Постанова Одеський апеляційний суд № 501/2942/17

Номер провадження: 22-ц/813/4631/24 Справа № 501/2942/17 Головуючий у першій інстанції Смирнов В.В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.04.2024 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 501/2942/17 Провадження номер: 22-ц/813/4631/24 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Мокана В.В., учасники справи: - скаржник (боржник) ОСОБА_1 , - особа, дії, бездіяльність або рішення якої оскаржуються старший державний виконавець Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалова Юлія Костянтинівна, - заінтересована особа ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Юлії Костянтинівни, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою адвоката Артем`євої Кристини Миколаївни, діючої від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області, постановлену у складі судді Смирнова В.В., о 14 годині 11 хвилині 28 лютого 2024 року, повний текст ухвали складений 05 березня 2024 року, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2023 року адвокат Артем`єва К.М., діюча від імені ОСОБА_1 , звернулась до суду із скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, яку в подальшому уточнила, та остаточно просить: 1) визнати дії старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Шестопалової Юлії Костянтинівни неправомірними; 2) визнати неправомірною та скасувати постанову від 27.12.2023 року старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Шестопалової Юлії Костянтинівни, у виконавчому провадженні №73488522 від 04.12.2023р. про відкриття виконавчого провадження; 3) стягнути за рахунок державних асигнувань з Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу. Скарга обґрунтована тим, що Іллічівським міським судом Одеської області 17.05.2018 року у справі №501/2942/17 ухвалено рішення, яким встановлений графік побачень ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10.00 год. по 15.00 год. через суботу та неділю кожного місяця у присутності матері ОСОБА_1 або її батьків. Рішення набрало законної сили 29.02.2019 р.. ОСОБА_2 отримав виконавчий лист 30.11.2023 року та 01.12.2023 року звернувся до Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про відкриття виконавчого провадження та 04.12.2023 року державним виконавцем Шестопаловою Ю.К. відкрито виконавче провадження. Виконавчий лист був пред`явлений до виконання з пропуском строку встановленого для його пред`явлення до виконання, а тому державний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження, повинен був повернути виконавчий лист стягувачу (а. с. 1 6, 89 90). Позиція сторін в суді першої інстанції Старший державний виконавець Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Шестопалова Ю.К. в письмових запереченнях просить суд відмовити у повному обсязі у задоволені скарги. Державний виконавець зазначає, що 01.12.2023 року до відділу ДВС надійшла заява про відкриття виконавчого провадження разом з виконавчим документом. На підставі виконавчого документу, який відповідав вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та за заявою стягувача ОСОБА_2 про примусове виконання виконавчого листа, виданого 30.11.2023 року Іллічівським міським судом Одеської області, 04.12.2023 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження за АСВП №73488522. Так як у виконавчому листі був визначений графік побачень з дитиною, однак не було вказано місце та конкретні дати побачень, 04.12.2023 року державним виконавцем сторонам направлена вимога, в якій зазначено надати перелік можливих місць (зручних як для стягувача так і для боржника) для проведення зустрічей батька з дитиною. Не отримавши таких пропозицій від сторін виконавчого провадження, 25.12.2023 року на підставі п. 5 розділу 9 наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень», державний виконавець винесла постанову про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження. 10 січня 2024 року надійшла заява ОСОБА_2 про повернення виконавчого листа без подальшого виконання та цього ж дня була винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон). 10 січня 2024 року листом ОСОБА_1 повідомлено про закінчення виконавчого провадження. 10.01.2024 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувану без подальшого виконання, тобто виконавче провадження №73488522 перебуває у стані завершення в зв`язку з чим технічно неможливо скасувати постанову про відкриття у закритому виконавчому провадженні. Крім того державний виконавець заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу, з огляду на те, що не надано доказів фактичного понесення вказаних витрат, та не надано обґрунтування їх розміру (а. с. 62 65). Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування його висновків Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 28 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні вищевказаної скарги ОСОБА_1 .. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що нормами процесуального права не передбачено повноважень суду на скасування, в рамках розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця, рішень виконавця, а тому вимога скаржника про скасування постанов державного виконавця від 04.12.2023р. та 27.12.2023р. не підлягає задоволенню (а. с. 123 124) Короткий зміст вимог апеляційної скарги Адвокат Артем`єва К.М., діюча від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 28.02.2024 року. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалу постановлено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує, на те що державним виконавцем було прийнято до виконання виконавчий лист, який він не мав приймати у зв`язку з пропуском строку на його пред`явлення. Судом першої інстанції було встановлено, що виконавчий лист був пред`явлений з пропуском встановленого законом строку, однак судом безпідставно було відмовлено у задоволенні скарги. Помилковими є посилання суду на те, що скаржником не було зазначено, які дії виконавця нею було оскаржено, оскільки остання в скарзі посилалась на неправомірність дій виконавця щодо відкриття виконавчого провадження, оскільки вчинення поза строком для примусового виконання (а. с. 126 129). Позиція інших учасників справи в апеляційній інстанції Чорноморський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення у повному обсязі, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Вказує на те, що державним виконавцем було відкрито виконавче провадження за заявою ОСОБА_2 на підставі виконавчого документу, який відповідав вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того вказує, що 10.01.2024 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», та виконавче провадження перебуває у стані завершено. Тому, технічно не є можливим скасування по станови про відкриття у закритому виконавчому провадженні. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, представник виконавчої служби зазначає, що представником скаржника не було надано жодного підтвердження фактичної сплати таких витрат, не надано обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу. Крім того скарга не містить належний попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які скаржник поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Артем`євої Кристини Миколаївни, діючої від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 28.02.2024 року (а. с. 134 134 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.03.2024 року закінчено підготовку справи до розгляду. Призначено розгляд справи в приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 140). 03.04.2024 року від Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на апеляційну скаргу. 11.04.2024 року від адвоката Артем`євої К.М., діючої від імені ОСОБА_1 , надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Учасники справи у судове засідання не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Артем`євої К.М., діючої від імені ОСОБА_1 , підлягає задоволенню частково. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Рішенням Іллічівського міського суду Одеської Області 17 травня 2018 року встановлено ОСОБА_2 графік побачень з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 10:00 години до 15:00 години через суботу та неділю кожного місяця у присутності матері - ОСОБА_1 або її батьків. На виконання вищевказаного рішення, судом було видано виконавчий лист - 30.11.2023 року. 01.12.2023 року ОСОБА_2 звернувся до державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження. 04.12.2023 року старшим державним виконавцем винесена постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження. 04.12.2023 року старшим державним виконавцем винесена постанова про стягнення виконавчого збору з боржника, згідно ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи. 22.12.2023 року старшим державним виконавцем Шестопаловою Ю.К. складено акт, яким встановлено, що боржник ОСОБА_1 з`явилась за викликом державного виконавця від 04.12.2023 року за вих.№21.15/56459 до Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), однак письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та місце проведення побачення стягувача(батька) з дитиною. 25.12.2023 року старшим державним виконавцем Шестопаловою Ю.К. складено акт державного виконавця, яким встановлено, що стягувач ОСОБА_2 особисто отримав на пошті постанову про відкриття виконавчого провадження та виклик державного виконавця від 04.12.2023 року за вих.№21.15/56454 - 21.12.2023 року, що підтверджується трекінгом відправлення з укрпошти №6800403379814. Однак, станом на 25.12.2023 року на адресу Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від стягувача не надходила заява про зручні для нього час та місце проведення побачення стягувача з дитиною. 25.12.2023 року старшим державним виконавцем винесено постанову про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження. Однак, 27.12.2023 року на адресу Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява від стягувача ОСОБА_2 , в якій зазначені зручні для нього час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною. 27.12.2023 року старшим державним виконавцем винесено постанову про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження, на підставі п.5 розділу 9 наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень". 27.12.2023 року за вих.№21.15/3333 надано відповідь на заяву боржника ОСОБА_1 про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження від 26.12.2023 року за вх.№21.15/11126, якій запропоновано звернутись до Відділу для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та зробити копії у прийомні дні та години, а саме: щопонеділка та щовівторка з 09:00 до 12:00 та з 13:00 до 16:00 години. 10.01.2024 року на адресу Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява від стягувача про повернення виконавчого листа № 501/2942/17 від 30.11.2023 року виданого Іллічівським міським судом Одеської області без подальшого виконання на підставі п.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Постановою від 10 січня 2024 року старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Ю.К. виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.1 ст.37 Закону України « Про виконавче провадження». 10.01.2024 року за вих.№21.15/3318 надано відповідь на заяву боржника ОСОБА_1 від 28.12.2023 року за вх.№21.15/11199, в якій повідомлено ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження на підставі п.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». З договору № 88 від 25 грудня 2023 року вбачається що він укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Артем`євою К.М. на представництво в судах, державної ви конаючої служби, складання та подання позовної заяви, скарги, або інших процесуальних документів. Додатковим договором № 1 до договору № 88 від 25 грудня 2023 року визначений гонорар в сумі 7 000,00 грн.. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги. Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та відхилення/прийняття аргументів викладених у відзиві на апеляційну скаргу Положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України. Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому закономпорядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений закономстрок пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю (частина четверта статті 4 Закону № 1404-VIIIу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Частиною першою статті 37 Закону № 1404-VIIIпередбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Законузаходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) закономвстановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону(частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII). Згідно ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист №501/2942/17 набрав чинності 07.02.2019 року, що підтверджується його копією (а. с. 9, 69 зворотна сторона 70) ОСОБА_2 із заявою про відкриття виконавчого провадження звернувся до Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - 01.12.2023 року, що підтверджується копією його заяви (а.с. 8, 69), та визнано в запереченнях державного виконавця. Стягувач ОСОБА_4 звернувся до державної виконавчої служби із виконавчим листом строк пред`явлення до виконання якого минув, оскільки останній сплив 08.02.2022 року. За таких обставин, заява ОСОБА_4 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №501/2942/17 та сам виконавчий лист були надіслані державному виконавцю поза межами строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Посилання державного виконавця про введення на території України воєнного стану та на підставі вказаного строки визначені Закону України «Про виконавче провадження» перериваються, не заслуговують на увагу. Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 15.03.2022 року, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Ведення на території України воєнного стану, не спростовують факту пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки строк на пред`явлення виконавчого листа №501/2942/17 до виконання закінчився 08.02.2022 року, а воєнний стан було запроваджено 24.02.2022 року. Щодо посилання державного виконавця на відсутність повноважень суду на скасування постанов державного виконавця, колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на наступне. Велика Палата Верховного Суду України в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20 (провадження №12-23гс22) відступила від висновків Касаційного господарського суду Верховного Суду України про застосування частини другої статті 343 Господарського процесуального кодексу України (Судове рішення за скаргою), що були сформульовані у деяких постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду України, а також висновків Касаційного господарського суду Верховного Суду України про застосування аналогічних положень частини другої статті 451 Цивільного процесуального кодексу України, про те, що суд не наділено повноваженнями на скасування рішень органів державної виконавчої служби. Враховуючи наведене, ВП ВС відступила від висновків КГС ВС про застосування ч. 2 ст. 343 ГПК України, сформульованих у низці постанов цього суду, а також висновків КЦС ВС про застосування аналогічних положень ч. 2 ст. 451 ЦПК України, викладених у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 1005/7141/2012, про те, що суд не наділений повноваженнями на скасування рішень органів державної виконавчої служби / приватних виконавців. Звертаючись до суду з вказаною скаргою ОСОБА_1 вказувала на неправомірність та незаконні дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження поза межами строку на пред`явлення його до виконання. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 433 ЦПК України, у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. ОСОБА_4 не порушував у судовому порядку питання про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа №501/2942/17 до виконання, тому з огляду на вказане постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.12.2023 року у ВП №73488522 підлягає скасуванню, а скарга ОСОБА_1 в цій частині підлягає задоволенню. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з положеннями ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 3 ст. 133 ЦПК України закріплено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, експертів та проведенням експертизи. У частинах першій-третій статті 134 ЦПК Українивизначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до частин першої-другої статті 134 ЦПК Україниразом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 зазначено, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів. У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 161/7163/20 (провадження № 61-4004св21) зазначено, що для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019 р., зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката». Відповідно до ст. 30 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Представник виконавчої служби зазначила, що скаржником не було визначено у своїй скарзі попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат та не надано доказів оплати понесених витрат. Колегія суддів звертає увагу, що вказані твердження спростовуються матеріалами справи, а саме, звертаючись до суду із вищевказаною скаргою на дії державного виконавця, ОСОБА_1 просила стягнути з органів виконавчої служби судові витрати на правничу допомогу. В подальшому 15.02.2024 року адвокатом Артем`євою К.М. було подано клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 вказано, що: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18. При цьому, договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази, повинні бути пов`язаними з розглядом конкретної судової справи. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Тобто вказана судова практика є незмінною. Отже, доводи заяви представника державної виконавчої служби щодо не надання квитанції про оплату послуг адвоката на правничу допомогу є безпідставними, оскільки витрати підлягають стягненню, які фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено. Розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи). Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95). Насамкінець варто зауважити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі. Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності. Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» можуть бути використані судом в якості джерела права. Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. З матеріалів справи вбачається, що правнича допомога ОСОБА_1 надавалась відповідно до договору №88 про надання правничої допомоги від 25.12.2023 року, укладеного з адвокатом Артем`євою К.М.. Відповідно до п. 1 Додаткового договору №1 до Договору №88 про надання правничої допомоги, від 25.12.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання Адвокатом правничої допомоги вказаної в Договорі і визначеної Дорученням по справі №501/2942/17, у розмірі 7 000 грн.. Клієнт також здійснює оплату за прибуття адвоката на судове засідання, у разі призначення слухання справи у загальному порядку у розмірі 2 000 грн. за одне засідання. Відповідно до п. 2 акту виконаних робіт №1 від 15.01.2024 року, вартість робіт за договором №88 про надання правничої допомоги від 25.12.2023 року, до п. 1 Додаткового договору №3 до Договору №88 про надання правничої допомоги від 25.12.2023 року становить 7000 грн. без ПДВ, які були сплачені під час підписання даного акту. Згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо). Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи (тривалість справи та надання правової допомоги), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з заінтересованої особи на користь скаржника витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є частково доведеними, а тому вона підлягає задоволенню частково. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пунктам 3, 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладений у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог скарги ОСОБА_1 за вищевказаного обґрунтування. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Артем`євої Кристини Миколаївни, діючої від імені ОСОБА_1 , задовольнити частково. Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 28 лютого 2024 року про відмову у задоволенні скарги скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Юлії Костянтинівни задовольнити частково. Визнати дії старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Юлії Костянтинівни неправомірними. Визнати неправомірною та скасувати постанову від 04.12.2023 року старшого державного виконавця Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шестопалової Юлії Костянтинівни, у виконавчому провадженні №73488522 від 04.12.2023р. про відкриття виконавчого провадження. Стягнути з Чорноморського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі - 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 30 квітня 2024 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе