Постанова Харківський апеляційний суд № 634/1019/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «30» квітня 2024 року м. Харків справа № 634/1019/23 провадження № 22ц/818/1447/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів Мальованого Ю.М., Яцини В.Б., за участю секретаря Волобуєва О.О., учасники справи: позивач Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, представник позивача Чернявський А. В., відповідачка - ОСОБА_1 , представник відповідачки ОСОБА_2 , треті особи - Сахновщинська селищна рада Красноградського району Харківської області, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРА» розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 23 січня 2024 року в складі судді Єрьоміної О.В. в с т а н о в и в: У жовтні 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Сахновщинська селищна рада Красноградського району Харківської області, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРА» про витребування земельної ділянки у власність держави. Позовна заява мотивована тим, що на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року у справі № 757/15438/21-к Головному управлінню стало відомо про наявність порушеного права держави у зв`язку з подвійною приватизацією громадянами земельних ділянок. Зазначив, що 26 жовтня 2018 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява ОСОБА_3 від 25 жовтня 2018 року, у якій викладено прохання затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 для оформлення права власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Тавежнянської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, та передати йому зазначену земельну ділянку у власність. При цьому, заявником вказано, що право на отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 ЗК України не використано. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 08 листопада 2018 року № 8134-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Тавежнянської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, та передано вказано земельну ділянку у власність ОСОБА_3 . Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 за ОСОБА_3 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Ковтун Л.О. 08 грудня 2018 року, номер відомостей про речове право: 29367403, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1717368863248. У подальшому земельну ділянку з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 відчужено за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_1 28 травня 2019 року ОСОБА_1 передала земельну ділянку з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 в оренду Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРА», договір оренди землі, серія та номер б/н, виданий 10 травня 2019 року, номер запису про інше речове право: 31822615. Посилався на те, що ОСОБА_3 попередньо вже було реалізовано своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 13 грудня 2016 року № 14415-СГ, яким надано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:07:000:0970 площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:07:000:0970 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шевцовим С.О. 02 березня 2017 року, номер відомостей про речове право: 19363096, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1100876463242. В подальшому вказана земельна ділянка була відчужена ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу у власність ОСОБА_4 . Вважав, що ОСОБА_3 двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що є порушенням статей 116, 121 ЗК України. Зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області дізналося про порушення інтересів держави на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року у справі № 757/15438/21-к. Просив витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460; стягнути з відповідачки судові витрати. Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 23 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відмовлено. На вказане рішення суду Головне управління Держгеокадастру у Харківській області подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, неправильно застосував норми матеріального права, не надав належної оцінки доказам у справі. Так, судом не взято до уваги докази щодо введення в оману посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Харківській області при поданні заяви ОСОБА_3 із вказанням недостовірної інформації, що ним не було використано право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства. Зазначив, що органи, які відповідно до повноважень, визначених статтею 121 ЗК України здійснюють розпорядження земельними ділянками державної або комунальної власності, не наділені повноваженнями здійснювати перевірку достовірності поданої заявником інформації та документів, а мають здійснювати розгляд клопотань щодо виділення земельних ділянок у власність виключно в межах та у відповідності до вимог, визначених частиною 7 статті 118 ЗК України. Посилався на те, що з аналізу законодавства щодо проєкту землеустрою неможливо встановити, на підставі чого управління мало встановити факт подвійної приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 та з яких підстав мало відмовити у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Вважав, що витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідачки на підставі приписів статті 388 ЦК України здійснюється у зв`язку із встановленням порушення вимог частини 4 статті 166 ЗК України при безоплатній передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 . Відзивів на апеляційну скарну від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. В суді апеляційної інстанції представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити апеляційну скаргу. Акцентував увагу суду на тому, що саме ОСОБА_3 надав недостовірну інформацію щодо того, що ним не було використано право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, чим ввів в оману посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Представник ОСОБА_1 в свою чергу в суді апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав, що не всі учасники справи, як відповідачі, права яких порушено оскаржуваним рішенням, залучені до участі у справі. Також, зазначив, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, тому витребування земельної ділянки у неї є порушенням прав ОСОБА_1 . До суду апеляційної інстанції інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі частини другої статті 372 ЦПК України. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області необхідно задовольнити частково, рішення суду скасувати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки земельна ділянка вибула з володіння держави саме з вини посадових осіб, а не з того, що ОСОБА_3 увів посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в оману при поданні ним заяви із вказанням недостовірної інформації, що ним не було використано право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, тому в задоволенні позову позивачу слід відмовити. При цьому всі учасники справи, як відповідачі, залучені до участі у справі та строк позовної давності для звернення до суду позивачем не пропущено. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 06 грудня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про передачу йому у приватну власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га з кадастровим номером 6324285500:07:000:0970 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області. Також вказано, що право на отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 ЗК України не використано (а.с.31,76зворот-80 том 1). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 14415-СГ від 13 червня 2016 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, у тому числі рілля площею 2,0000 га, кадастровий номер 6324285500:07:000:0970, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав 28 листопада 2016 року із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області (а.с.21,66 том 1). За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 350472240 від 16 жовтня 2023 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:07:000:0970 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шевцовим С.О. 02 березня 2017 року, номер відомостей про речове право: 19363096, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1100876463242. В подальшому земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:07:000:0970 ОСОБА_3 відчужено за договором купівлі-продажу, серія та номер 946, виданого 21 квітня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шевцовим С. О. на користь ОСОБА_4 (а.с.19-20,64-65 том 1). 21 травня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6324886500:02:00:0409 для оформлення права власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Тавежнянської сільської ради Сахновщинського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку у власність (а.с.27-30,72-75 том 1). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №4178-СГ від 13 червня 2018 року надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Тавежнянської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, орієнтовний розмір 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с.22,67 том 1). 25 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 для оформлення права власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Тавежнянської сільської ради Сахновщинського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку у власність. При цьому, заявником вказано, що право на отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 ЗК України не використано. Зазначено, що до заяви додано проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для оформлення права власності та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.25-26,36,70-71 том 1). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 8134-СГ від 08 листопада 2018 року № 8134-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Тавежнянської сільської ради Сахновщинського району Харківської області та передано вказано земельну ділянку у власність ОСОБА_3 (а.с.23,68-69 том 1). За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 350472240 від 16 жовтня 2023 року вбачається, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 за ОСОБА_3 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Ковтун Л.О. 08 грудня 2018 року, номер відомостей про речове право: 29367403, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1717368863248. В подальшому земельну ділянку з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 ОСОБА_3 відчужено за договором купівлі-продажу, серія та номер 2517, виданий 26 грудня 2018 року приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Ковтун Л.О. на користь ОСОБА_1 , яка в свою чергу на підставі договору оренди землі від 10 травня 2019 року передала земельну ділянку з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕРА» (а.с.17-18,62-63 том 1). Як вбачається з витягу № НВ-6300608432023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 становить 19 865,49 грн (а.с.39 зворот,95,108 том 1). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України. Згідно з частинами першою, другою, четвертою, шостою, сьомою, дев`ятою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проєкту приватизації земель. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідно до статті 121 цього Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину у власність для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим). Звертаючись до суду з цим позовом, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просив витребувати у ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 для ведення особистого селянського господарства, що була передана у власність ОСОБА_3 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 8134-СГ від 08 листопада 2018 року № 8134-СГ, посилаючись на те, що ОСОБА_3 набув її у власність незаконно, повторно використавши своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для даного виду використання. Згідно зі статтею 80 ЗК України право власності на землі державної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. Такими органами є, зокрема, територіальні органи Держгеокадастру. Прийнятий Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області наказ № 8134-СГ від 08 листопада 2018 року № 8134-СГ, на підставі якого ОСОБА_3 отримав у власність спірну земельну ділянку, не може оцінюватися як реалізація волі власника цієї земельної ділянки - держави на вибуття із її володіння. Воля держави як власника земель може виражатися виключно в таких діях органів державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної, комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес. Незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересові не відповідає. Із змісту висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 вбачається, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). У справі, яка переглядається встановлено, що ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6324886500:02:00:0460) із земель державної власності незаконно, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 8134-СГ від 08 листопада 2018 року № 8134-СГ, який прийнятий із порушенням вимог статей 116, 121 ЗК України і підлягає визнанню недійсним. При цьому, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2018 року відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , якій вказана земельна ділянка на даний час належить на праві власності. Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника держави поза її волею, оскільки наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, який став підставою для вилучення зазначеної земельної ділянки із державної власності, прийнятий незаконно, а ОСОБА_3 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 колегія суддів дійшла висновку про те, що відновлення права держави на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_1 . При цьому колегія суддів враховує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Як вбачається з усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Потрібний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування. Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними. Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення. У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Враховуючи приписи частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_1 не позбавлена можливості пред`явити до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки. Також колегія суддів враховує, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у її право власності. Позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є обґрунтованими, перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не встановлено, оскільки втручання держави у її право власності є виправданим, враховуючи порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Водночас ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 684/933/18 (провадження № 61-6294св20), від 28 червня 2023 року у справі № 148/621/22 (провадження № 61-2447св23), від 09 лютого 2023 року у справі № 483/2263/19 (провадження № 61-13973св21), від 28 грудня 2022 року у справі № 472/156/21 (провадження № 61-7658св22), від 03 серпня 2022 року у справі № 130/1017/20 (провадження № 61-3406св21). Разом з тим, доводи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо введення в оману посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Харківській області при поданні заяви ОСОБА_3 із вказанням недостовірної інформації, що ним не було використано право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства судова колегія не бере до уваги, оскільки згідно Положення «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: здійснює заходи щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель (пункт 7); здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку (пункт 8); здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації (пункт 11); веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки (пункт12); розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пункт 13); здійснює державний нагляд у сфері землеустрою (пункт 24); здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі (пункт 30): у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за: веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Тобто, саме на Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області, як державний орган, покладено обов`язок щодо здійснення державного нагляду за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, що спростовує посилання позивача про відсутність у нього такого обов`язку. Аналіз норм права та обставин справи надає підстави стверджувати, що має місце порушення норм чинного земельного законодавства, яке полягає у наданні посадовими особами Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області дозволу ОСОБА_5 на повторну реалізацію права на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Тому тільки саме на тій підставі позов про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є обґрунтованим. Відмовляючи в задоволенні позову позивачу з тих підстав, що його право не порушено, оскільки саме з вини посадових осіб Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області відбулося вибуття земельної ділянки з кадастровим номером 6324886500:02:00:0460 площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Тавежнянської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що повторна реалізація права на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства чинним законодавством не передбачена і земельна ділянка підлягає витребуванню навіть у добросовісного набувача. При цьому порушено право держави. Однак, при розгляді справи судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Однак, під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 заявила про застосування наслідків спливу позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголосив, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252255 ЦК України. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), на яку послалася заявник в касаційній скарзі. У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності. Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Наведене вище узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), в яких також вказано, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Звертаючись до суду з даним позовом у жовтні 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області посилався на те, що дізнався про порушення інтересів держави на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року у справі № 757/15438/21-к. При цьому наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 8134-СГ про затвердження документації із землеустрою та передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 видано 08 листопада 2018 року. Таким чином, позивач Головне управління Держгеокадастру у Харківській області при здійсненні своїх повноважень повинен був довідатися про порушення вимог земельного законодавства з дати видачі зазначеного наказу, тобто з 08 листопада 2018 року, із позовом Управління звернувся до суду у 26 жовтня 2023 року, тобто з пропуском позовної давності. При цьому Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області не доведено, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права при видачі ОСОБА_3 зазначеного вище наказу від 08 листопада 2018 року. Схожі за змістом висновки викладено в постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 362/122/15-ц (провадження № 61-9009св22). Також, як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРА», будучи користувачем земельної ділянки на теперішній час за договором оренди, залучено до участі у справі як третя особа. В разі витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 права товариства, як користувача земельної ділянки, порушуються, оскільки договір оренди є чинним, ніким не оспорюється та виконується його сторонами. В суді апеляційної інстанції представники Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 не заперечували проти того, що на теперішній час ця земельна ділянка знаходиться в оренді у товариства. Матеріали справи не містять підтвердження залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРА» як відповідача у цій справі. При цьому суд апеляційної інстанції відповідно до основних принципів цивільного процесу та наданих чинним ЦПК України повноважень, не має права залучати співвідповідача на стадії апеляційного провадження. Статтею 376 ЦПК України передбачено підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Зокрема, підставами для скасування судового рішення є порушення норм процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Як вбачається із змісту судового рішення суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні позову, виходячи з недоведеності позовних вимог, однак фактично визнавши неправомірне повторне отримання ОСОБА_3 земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, що є підставою для витребування земельної ділянки. При цьому не врахував ані пропущення позивачем строку позовної давності при зверненні до суду, ані кола осіб, які не залучені до участі у справі, як відповідачі, що є підставою для скасування судового рішення саме з цих підстав. За таких обставин судове рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, однак позов Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишено без задоволення, перерозподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити частково. Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 23 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , треті особи: Сахновщинська селищна рада Красноградського району Харківської області, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРА» про витребування земельної ділянки у власність держави - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді Ю.М. Мальований В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 01 травня 2024 року.