Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 603/645/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 603/645/23 пров. № А/857/6112/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В. суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадженнчя в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковалівського Богдана Володимировича на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 01 березня 2024 року, ухвалене суддею Гудковою Ю.Г. у м. Монастириська Тернопільської області у справі № 603/645/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі,- ВСТАНОВИВ: 27 листопада 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якому просив скасувати постанову серії БАД № 850295 від 21.11.2023, а провадження у справі - закрити. Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 01 березня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача адвокат Ковалівський Богдан Володимирович оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, винесеної поліцейський СРПП відділення поліції №2 (м. Бучач) Чортківського районного відділу поліції ГУНП в Тернопільській області сержантом поліції Дохват Т.І., серії БАД № 850295 від 21.11.2023 встановлено, що ОСОБА_1 21.11.2023 о 19 год. 50 хв. по вул. Центральній у с.Звенигород керував транспортним засобом Audi A6, номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами Бучацьким районним судом Тернопільської області 15.11.2023, та при початку руху не скористався ременем безпеки, чим порушив п. 2.1 "а" та п. 2.3 "в" ПДР України (а.с.9). Вказаною постановою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 126, ч. 5 ст. 121 КУпАП та нього накладено штраф у розмірі 20400 грн. ОСОБА_1 , вважаючи постанову по справі про адміністративне правопорушення серії БАД № 850295 від 21.11.2023 протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування та про закриття провадження у справі. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини 1 статті 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху України (далі - ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (із змінами та доповненнями). Відповідно доп.1.1 ПДР України ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно з ст.14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до пп. "а" п.2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Згідно п. 2.3 "в" ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів. Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, настає в разі керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами та тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки встановлена ч.5 ст. 121 КУпАП - накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з ст.222 цього Кодексу органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч.5 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП. Відповідно до п.10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. В свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов`язаний подати докази на спростування таких заперечень. В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.ч. 2, 3 ст. 90 КАС України). Таким чином, в адміністративному процесі у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі. На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17). Так, в обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови позивач заперечує факт керування транспортним засобом, тобто вчинення правопорушення, за яке його оскаржуваною постановою притягнуто до адміністративної відповідальності. Натомість, згідно доводів відповідача, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.5 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП, підтверджується належними та допустимими доказами відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, зазначеним у п.7 додатком оскаржуваної постанови. Як убачається із запису 0000000_00000020231121195619_0011, причиною зупинки та винесення стосовно ОСОБА_1 оскаржуваної постанови слугувало керування ним транспортним засобом без пристебнутого ременя безпеки (00:00-03:37 хвилини запису). Під час спілкування із працівниками поліції ОСОБА_1 не заперечував факт керування автомобілем та пояснив, що відстебнув ремінь безпеки одразу після зупинки його автомобіля поліцейськими (00:13-00:31 хвилини запису). Окрім того, ОСОБА_1 також погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки (03:37-06:00 хвилини запису). Під час перевірки документів водія поліцейські встановили, що позивач позбавлений права керування транспортними засобами Бучацьким районним судом Тернопільської області. ОСОБА_1 було роз`яснено його права, передбачені Конституцією України і ст. 268 КУпАП, та винесено стосовно нього постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 і ч. 5 ст. 121 КУпАП. Зі змісту наданої відповідачем на розгляд суду копії постанови Бучацького районного суду Тернопільської області від 01.06.2023 у справі № 595/193/23, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами строком один рік. Згідно положень ч. 2 ст. 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. При цьому, вказаною нормою закону передбачено початок строку, з якого особа вважається такою, що позбавлена права керування транспортним засобом. Тобто станом на 21.11.2023 позивач був позбавлений права керування транспортними засобами згідно судового рішення. З огляду на наведене, відповідачем підтверджено правомірність оскаржуваної постанови. Натомість, пояснення позивача, спрямовані на уникнення несприятливих для нього наслідків у зв`язку із притягненням до адміністративної відповідальності, не є беззаперечним доказом неправомірності дій посадової особи ДПП. Судом встановлено, що відповідачем було встановлено всі фактичні дані справи, у повному обсязі досліджені обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, як це передбачено ст. 252 КУпАП, при винесенні постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, а доводами позивача не спростовуються висновки інспектора. Слід зазначити, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, розмір штрафу відповідає санкції ч.5 ст. 121, ч.4 ст.126 КУпАП. Доказів упередженості відповідача щодо позивача перед судом не доведено. Підстав для сумніву щодо об`єктивності відповідача щодо позивача не вказано. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Враховуючи положення пункту першого частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковалівського Богдана Володимировича залишити без задоволення, а рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 01 березня 2024 року у справі № 603/645/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний