Ухвала КАС ВС № 280/8040/23

УХВАЛА 01 травня 2024 року м. Київ справа № 280/8040/23 адміністративне провадження № К/990/15229/24 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Прокопенка О.Б., перевірив касаційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року у справі №280/8040/23 ОСОБА_1 до Фонду Державного майна України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, ВСТАНОВИВ: 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Фонду державного майна України в якому, з врахуванням уточнення позовних вимог, просила: - визнати протиправним та скасувати наказ Фонду державного майна України № 192-р від 21 серпня 2023 року зі змінами внесеними наказом №222-р від 11 вересня 2023 року, на підставі якого ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву; - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву; - стягнути з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; - рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, а також в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допустити до негайного виконання. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Цим же рішенням закрито провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про стягнення з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 19 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Фонду державного майна України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року. Скаржник просить скасувати вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позову. Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Зокрема, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17 про те, що: «люстрація як законодавче обмеження за своєю природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею». Проте, Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду. Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі. Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не доведено подібності правовідносин у цій справі та у наведеній справі. Як убачається із постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17, її ухвалено за інших правових обстави (щодо позивача, який не подав заяву відповідно до Закону України «Про очищення влади»). Крім того, варто звернути увагу на те, що позивач у справі №800/186/17 звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) із заявою, зокрема про те, що його звільнення з посади судді Верховного Суду України та що заходи, застосовані до нього відповідно до Закону України «Про очищення влади», порушили його права за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 14 жовтня 2021 року ЄСПЛ постановив рішення у справі «Самсін проти України». Цей суд дійшов висновку, що за конкретних обставин цієї справи застосування до заявника заходів, передбачених Законом України «Про очищення влади», не було необхідним у демократичному суспільстві та постановив, що було порушено статтю 8 Конвенції. Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 червня 2022 року скасувала постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17, а рішення Касаційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року змінила, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Також у касаційній скарзі відповідач вказує, що наразі відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах. Як убачається зі змісту касаційної скарги скаржник вважає, що немає висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 8 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», яким передбачено, що державна служба припиняється у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади». Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Суд зазначає, що формальне посилання на норми права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки поза увагою скаржника залишились висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 23 лютого 2021 року у справі №826/2626/18 та від 14 березня 2024 року у справі №826/10741/15, у яких цей суд дійшов до висновку, що застосування до осіб заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», може здійснюватися виключно крізь призму приписів частини другої статті 1 цього Закону, тобто з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та з урахуванням відповідних принципів, зокрема, верховенства права, презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності. Тобто, має бути доведено, що відповідна особа причетна до дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом ОСОБА_2 , чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо. З огляду на викладене, Суд вважає недоведеними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено. Аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судом попередньої інстанції. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Слід зазначити, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень). На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від15 листопада 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2024 року у справі №280/8040/23 ОСОБА_1 до Фонду Державного майна України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку- повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя О.Б. Прокопенко