.06.2004. Відповідачі користується послугами централізованого опалення, оскільки квартира АДРЕСА_1 приєднана до системи централізованого опалення, тому у відповідності до ст. 1 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" вони є споживачами послуг, які їм надані. Відповідачі послуги з централізованого опалення отримують у повному обсязі, але не сплачують своєчасно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 24.04.2023 утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 19299,80 грн. Зазначена заборгованість утворилась у період з травня 2020 року по 07 листопада 2021 року, що підтверджується актами про надання житлово-комунальної послуги з централізованого опалення, розрахунком нарахування та сплати вартості житлово-комунальної послуги з централізованого опалення. Рішенням Южного міського суду Одеської області від 16 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго заборгованість за житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії у розмірі 3657,29 грн. Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства теплових мереж Южтеплокомуненерго судовий збір в розмірі 2684 грн. а також витрати на отримання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 33 грн. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просять його скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи спір вийшов за межі позовних вимог, оскільки в позові позивач зазначив, що станом на 24.04.2023 утворилась заборгованість за період з травня 2020 по 07.11.2021 у розмірі 19374,43 грн. Під час розгляду справи по суті судом першої інстанції було встановлено, що за період з травня 2020 року до 7.11.2021 позивачем було нараховано вартість комунальної послуги з централізованого опалення лише у розмірі 7332,30 грн., а з комунальної історії квартири, яка була додана позивачем до позовної заяви, встановлено, що на момент пред`явлення позову (травень 2023 року), в травні 2020 року за відповідачами вже існувала заборгованість у розмірі 12494 грн., тобто та, яка утворилася раніше та не відноситься до визначеного позивачем періоду з травня 2020 року по 07 листопада 2021 року. Під час розгляду справи позивач не подав заяв про зміну предмета та підстав позову, збільшення позовних вимог, а відповідно суд першої інстанції мав розглянути позов виключно в межах вимог заявлених у позові, проте суд стягнув заборгованість без зазначення періоду виникнення такого боргу, та який не входить у період заявлений позивачем з травня 2020 року до 7 листопада 2021 року. Крім того, позивач надав до позову докази на підтвердження надання ним послуг саме за період з травня 2020 року по 07 листопада 2021 року. Доказів надання послуг за інший період не надавалися. Вказує, що суд в порушення норм ЦПК України безпідставно, за відсутності у клопотанні будь-яких пояснень щодо причин пропуску позивачем процесуального строку для надання доказів, задовольним вказане клопотання та залучив до матеріалів справи подані докази в наслідок чого вирішуючи спір по суті вийшов за межі позовних вимог та дійшов висновку про можливість стягнення боргу за інший період який не був зазначений у позовній заяві. Суд безпідставно визнав факт споживання відповідачем вказаної послуги у 2018 році в якому було запроваджено двоставочний тариф (з 01.04.2018) та позивач почав нараховувати ПТН (постійно-умовну частину тарифу). У листопаді 2018 року перед початком опалювального сезону, відповідач надав до позивача заяву з повідомленням про відмову у користуванні послугами позивача, необхідністю здійснення перерахунку нарахованих сум ПТН, та зробити остаточне нарахування з послуг з централізованого опалення з врахуванням показників теплового лічильника станом на 07.11.2018. Вказане звернення було розглянуто та задоволено тільки в частині нарахування вартості теплової енергії спожитої відповідачем в лютому та березні 2018 року. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності та в частині стягнення заборгованості у розмірі 3657,29 грн. залишити без змін, а в частині відмови у задоволенні стягнення плати за умовно-постійну частину тарифу- скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі та стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 19374,43 грн. Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Позивач рішення суду першої інстанції не оскаржував, а тому доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу в частині непогодження з висновками суду не приймаються до уваги. У випадку непогодження з рішенням суду, позивач не позбавлений права оскаржити його у встановленому законом порядку. Матеріали справи свідчать, що КП ТМ «Южтеплокомуненерго» створене на підставі рішення Южненської міської ради від 14.01.2002 для забезпечення населення, підприємств, установ та організацій м. Южне Одеської області послугами з централізованого опалення та гарячої води. З моменту створення позивач надає житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими тарифами для населення м. Южне, що встановлюються рішеннями виконавчого комітету Южненської міської ради N1140 від 01.03.2018 "Про встановлення двоставкових тарифів на послуги з централізованого опалення, що надаються населенню КП ТМ "ЮТКЕ" зі змінами згідно рішення виконавчого комітету Южненської міської ради N 1635 від 27.12.2018, відповідно до ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" N 1875-IV від 24.06.2004. Позивач надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими тарифами для населення м. Южне, в тому числі житловому будинку АДРЕСА_2 . Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 . 07.04.2017 між КПТМ "Южтеплокомуненерго" та ОСОБА_2 укладено договір про надання послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у вищевказану квартиру. Вбачається, що позивач звертаючись до суду з позовом просив стягнути заборгованість за надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з травня 2020 по 07.11.2021 у розмірі 19 374,43 грн. В процесі розгляду справи позивач надав суду додаткові пояснення, в яких просив визнати поважною причину пропуску строку позовної давності для стягнення заборгованості за період з 1 листопада 2017 по 7 листопада 2021. Отже, позивач звертаючись до суду з додатковими письмовими поясненнями, змінив вимоги в частині періоду нарахування заборгованості визначивши його з 01.11.2017 по 07.11.2021. Суд першої інстанції частково задовольняючи позов виходив з того, що позивачем не надані докази на підтвердження надання послуг теплопостачання відповідачам за період з січня 2019 року по жовтень 2020 року включно, у зв`язку з цим дійшов висновку про безпідставність вимоги про стягнення заборгованості за ПТН, тобто умовно-постійну частину тарифу у розмірі 15 717,14 ((373,19х14)+ (526,91х15)+481,19)) грн., стягнувши заборгованість у розмірі 3 657,29 (19374,43-15717,14) грн. Щодо строку застосування позовної давності суд вказав, що відповідач з 2017 року частково погашав заборгованість та останній платіж здійсним у квітні 2020 року, тому строк позовної давності постійно переривався, періодичні платежі здійснювалися регулярно, з моменту виникнення та існування заборгованості, що є визнанням заборгованості, що перериває строк позовної давності в порядку, визначеному ст. 264 ЦК України. Враховуючи, що Закону України від 30 березня 2020 року N540-IX продовжено строки позовної давності на час дії карантину, тобто з 12 березня 2020 року і до часу звернення до суду з позовом, суд вважав що строк позовної давності щодо щомісячних платежів є таким що не сплив починаючи з 13 березня 2017 року. Отже, судом першої інстанції встановлено безпідставне нарахування заборгованості з січня 2019 року та стягнуто заборгованість у розмірі 3657,29 грн. за надані та спожиті відповідачами послуги з зазначенням періоду з березня 2017 по 07.11.2021. Апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції в повній мірі з огляду на наступне. З наданої позивачем комунальної історії по квартирі відповідачів вбачається, що останнім виставлялися платежі за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води з січня 2017 року. Встановлено, що квартира відповідачів обладнана квартирним (розподільним) лічильником, та судом першої інстанції встановлено, що відповідачі не користуються послугами з централізованого опалення та постачання гарячої води з січня 2019 року. З січня 2017 по січень 2019 відповідачами здійснювалися частково платежі за спожиті послуги. Так у 2017 році останній платіж у розмірі 1567,15 грн. здійснено у квітні та станом на 01.01.2018 заборгованість становила 68,35 грн. У 2018 році останній платіж у розмірі 3234,12 грн. здійснено у січні та станом на 01.01.2019 заборгованість становила 3635,12 грн. У квітні 2020 року відповідачами здійснено останній платіж у розмірі 52,46 грн. Отже, загальний розмір заборгованості за послуги, які спожиті відповідачами з 2017 до січня 2019 року становить 3582,66 грн. (3635,12-52,46). Відповідачем у суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини 1 та 2 статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову Верховного Суду від 23.05.2018 у справі N 663/2070/15-ц). Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі N437/2726/13-ц. Із наданої історії комунальних платежів вбачається, що позивачем щомісячно, починаючи з січня 2017 року по квітень 2023 року нараховувались послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідачі частково сплачували кошти. З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачі, сплативши частково заборгованість у квітні 2020 року, визнавали заборгованість, таким чином строк позовної даності перервано. Крім того, Законом України від 30 березня 2020 року N540-IX продовжено строки позовної давності на час дії карантину, тобто з 12 березня 2020 року і до часу звернення до суду з позовом. Отже, строк позовної давності щодо щомісячних платежів є таким, що не сплив починаючи з 13 березня 2017 року. Враховуючи вищевикладене, позивач має право на стягнення заборгованості за спожиті відповідачами послуги з 2017 року до січня 2019 року у розмірі 3 582,66 грн. Щодо витрат понесених відповідачами на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат представником відповідачів надано: договір про надання правової допомоги від 28.06.2023; додаткову угоду від 20.11.2023 N 2 до договору від 28.06.2023; акт прийому-передачі наданих послуг №2 від 24.11.2023 до даного договору. Згідно з п. 4.2 сторони погодили, що вартість послуг адвокатського бюро з надання правової допомоги, передбачених цим договором, а також порядок розрахунків встановлюється в додаткових угодах, які є невід`ємною частиною договору. Обсяг наданих послуг за цим договором підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг, який підписується сторонами (п. 4.3). Відповідно до п. 3 додаткової угоди N2 до договору про надання правової допомоги, розмір гонорару за надання правої допомоги у суді апеляційної інстанції складає 8000 грн. Визначений сторонами розмір витрат на правову допомогу є фіксованим та не потребує складання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. В акті прийому-передачі наданих послуг зазначено, що загальна вартість юридичних послуг за підготовку апеляційної скарги, складання інших процесуальних документів, здійснення будь-яких процесуальних дій в інтересах замовника у суді апеляційної інстанції становить 8 000 грн. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечував проти вказаного розміру витрат на правову допомогу з посиланням на малозначність справи та неспівмірність складності справи з витраченим представником відповідачів часом на виконання відповідних робіт. Аналізуючи надані сторонами докази понесених витрат на правову допомогу, апеляційний суд вважає, що вищезазначені документи не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, вказаний представником відповідачів розмір таких витрат є завищеним та не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Зокрема, справа є малозначною, представник відповідачів в межах розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції підготував до суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції на 5 аркушах та скаргу на додаткове рішення на 4 аркушах. На підставі викладеного, надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів апелянта, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом юридичних послуг, співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також наявність клопотання про зменшення таких витрат, апеляційний суд вважає, що заявлені представником відповідача вимоги про стягнення понесених витрат на правничу допомогу підлягають зменшенню з 8000 до 1000 грн. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Южного міського суду Одеської області від 16 жовтня 2023 року в оскаржуваній частині змінити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства теплових мереж «Южтеплокомуненерго» заборгованість у розмірі 3 582,66 грн. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж «Южтеплокомуненерго» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: