Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/14013/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/14013/23 пров. № А/857/743/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року, ухвалене суддею Гудимою Н.М. у м. Рівне, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 460/14013/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача у якому просить суд: - визнати бездіяльність відповідача в частині не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби протиправною; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. 06 грудня 2023 року Рівненський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, оскільки звільнився зі служби через сімейні обставини. Водночас, правова норма, яка визначає право на вказану допомогу, не ставить у залежність підстави для звільнення через сімейні обставини від мирного часу чи воєнного стану. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначає те, що суд першої інстанції, при прийнятті рішення, порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставин справи. Таку позицію відповідач обґрунтовує тим, що правова норма ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка визначає право на одноразову грошову допомогу в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, пов`язує звільнення з військової служби з наявністю сімейних обставин чи інших причин, які перелічені у постанові Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, якою затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу. Серед передбачених у цій постанові підстав, немає такої підстави, як звільнення з військової служби, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, і військовослужбовець не висловив бажання проходити військову службу. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (по особовому складу) від 14.03.2023 № 174 позивач звільнений у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), згідно із пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». На підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 № 62 від 04.04.2023 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 04.04.2023. Вислуга років військової служби у позивача становить: календарна 09 років 02 місяці 08 днів, пільгова 03 роки 01 місяць 04 дні. 26 квітня 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Листом від 03.05.2023 року № 12/2/295 відповідач надав позивачу відповідь, згідно із якою, звільнення зі служби через сімейні обставини пов`язані з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я і військовослужбовець не висловив бажання проходити військову службу, не є підставою для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби. Станом на момент звільнення позивача відповідач не нарахував та не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановлену ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Оскільки така бездіяльність відповідача є протиправною і порушує законні права позивача, він звернувся із цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку. Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: 1) у мирний час; 2) під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації); 3) з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) коли один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років (п.п г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону). Абзацом 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. 12 червня 2013 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 413 (далі - Постанова № 413), якою, на виконання положень статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 року № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 року № 618, затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу. Частина п`ята статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» розрізняє (виокремлює, групує) такі умови (обставини) для припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом: у мирний час (пункт 1 частини п`ятої); під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2 частини п`ятої); під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3 частини п`ятої). Оскільки, для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду чи мирного часу, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв`язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби. Для оцінювання дій, рішень чи бездіяльності відповідача через призму дотримання вимог абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» цей аспект важливий, адже застосування приписів цієї статті вимагає наявності (сукупності) відповідних юридичних фактів. У контексті цієї справи це передбачає не тільки існування у військовослужбовця вислуги 10 років і більше на час звільнення зі служби, але також наявності сімейних обставин або інших поважних причини, перелік яких визначається постановою №

413. Цією постановою визначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька); укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України; хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей; неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону); довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу. Однак, як видно із наказу від 14.03.2023 № 174, звільнення позивача відбулося з інших нормативних підстав (пп. г, п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), а головне - під час дії воєнного стану, що не охоплювалося сферою застосування абзацу другого частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на час звільнення позивача). Позиція суду першої інстанції про те, що звільнення позивача через «сімейні обставини» (тобто «у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я» (підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на думку апеляційного суду, є необґрунтованою. Передусім варто зауважити, що текстуальний виклад тих норм статті 26 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (постанова № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби. Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті «в» пункту 3 частини другої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов`язується з особливим періодом та/або воєнним станом, (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення Постанови № 413, а також редакцією абзацу другого частини 2 статті 15 Закону № 2011-XII, яка діяла на дату звільнення позивача). Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у підпункті «г» пункту 1, підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 2, підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у підпункті «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № України «Про військовий обов`язок і військову службу» і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану. Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені безпосередньо у тексті Закону. Зважаючи на це, апеляційний суд вважає, що не має підстав для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою № 413, як, власне, («бланкетної») умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), а звідси - для застосування абзацу другого частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, яка якраз пов`язувалася з підставами, визначеними у постанові №

413. На основі наведеного апеляційний суд вважає, що позивач не має права на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 24 січня 2024 року по справі № 140/1143/23. Таким чином, апеляційний суд встановив, що відповідач діяв правомірно, відмовивши позивачу у виплаті вказаної допомоги. Такий висновок є підставою для відмови в задоволенні позову. Водночас, суд першої інстанції неправильно застосував норми права, поширивши підстави для виплати допомоги при звільненні, передбачені абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на підстави, за яких звільнений позивач. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, тому рішення суду необхідно скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову. Апеляційну скаргу, на думку апеляційного суду, необхідно задовольнити. Оскільки апеляційний суд відмовив в задоволенні позову, судові витрати не відшкодовуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року в справі № 460/14013/23 скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених статтею 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель