Постанова Одеський апеляційний суд № 2-722/11

Номер провадження: 22-ц/813/5049/24 Справа № 2-722/11 Головуючий у першій інстанції Пендюра Л.О. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.06.2024 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 2-722/11 Номер провадження: 22-ц/813/5049/24 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О.,Таварткіладзе О.М., - за участю секретаря судового засідання Губара Д.В., учасники справи: - скаржник ОСОБА_1 , - особа, дії, бездіяльність або рішення якої оскаржуються Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), - заінтересовані особи Акціонерне товариство «Райффайзень Банк Аваль», розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області, постановлену у складі судді Пендюри Л.О. 19 лютого 2024 року, про задоволення скарги, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст вимог скарги У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою, в якій просить: 1) визнати неправомірною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в-3/1199/32669192 від 14.06.2012 року, виданою державним виконавцем Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ Летінською Т.Д.; 2) зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в-3/1199/32669192 від 14.06.2012 року, виданою державним виконавцем Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ Летінською Т.Д. Скарга обґрунтована тим, що на виконанні в Першому Київському ВДВС Одеського МУЮ перебував виконавчий лист №2-722/11 р., виданий 18.05.2011 року Біляївським районним судом Одеської області у відношенні ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк». В рамках виконавчого провадження постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в-3/1199/32669192 від 14.06.2012 року, виданою державним виконавцем Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ Летінською Т.Д., було накладено арешт на майно ОСОБА_1 27.06.2013 року постановою Першого Київського ВДВС ОМУЮ виконавчий лист було повернуто на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року, який діяв на момент виниклих правовідносин. Наразі виконавчий лист №2-722/11 р., виданий 18.05.2011 року Біляївським районним судом Одеської області у відношенні ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» на виконанні в Київському ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) не перебуває. 30.06.2017 року між АТ «Райффайзен Банк» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» було укладено договір відступлення права вимоги №114/7-4566, згідно з яким право вимоги до боржника ОСОБА_2 (позичальник за основним зобов`язанням) було відступлено і за кредитним договором №014/0034/82/79656 від 08.08.2007 року, де ОСОБА_1 виступала, як поручитель. У свою чергу, виконавче провадження №32669192, в рамках якого було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , стосувалось виконання рішення від 06.04.2011 року, винесеного Біляївським районним судом Одеської області по справі № 2-722/11 р., де предметом позову було стягнення заборгованості за кредитним договором №014/0034/82/79656 від 08.08.2007 року, права вимоги за яким наразі переуступлено іншому кредитору, аніж АТ «Райффайзен Банк». ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» своїм правом щодо заміни сторони виконавчого провадження не скористався, виконавчий лист №2-722/11 р., виданий 18.05.2011 року Біляївським районним судом Одеської області на виконанні в органах ДВС з 27.06.2013 року не перебував, тобто вищезазначений виконавчий лист не пред`являвся до виконання протягом 10 років. Відповідно до листа-відповіді з Біляївського районного суду Одеської області від 11.10.2023 року згідно автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» та матеріалів цивільної справи №2-722/11 ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» або будь-які інші особи, які вважають себе правонаступниками АТ «Райффайзен Банк Аваль» з будь-якими заявами або клопотаннями не зверталися. Із даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» із заявою про заміну сторони виконавчого провадження до суду не звертався, а тому не може вважатися стягувачем по ВП №32669192. Враховуючи викладене, представник скаржниці вважає, що наразі відпала необхідність у накладеному постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в-3/1199/32669192 від 14.06.2012 року Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ арешті на все майно боржника ОСОБА_1 , адже виконавчий лист №2-722/11 р., виданий 18.05.2011 року Біляївським районним судом Одеської області, не перебуває на виконанні в Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та із заміною сторони виконавчого провадженні жодна особа не зверталася, а АТ «Райффайзен Банк» більше не має майнових претензій до ОСОБА_1 . Таким чином, на все нерухоме майно ОСОБА_1 до сих пір безпідставно накладено арешт. Вона двічі, 26.10.2023 року та 09.11.2023 року, через електронну пошту зверталась до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про зняття арешту з майна, підписаною з ЄЦП, проте відповідь на жодну із заяв не надійшла. Враховуючи те, що в Київському відділі державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 , а тому, на думку представника скаржниці, у вказаного Відділу відсутні будь-які законні підстави щодо відмови у знятті вищевказаного арешту з майна боржника. З огляду на вищевикладене, представник скаржниці вважає, що у ОСОБА_1 є всі підстави для звернення до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з вимогою щодо зняття арешту із належного їй на праві власності нерухомого майна та виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження майна (Т. 1, а. с. 88 92). Позиція учасників справи в суді першої інстанції Начальник Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Вадима Саламаха у відзиві просить відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та зобов`язання вчинити певні дії. Відзив обґрунтовано тим, що в провадженні Першого Київського відділу ДВС ОМУЮ перебувало виконавче провадження №32669192 з примусового виконання виконавчого листа №2-722/11, виданого Біляївським районним судом Одеської області 18.05.2011 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошової суми у розмірі 172928,05 грн. 27.06.2013 року державний виконавець відділу, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (№606-ХІV від 21.04.1999 зі змінами), по вищезазначеному виконавчому провадженню виніс постанову про повернення ВД стягувачеві, матеріали виконавчого провадження передані на зберігання до архіву. У зв`язку із закінченням строків зберігання, встановлених п. 9.9. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 №2274/5, дане виконавче провадження було знищено у порядку, передбаченому законодавством. За таких обставин надати будь-які копії документів виконавчого провадження не представляється можливим. Порядок зняття арешту з майна чітко регулюється ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 року та п. 15 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, а саме арешт знімається при надходженні на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця сум коштів, стягнених з боржника, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника за завершеним виконавчим провадженням. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Водночас, станом на теперішній час відомості відносно сплати боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження за виконавчим листом №2-722/11, який виданий Біляївським районним судом Одеської області 18.05.2011, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошової суми у розмірі 172928,05 грн у відділі відсутні. В свою чергу, скаржником ОСОБА_1 державному виконавцю не надано жодного доказу на підтвердження виконання зобов`язань за виконавчим листом №2-722/11. Рішення були прийняті державним виконавцем відповідно до закону та в межах повноважень, тому є правомірними та скасуванню не підлягають. З урахуванням того, що у Київському відділі державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відсутні дані про відсутність майнових претензій стягувача до скаржника, як боржника, за виконавчим листом №2-722/11, виданим 18.05.2011 Біляївським районним судом Одеської області, а також відсутні докази на підтвердження повного виконання боржником ОСОБА_1 покладених на неї обов`язків вказаним виконавчим листом, вимоги останньої про скасування арештів, накладених в межах виконавчого провадження №32669192 є необґрунтованими та безпідставними, а скарга такою, що не підлягає задоволенню (Т. 1, а. с. 128 139). Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування його висновків Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 19.02.2024 року задоволено вищевказану скаргу ОСОБА_1 .. Визнано неправомірною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в-3/1199/32669192 від 14.06.2012 року виданою державним виконавцем Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ Летінською Т.Д. Зобов`язано Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в-3/1199/32669192 від 14.06.2012 року, виданою державним виконавцем Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ Летінською Т.Д. Ухвала суду мотивована тим, що наявність протягом тривалого часу (більш, ніж десять років) нескасованого арешту з майна боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій, як з боку первісного стягувача, так і його правонаступника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, яке закріплено у статті 1 Протоколу до Конвенції. Відсутність норми закону, яка б прямо зобов`язувала державного виконавця зняти арешт з майна боржника при поверненні виконавчого документа стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону №606-XIV, не спростовує того факту, що з поверненням виконавчого документа здійснення виконавчого провадження шляхом примусового виконання рішення органами виконавчої служби припиняється, в результаті чого накладення арешту на майно боржника, як забезпечення реального виконання рішення, втрачає свою правову сутність, є необґрунтованим та таким, що порушує права боржника (Т. 1, а. с. 154 161). Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) просить скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19.02.2024 року. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог скарги у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала постановлена судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у судовому рішенні, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги подібні доводам викладеним у відзиві на скаргу. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги доводи, викладені у відзиві на скаргу та не враховано, що скаржником не надано доказів виконання рішення суду. Крім того, державний виконавець, накладаючи арешт, діяв в межах повноважень та на підставі діючого законодавства. Судом не враховано, що суд не може підміняти інші органи державної влади (Т. 1, а. с. 169 189). Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу було залишено без руху (Т. 1, а. с. 193 193 зворотна сторона). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто недоліки, зазначені в ухвалі. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.04.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 лютого 2024 року (Т. 1, а. с. 204 204 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.04.2024 року закінчено підготовку до апеляційного розгляду справи. Справу призначено до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 1, а. с. 209). 10.06.2024 року від адвоката Акрабової О.М., діючої від імені ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу. У судовому засіданні адвоката Акрабова О.М., діюча від імені ОСОБА_1 , заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення. Інші часники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 06.04.2011 року задоволено повністю позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції». Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції» заборгованість в сумі 21 356,37 долара США, що еквівалентно за курсом НБУ 171 108,05 грн, а також сплачене держмито в сумі 1 700 грн. та витрати з ІТЗРС в сумі - 120 грн.. Вказане судове рішення сторонами не оскаржувалось і вступило в законну силу. На виконання зазначеного судового рішення Біляївський районний суд Одеської області 18.05.2011 року видав представнику ООД АТ «Райффайзен Банк Аваль» два виконавчих листи, які він пред`явив до примусового виконання до державної виконавчої служби. З матеріалів, доданих до скарги, вбачається, що виконавчий лист №2-722/11, виданий Біляївським районним судом Одеської області 18.05.2011 року про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 172 928,05 грн. перебував на виконанні у Першому Київському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції. В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем було встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстрована 1/3 частина кв. АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим запропоновано останній здійснити авансування витрат на проведення виконавчих дій у порядку ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження». Крім цього, державним виконавцем було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження. Як зазначають сторони, постановою державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 27.06.2013 року виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року, який діяв на момент виниклих правовідносин. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №341998841 від 08.08.2023 року постановою державного виконавця Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ Летінської Т.Д. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в-3/1199/32669192 від 14.06.2012 року в межах стягнення заборгованості у розмірі 172928,05 грн на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт. Між тим, 30.06.2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» було укладено договір відступлення прав вимоги №114/7-4566, згідно з умовами якого право вимоги, зокрема, за кредитним договором №014/0034/82/79656 від 08.08.2007 року перейшло до ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк». 10.07.2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» було укладено договір відступлення прав за договорами іпотеки, відповідно до умов якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором, у зв`язку з укладенням Сторонами Договору відступлення, предметом якого є відступлення прав вимоги за кредитними договорами відповідно до підписаних Реєстрів Боржників, Первісний кредитор відступає та передає, а Новий Іпотекодержатель приймає та набуває всіх прав, належних Первісному Іпотекодержатель за іпотечними договорами, які забезпечують виконання зобов`язань за Кредитними договорами. Відповідно до даних АСДС, виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №2-722/11, виданого 18.05.2011 Біляївським районним судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль», станом на 22.08.2023 року на примусовому виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не перебувало, про що свідчить відповідь вказаного Відділу на запит представника скаржниці №841127 від 22.08.2023 року. Згідно автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» та матеріалів цивільної справи №2-722/11, відсутні будь-які заяви про звернення ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» або інших осіб, які вважають себе правонаступниками прав та обов`язків АТ «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується відповіддю Біляївського районного суду Одеської області №18529/23 від 11.10.2023 року. Як вбачається із даних Єдиного державного реєстру судових рішень, ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» із заявою про заміну сторони виконавчого провадження до суду не звертався. 26.10.2023 року та 09.11.2023 року представник скаржниці через електронну пошту зверталась до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявами про зняття арешту з майна ОСОБА_1 , однак жодної відповіді не отримала. Між сторонами виникли правовідносини щодо оскарження дій державного виконавця. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). За ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У відповідності до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. За ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Порядок розгляду скарг на дії, бездіяльність, рішення, державного виконавця, чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання рішення визначений розділом VІІ ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року «Судовий контроль за виконанням судових рішень». Відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно ст. 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Пунктом 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» передбачено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що підстави для продовження арешту майна відсутні, оскільки відсутнє відкрите виконавче провадження відносно боржника ОСОБА_1 .. Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виходячи із норм статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника). Порядок примусового виконання рішень визначений Законом України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року (далі Закон №606-XIV), що був чинний на момент відкриття виконавчого провадження, в рамках якого було накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , та повернення виконавчого документа стягувачу. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Положеннями ст. 57 Закону №606-XIV визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Відповідно до ст. 30 Закону №606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: - закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; - повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; - повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону. Як5 встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, по виконавчому провадженню №32669192 27.06.2013 року державний виконавець Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року, який встановлює, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа. При цьому, згідно з ч. 5 ст. 47 Закону №606-XIV повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Відповідно до частини другої статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон № 606-XIV), у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Аналогічні приписи містяться у статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII), відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19). За змістом ст. 60 Закону №606-XIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. Як встановлено матеріалами справи, матеріали виконавчого провадження №32669192 з примусового виконання виконавчого листа №2-722/11, виданого Біляївським районним судом Одеської області 18.05.2011 року про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 172928,05 грн знищено у зв`язку із закінченням строків їх зберігання. Будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з червня 2013 року по день розгляду скарги виконавчою службою на підставі заяв як первісного стягувача, так і його правонаступника, проводились будь-які виконавчі дії з примусового виконання зазначеного виконавчого листа відсутні. Матеріали справи не містять жодних доказів наявності виконавчих проваджень щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, а листом №84127 від 22.08.2023 року повідомив про відсутність на примусовому виконанні виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-722/11. Представник Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), посилається на відсутність підстав для скасування арешту, у зв`язку з відсутністю доказів виконання рішення суду або ж визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Однак, колегія суддів з вказаними твердженнями не може погодитись, оскільки стягувач протягом більше 10 років повторно не звертав виконавчий лист до виконання, із заявами про поновлення строків на його звернення до суду не звертався, тому з огляду на вказане, колегія суддів вважає, що останній втратив інтерес у його виконання. Не скасування арешту призводить до порушення прав скаржника на мирне володіння майном. Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 , яка була боржником у виконавчому провадженні, позбавлена іншого способу захисту свого права на мирне володіння майном, аніж оскарження дій виконавця щодо не зняття арешту із належного йому майна. Оскільки відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Підстави для скасування, зміни ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у суду апеляційної інстанції відсутні. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 лютого 2024 року про задоволення скарги залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 16 липня 2024 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе