Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/17372/23

Справа № 344/17372/23 Провадження № 22-ц/4808/583/24 Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів Баркова В.М., Мальцевої Є.Є., за участю секретаря Кочубей І.Ю. учасники справи позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2024 року, ухвалене судом у складі судді Антоняк Т.М., за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У вересні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказало, що банком на підставі заяви ОСОБА_2 (позичальник) № б/н від 15.09.2008 року, було укладено кредитний договір, відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, позичальнику надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 33000,00 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Позичальник зобов`язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від заборгованості, який встановлений договором. Однак у процесі користування кредитним рахунком позичальник не виконувала свої зобов`язання щодо погашення заборгованості. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 12.10.2022 року. Спадкоємцем, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, є ОСОБА_1 . Станом на дату смерті заборгованість ОСОБА_2 перед Банком за кредитним договором № б/н від 15.09.2008 року становить 31720,00 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 31720 грн. У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №б/н від 15.09.2008 року у розмірі 31720, 00 грн. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по оплаті правничої допомоги у розмірі 10 000 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2024 року скасувати в частині стягнення з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що задовольняючи заяву відповідачки про стягнення витрат на правничу допомогу та стягуючи витрати на правничу допомогу в повному обсязі, суд не врахував, що відповідачка та її представник не приймали участі у судовому засіданні. Зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд мав врахувати: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Скаржник, послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 та у постанові № 922/2604/20, та зазначив, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Зазначила, що адвокатом Мушинським В.Т. були надані послуги передбаченні договором про надання правової допомоги від 17.11.2023 року, за які нею було сплачено винагороду в сумі 10 000 грн, що підтверджується квитанцією від прибуткового касового ордеру № 9 від 17.11.2023 на суму 10000 грн. Вважає, що розмір наданих послуг співмірний з обсягом виконаних адвокатом робіт. У судове засідання представник АТ КБ «ПриватБанк» не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином. У судове засідання відповідачка ОСОБА_1 не зявилася, її представник ОСОБА_3 в судовому засідання апеляційну скаргу не визнав, вважає, що суд правомірно стягнув витрати на правничу допомогу. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без представника позивача по справі, який повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Заслухавши доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Із змісту апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що рішення суду оскаржується в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Оскільки рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не оскаржується, тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині. Стягуючи з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції виходячи з предмета та підстав даного позову, значення справи для сторін та враховуючи конкретні обставини справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, враховуючи загальні засади законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених витрат, дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 10000 грн. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не в повній мірі відповідає встановленим обставинам по справі та вимогам закону в частині вирішення розподілу судових витрат на правничу допомогу. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19). З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву, представник відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_3 навів попередній розрахунок витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. До відзиву було додано квитанцію до прибуткового касового ордера №9 від 17 листопада 2023 року та зазначено, що договір про надання правової допомоги вже міститься в матеріалах справи. Також надав докази надсилання відзиву з додатками до нього АТ КБ «ПриватБанк» року в електронній формі за допомогою підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд (а.с.117). Повноваження ОСОБА_4 на представництво інтересів в суді ОСОБА_1 підтверджується ордером Серії АТ №1054660. Наявність договірних відносин між адвокатом Мушинським В.Т. та ОСОБА_1 підтверджується договором №1 про надання правової допомоги від 17 листопада 2023 року, відповідно до п. 1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу щодо представництва інтересів замовника у справі №344/17372/23 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Пунктом 4 даного договору передбачено порядок оплати послуг, згідно якого вартість послуг виконавця становить 10000 грн за виконання робіт, визначених в ст. 1 цього договору, в тому числі: зустріч, консультації, узгодження правової позиції з клієнтом 500 грн; ознайомлення з документами 500 грн; написання та подання до суду відзиву на позовну заяву 4000 грн; написання та подання до суду відповіді на відзив на позовну заяву, письмових пояснень 1000 грн; представництво в суді 4000 грн(незалежно від кількості судових засідань). В пункті 4.2.1. даного договору зазначено, що замовник сплачує виконавцю аванс в розмірі 10000 грн. Наявна в матеріалах сплати квитанція до прибуткового касового ордера №9 від 17 листопада 2023 року є належним підтвердженням доказом оплати ОСОБА_1 послуг за надану правничу допомогу. Від представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» у суді першої інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату послуг на правничу допомогу адвоката Мушинського В.Т. не надходило, як то передбачено ч. 5 ст. 137 ЦПК України. Стягуючи з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що матеріалами справи не підтверджується написання та подання адвокатом Мушинським В.Т до суду відповіді на відзив на позовну заяву, письмових пояснень, участі адвоката Мушинського В.Т. у судових засідань в суді першої інстанції, тому компенсація витрат за дані послуги не підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , оскільки таких витрат сторона відповідача не понесла. З огляду на викладене, враховуючи надані докази понесення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів вважає,що доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними, а тому розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 5000 грн. Відповідно до ч.1 п.п.1,3 4 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини по справі в частині надання правничої допомоги відповідачці, судом порушено норми процесуального права, що відповідно до п.1 ч.1 та ч.2 ст.376 ЦПК України є підставою для зміни рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2024 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу та зменшення суми стягнення з 10000 грн до 5000 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2024 року в оскаржуваній частині змінити, зменшивши суму стягнення витрат на правову допомогу з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 з 10000 грн до 5000грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 01 травня 2024 року. Головуючий В.М. Луганська Судді: В.М. Барков Є.Є. Мальцева