Постанова 4803 № 201/11102/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3814/24 Справа № 201/11102/23 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Деркач Н.М., суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю., при секретарі: Усик А.Д., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення осіб апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування пред`явлених позовних вимог зазначає, що 26 січня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» із метою отримання банківських послуг і отримала кредит у розмірі до 37 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Підписом заяви відповідач погодилась з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку. Зобов`язання за договором про надання банківських послуг позивач виконав у повному обсязі та надав відповідачу кошти та можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконала і не повернула грошові кошти, а також проценти за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, передбачених умовами. У зв`язку з цим утворилась заборгованість, яка станом на 28 травня 2023 року становить 42 768,01 грн., з яких: 34 599,52 грн. заборгованість за тілом кредита; 8 168,49 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 42 768,01 грн., а також судові витрати у розмірі 2 684,00 грн. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 26 січня 2018 року, яка станом на 28 травня 2023 року становить 34 599,52 грн та складається із заборгованості за тілом кредиту. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 171,37 грн. У задоволенні решти вимог, відмовлено. Не погодившись з указаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення у даній справі повністю відповідає зазначеним вище вимогам закону. Судом встановлено, що 26 січня 2018 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір. Згідно умов кредитного договору відповідач отримала кредит який було збільшено до 37 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з недотриманням позичальником взятих на себе зобов`язань, станом на 28 травня 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 42 768,01 грн., з яких: 34 599,52 грн. заборгованість за тілом кредита; 8 168,49 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Відповідно до виписки з карткового рахунку підтверджено користування відповідачем кредитними коштами. Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на те, що відповідачем не виконано умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яку він просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по тілу кредиту та відсутності підстав для стягнення іншої заборгованості, оскільки у заяві позичальника від 26 січня 2018 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він повністю грунтується на вимогах матеріального закону, відповідає висновкам, викладеним у Постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), та підтверджений матеріалами справи. Так, згідно з розрахунком заборгованості по кредитному договору відповідача ОСОБА_1 , наданим АТ КБ ПриватБанк, заборгованість по тілу кредиту станом на 28.05.2023 року складає 34 599 грн 52 коп., яку стягнув суд першої інстанції. Рішення суду першої інстанції у цій частині сторонами не оспорюється та є законним і справедливим. Згідно виписки про рух коштів по картці ОСОБА_1 , вона активно користувалась кредитними коштами. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Доводи апеляційної скарги банку про те, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, оскільки позивачем до суду було надано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 26.01.2018 року, заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та Паспорт споживчого кредиту, які підписані відповідачкою особисто, що підтверджує, що сторони погодили умови користування кредитними коштами, і що у Паспорті споживчого кредиту позичальник підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані, виходячи із обраних нею умов кредитування, є безпідставними, з огляду на наступне. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, умови кредитування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у ст. 3 ЦК України. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_1 в частині стягнення відсотків слід відмовити. Крім того, матеріали справи свідчать, що в анкеті-заяві позичальника від 26.01.2018 року відсоткова ставка за кредитом не зазначена. Наданий позивачем Паспорт споживчого кредиту містить зауваження про те, що інформація зазначена в паспорті зберігає чинність та є актуальною до 10 лютого 2018 року(а.с.32). Більш того, зі змісту цього паспорту вбачається, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. Враховуючи, що анкета-заява, підписана ОСОБА_1 , не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами та посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору, саме по собі підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг висновків суду першої інстанції не спростовує. Оскільки Паспорт споживчого кредиту є інформацією, яка була надана ОСОБА_1 , була актуальною лише до 10 лютого 2018 року, а матеріали справи не містять відомостей про те, які саме із зазначених у Паспорті умов були прийняті позичальником, дана інформація не може бути взята судом до уваги як доказ підтвердження конкретних умов кредитування. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Посилання апелянта на те, що позичальником підписано Паспорт споживчого кредиту, не можна вважати підтвердженням того, що сторони обумовили відсоткову ставку за користування кредитними грошима, оскільки такий запис не є власноручним підписом особи та не має письмової форми вираження, а зроблений в електронному вигляді, відтак він не має правового статусу, який би забезпечував можливість його використання за згодою сторін без вчинення сторонами окремої письмової угоди, що позбавляє суд можливості його ідентифікувати саме як підпис відповідача. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитними коштами. Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні з ОСОБА_1 кредитного договору АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а сторонами не було дотримано форми кредитного договору у частині визначення розміру процентів. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида І.Ю. Ткаченко