Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/4022/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/4022/23 пров. № А/857/18389/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року, прийняте суддею Луцович М.М., м. Ужгород, у справі № 260/4022/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, встановив: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі В/Ч, відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність В/Ч щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини; 2) зобов`язати В/Ч нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, при звільненні з військової служби. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 позов задоволено. Суд виходив з того, що на позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби через сімейні обставини (один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Розмір такої допомоги визначається у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає, що військовослужбовці мають право на одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Судом встановлено, що позивач звільнився з військової служби на підставі - один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину до 18 років. Однак, такі обставини відсутні в переліку, встановленому в постанові КМ України №413, як того вимагають положення абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для виплати оспорюваної грошової допомоги. Враховуючи викладене, вважає недоцільним встановлювати наявність вищої юридичної сили Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» над постановою КМ України №413, оскільки саме вказаний Закон встановлює умови та підстави виплати одноразової грошової допомоги. Вважає, що підстава, на якій звільнився з військової служби позивач, не є умовою набуття ним права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої абз. 2 ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». А отже, позивач не набув права на виплату оспорюваної одноразової грошової допомоги при звільненні. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Поряд з цим зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині), позивача, звільненого з військової служби у запас наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 21 квітня 2023 №114-РС на підставі ст. 26 ч. 1 п. «а», ч. 5 п. 3 пп. «г» Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років). Відповідно до вказаного наказу вислуга років позивача становить: календарна - 25 років 03 місяці 26 днів; пільгова - 6 років 09 місяців 24 дні; загальна - 32 роки 01 місяць 20 днів. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, позивач звернувся до суду з даним позовом. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку. Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: 1) у мирний час; 2) під час дії особливого періоду(крім періодів з моменту оголошення мобілізації- протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації); 3) з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) коли один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років (п.п «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону). Абзацом 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. 12 червня 2013 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 413 (далі - Постанова № 413), якою, на виконання положень статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 № 618, затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу. Частина п`ята статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» розрізняє (виокремлює, групує) такі умови (обставини) для припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом: у мирний час (пункт 1 частини п`ятої); під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) (пункт 2 частини п`ятої); з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації (пункт 3 частини п`ятої). Оскільки, для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду чи мирного часу, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв`язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби. Для оцінювання дій, рішень чи бездіяльності відповідача через призму дотримання вимог абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» цей аспект важливий, адже застосування приписів цієї статті вимагає наявності (сукупності) відповідних юридичних фактів. У контексті цієї справи це передбачає не тільки існування у військовослужбовця вислуги 10 років і більше на час звільнення зі служби, але також наявності сімейних обставин або інших поважних причини, перелік яких визначається Постановою №

413. Цією постановою визначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: - виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері); - утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька); - укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України; - хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості; - необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; - наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей; - неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону); - довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу. Однак, як вбачається з наказу від 21.04.2023 № 114-РС, звільнення позивача відбулося з інших нормативних підстав (пп. «г», п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), а головне - під час дії воєнного стану, що не охоплювалося сферою застосування абзацу другого частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на час звільнення позивача). Позиція суду першої інстанції про те, що звільнення позивача через «сімейні обставини» (тобто коли «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років» (підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є необґрунтованою. Колегія суддів звертає увагу, що виклад норм статті 26 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (Постанова № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби. Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті «в» пункту 3 частини другої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Таким чином, звільнення з цих підстав з військової служби не пов`язується з особливим періодом та/або воєнним станом, (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення Постанови № 413, а також редакцією абзацу другого частини 2 статті 15 Закону № 2011-XII, яка діяла на дату звільнення позивача). Щодо підстав для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у підпункті «г» пункту 1, підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 2, підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у підпункті «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану, то з аналізу цих нормативних підстав вбачається, що в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені безпосередньо у тексті Закону. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з твердження скаржника про відсутність підстав для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою № 413, як, власне, (бланкетної) умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ), а звідси - для застосування частини другої пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (у редакції, яка діла на дату звільнення позивачки з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов`язувалася з підставами, визначеними у згаданому Переліку № 413). На основі наведеного апеляційний суд вважає, що позивач не має права на нарахування та невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 24 січня 2024 по справі № 140/1143/23. З огляду на вказане, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на не правильному застосуванні норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити. Скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі № 260/4022/23 та прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар