Постанова 4823 № 750/601/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 09 травня 2024 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/601/24 Головуючий у першій інстанції Маринченко О. А. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/743/24 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є. Позивач: ОСОБА_1 Відповідач: ОСОБА_2 Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2 Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (суддя ОСОБА_3 ), ухвалене о 09 год. 31 хв. у м.Чернігів, В С Т А Н О В И В: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, укладеного нею 07 серпня 2010 року зі ОСОБА_2 Позов мотивовано тим, що спільне життя не склалося, кожен має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сімейне життя та його цінності тощо. Кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами, спільне господарство не ведеться, сумісне проживання припинено. Дітей у сторін немає, спору щодо поділу майна також немає, однак ОСОБА_2 відмовляється розірвати шлюб через орган державної реєстрації актів цивільного стану. Ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 09 лютого 2024 року задоволено клопотання ОСОБА_2 і надано сторонам строк для примирення терміном один місяць, провадження у справі зупинено до закінчення вказаного строку. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 березня 2024 року позов задоволено повністю; шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 07 серпня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 1188 розірвано. Рішення суду мотивовано тим, що примирення між сторонами не відбулося, позивач наполягає на розірванні шлюбу, отже подальше збереження шлюбу між сторонами суперечитиме інтересам позивача. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове рішення, яким зупинити розгляд справи та призначити додатковий строк для примирення чотири місяці. Апеляційна скарга мотивована тим, що надання передбаченого законом строку на примирення жодним чином не є примушуванням до збереження шлюбних відносин. Відповідач вважає, що в разі надання строку, більшого ніж один місяць, суд не порушує жодні норми права, а лише вживає належних заходів для збереження сім`ї. За доводами ОСОБА_2 , суд першої інстанції не врахував обставини справи та проігнорував його думку, визначивши мінімальний строк для примирення. Вважає, що через впертий характер дружини їм потрібно більше такого часу хоча б не для примирення, то вирішення питання щодо спільних ембріонів, які були зачаті для здійснення штучного запліднення, та зберігаються в одній із клінік. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, про що складено актовий запис №1188 (а.с.25). Від шлюбу сторони дітей не мають. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила розірвати укладений між нею і відповідачем шлюб, посилаючись на фактичне припинення сімейних відносин і неможливість примирення та збереження шлюбу. Згідно з положеннями статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Приписами статті 51 Конституції України та частини першої статті 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. У частині першій статті 55 СК України встановлено, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до ч. 2 ст. 36, ст. 51 СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань. За змістом ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України. Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Згідно з ч. 1 ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків, і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Установивши, що подружні відносини подружжя припинило, спільне господарство сторони не ведуть, подальше збереження шлюбу позивачка вважає неможливим і це суперечитиме її інтересам, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов павильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст. 24, 56 СК України. Доводи апеляційної скарги про надання недостатнього строку на примирення колегя суддів оцінює критично, з огляду на таке. Відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців (ч.7 ст.240 ЦПК України). Із наведеного вбачається, що надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №442/6319/16-ц. У своїй позовній заяві ОСОБА_1 вказувала, що примирення та збереження шлюбу між нею і відповідачем неможливе. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 просив зупинити розгляд справи та призначити строк для примирення терміном шість місяців, посилаючись на те, що у сторін є шанс на примирення та подальше спільне проживання сім`єю. Позивачка у своїй заяві від 09 лютого 2024 року позов підтримувала та просила не надавати строк на примирення (а.с.24). Ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 09 лютого 2024 року клопотання відповідача задоволено частково; надано сторонам строк для примирення терміном один місяць, провадження у справі зупинено до закінчення вказаного строку. Після сплину вказаного строку і поновлення судом провадження у справі ОСОБА_2 подав клопотання про зупинення розгляду справи та призначення додаткового строку для примирення терміном п`ять місяців (а.с.33). Однак у судовому засіданні позивачка наполягала на розірванні шлюбу, вказувала на неможливість примирення між нею та відповідачем. Відповідно протокольною ухвалою суду було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження та надання строку для примирення. Також після подання апеляційної скарги позивачка направила до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд справи без її участі, в якій в тому числі просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Вказувала, що підтримує свої позовні вимоги в повному обсязі та наполягає на розірванні шлюбу. Подальше збереження шлюбу вважає неможливим, оскільки протягом трьох місяців шлюбні відносини з відповідачем припинилися, почуттів не має, разом сторони не проживають, спільного господарства не ведуть. За цей час бачилися два рази по п`ять хвилин з метою передати речі і один раз за її ініціативи з метою переконати відповідача не заперечувати проти розірвання шлюбу. Стосовно спільних ембріонів зазначала, що не претендує на них і не збирається їх використовувати без дозволу ОСОБА_2 . З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 категорично наполягає на розірванні шлюбу і наміру його збереження не має. Будь-яких доказів на спростування неможливості збереження шлюбу відповідач суду не надав. Не довів відповідач і той факт, що примирення не відбулося лише через недостатній термін. При цьому доводи апеляційної скарги, що при розірванні шлюбу стає невідомою доля спільних з позивачкою ембріонів, не заслуговують на увагу, оскільки таке питання не є предметом спору під час розгляду справи про розірвання шлюбу і законодавством не визначено таку підставу перешкодою для розірвання шлюбу. Крім того, позивачка вказувала, що не претендує на них. За таких обставин суд апеляційної інстанції враховує, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для надання сторонам більшого строку для примирення, а примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечить вимогам закону та інституту сім`ї. Намагання відповідача примиритися з позивачкою є виключно його бажанням, яке не підтримується останньою. Твердження ОСОБА_2 , що надання строку на примирення не є примушуванням до збереження шлюбних відносин, є безпідставними. У подальшому, у разі виникнення між сторонами почуття любові та взаємоповаги, не позбавляє їх права зареєструвати новий шлюб. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування є важливим елементом змагального процесу. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, матеріали справи не містять. Суд у своєму рішенні навів мотиви, з яких прийняв до уваги доводи позивачки щодо наявності підстав для задоволення позову, та навів достатньо мотивоване обґрунтування підстав для відмови у прийнятті заперечень відповідача. Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення. Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: