Постанова 4822 № 726/279/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 9 травня 2024 року м. Чернівці справа № 726/279/24 провадження №22-ц/822/342/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Перепелюк І. Б. суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М. секретар Тодоряк Г.Д. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м.Чернівців від 08 лютого 2024 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа ОСОБА_1 , встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа ОСОБА_1 . В заяві зазначала, що з жовтня 2014 року між нею та ОСОБА_1 виникли почуття і вони почали спільно проживати однією сім`єю, вести спільне господарство. Однак, з часом між ними дуже погіршилися стосунки, спільне життя стало не можливим через часті сварки та вчинення домашнього насилля, тому вона була змушена покинути його та тікати в безпечне місце. На протязі тривалого часу потерпала від фізичного та психологічного насилля. Проте не зверталася до поліції через страх та осуд. А також через постійні маніпуляції та залякування кривдника, факти домашнього насильства вона замовчувала. В ніч з 12 на 13 січня 2024 року через черговий випадок вчинення насильства стосовно неї, а також через страх за своє життя та здоров`я вона була змушена покинути квартиру у якій вони проживали. Вона з дітьми поїхала в безпечне місце Центр доброти для мами і дитини «Місто Добра». Вже перебуваючи у безпеці 15 січня 2024 року вона викликала поліцію. ОСОБА_1 продовжував надалі психологічно її принижувати, вчиняв психологічний тиск на неї. Продовжував їй телефонувати, писати в різні месенджери та розшукував її, під приводом віддати їй та дітям особисті речі, хоча вона його не просила. Факт впливу на її психологічне здоров`я через психологічне насильство може підтвердити заключенням психолога Центру доброти для матері та дитини «Місто Добра» у якого вона проходила реабілітацію. Просила видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмежування прав ОСОБА_1 та покласти на нього обов`язки: - заборонити ОСОБА_1 перебувати в місці проживання з постраждалою особою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців; - заборонити ОСОБА_1 наближатися на відтань менше 150 метрів до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців; - заборонити ОСОБА_1 вести телефонні переговори, листування через будь які месенджери (вайбер, телеграм ін. додатки), електронну адресу чи соціальні мережі з постраждалою особою ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців; - заборонити ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь який спосіб спілкуватися з нею строком на 6 місяців. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівців від 08 лютого 2024 року заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису задоволено. Видано обмежувальний припис, яким вжито наступні заходи тимчасового обмежування прав ОСОБА_1 та покладено на нього обов`язки: - заборонено ОСОБА_1 перебувати в місці проживання з постраждалою особою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців; - заборонено ОСОБА_1 наближатися на відстань менше 150 метрів до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців; - заборонено ОСОБА_1 вести телефонні переговори, листування через будь які месенджери (вайбер, телеграм ін..додатки), електронну адресу чи соціальні мережі з постраждалою особою ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців; - заборонено ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь який спосіб спілкуватися з нею строком на 6 місяців. Копію рішення направлено до відділення поліції №2 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області для взяття ОСОБА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 на профілактичний облік та до виконавчого комітету Решетилівської міської ради. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 08 лютого 2024 року скасувати, в задоволенні заяви відмовити за безпідставністю. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду є безпідставним, невмотивованим, та таким, що винесено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального, а саме ст. 350-5 ЦПК України в частині обов`язку його належного повідомлення та розгляду справу за його участю. Судом порушено вимоги закону щодо повноти судового слідства та встановлення всіх обставин справи. Доводи заявниці не підтверджені належними та допустимими доказами.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом ОСОБА_2 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису, щодо ОСОБА_1 15 січня 2024 року вона викликала поліцію. Працівниками Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області було відібрано у неї заяву щодо вчинення домашнього насильства співмешканця ОСОБА_1 стосовно неї та відібрано відповідні пояснення. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 27 Конституції України регламентовано, що кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. ОСОБА_2 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 . Статтею 350-5 ЦПК України передбачено, що справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду. З матеріалів справи вбачається, що із заявою до суду ОСОБА_2 звернулася 07.02.2024 року, справа була розглянута судом у відсутності осіб 08.02.2024 року. Доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд заяви матеріали справи не містять. Зазначене є одним із доводів апеляційної скарги, як підстави для скасування рішення. Колегія суддів з цим погоджується. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3 частини третьої статті 2 ЦПК України). Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина 1 статті 8 ЦПК України). Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина 2 статті 211 ЦПК України). Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (частини 6,7 статті 128 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Судом першої інстанції, в порушення вимог ст. 350-5 ЦПК України, не був належним чином повідомлений ОСОБА_1 , що відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є порушенням судом норм процесуального права та обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. При розгляді справи колегія суддів виходить з наступного. Звертаючись із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 посилалась на те, що на протязі тривалого часу потерпала від фізичного та психологічного насилля. Проте не зверталася до поліції через страх та осуд. А також через постійні маніпуляції та залякування кривдника, факти домашнього насильства вона замовчувала. В ніч з 12 на 13 січня 2024 року через черговий випадок вчинення насильства стосовно неї, а також через страх за своє життя та здоров`я вона була змушена покинути квартиру у якій вони проживали. Вона з дітьми поїхала в безпечне місце Центр доброти для мами і дитини «Місто Добра». Вже перебуваючи у безпеці 15 січня 2024 року вона викликала поліцію. ОСОБА_1 продовжував надалі психологічно її принижувати, вчиняв психологічний тиск на неї. Продовжував їй телефонувати, писати в різні месенджери та розшукував її, під приводом віддати їй та дітям особисті речі, хоча вона його не просила. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 14, 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Економічне насильство форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону). Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. З урахуванням змісту наведених норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб у разі настання певних обставин та наявності ризиків. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису слід надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. У постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі №711/3693/22 зазначено, що: «…обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками…». Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд неодноразово звертає увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону. Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. Суд, у відповідності до ст. 2 ЦПК України, ухвалюючи рішення, повинен керуватись завданнями цивільного судочинства, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі, серед яких верховенство права, що є широким поняттям та включає в себе і інші елементи правосуддя. Враховуючи вказані вимоги, та застосовуючи їх у даній справі, варто наголосити, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Відтак, для обмеження права особи (кривдника) необхідним є встановити ризики, які несе його поведінка для постраждалої особи. Однак суд, вирішуючи справу, не може перебирати на себе повноваження інших особових осіб, уповноважених законом на проведення оцінки таких ризиків та на власний розсуд заміщувати їх результати власними судженнями чи домислами. Виключно на підставі форми оцінки ризиків, складених уповноваженою особою, у якому міститься ступінь загрози для постраждалої особи, судом може бути прийнято відповідне рішення та визначено необхідний, для захисту останньої, обсяг заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, встановивши при цьому тривалість обмеження таких прав чи виконання обов`язків. Натомість, заявником не надано, а судом не встановлено жодних належних та допустимих доказів, з яких можна було б встановити ризики для постраждалої особи, в тому числі у майбутньому, які б, у свою чергу, свідчили про необхідність (чи можливість) застосування того чи іншого обмеження для кривдника у залежності від їх ступеня. Наданий заявником психологічний висновок, сам по собі, не є належним та достатнім доказом у даному випадку, оскільки у ньому фактично викладені пояснення заявниці, передумови її психологічного стану, які виникли в процесі життя, констатація думок, опис поведінки, суб`єктивна точка зору ОСОБА_2 на ситуацію. При цьому будь-яких інших доказів на підтвердження пояснень потерпілої, на які вона посилається як на підставу для задоволення заяви, суду не надано. Викладене також стосується і посилань заявниці на те, що ОСОБА_1 здійснює психологічний тиск на неї шляхом надіслання повідомлень у месенджерах, які містять погрози та залякування. Жодних підтверджень цьому заявником не надано. При цьому варто зауважити, що сам по собі факт того, що заявник разом із дітьми тимчасово проживає у центрі «Місто добра», як обґрунтування заявленої вимоги, не доводять необхідності застосування до ОСОБА_1 обмежувального припису, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх у своїй сукупності доказів, окрім обставин, викладених в заяві, матеріали справи не містять. При цьому, заявник просить обмежити ОСОБА_1 у реалізації майже всіх можливих визначених ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» прав та покласти на нього обов`язки визначені даною статтею на максимальний строк 6 місяців. Встановлення такого обсягу обмежень у своїй сукупності, є крайнім заходом, навіть у випадку встановлення високих ризиків небезпеки, яка загрожує постраждалій особі та повинні застосовуватись співмірно, виходячи із конкретних обставин. Вирішуючи справу, суд повинен дотримуватись справедливого балансу між інтересами сторін та наслідками обмеження певних прав для особи. Враховуючи, що кожна окрема ситуація може мати унікальні чинники/обставини, які впливають на рівень небезпеки, пов`язаного з насильством, застосування того чи іншого виду обмежень повинно бути співмірним із потенційними ризиками та реальними діяннями особи. Права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені свавільно, без належних на те правових підстав. Враховуючи зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 , оскільки належних та допустимих доказів заявником не надано, а судом не встановлено. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст.376, п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні заяви. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Садгірського районного суду м.Чернівців від 08 лютого 2024 року скасувати. В задоволені заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 10 травня 2024 року. Головуючий І.Б. Перепелюк Судді: І.Н. Лисак І.М. Литвинюк