Ухвала ККС ВС № 388/1550/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2024 року м. Київ справа № 388/1550/22 провадження № 51-890ск24 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 вересня 2023 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 05 грудня 2023 року щодо нього, встановив: Вироком Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 вересня 2023 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Артемівська Донецької області та жителя (останнє місце проживання) АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Артемівського міського суду Донецької області від 14 березня 2019 року за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, 16 грудня 2020 року звільненого від відбування покарання умовно?достроково на одинадцять місяців та одинадцять днів, визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 263 КК, та призначено покарання: за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років; за ч. 2 ст. 263 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом повного складання ОСОБА_4 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. Також вироком вирішено питання щодо запобіжного заходу, застосованого відносно ОСОБА_4 , початку відрахування строку відбування покарання, процесуальних витрат у кримінальному провадженні та долю речових доказів. За вироком суду 12 жовтня 2022 року о 06:15, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, в період дії на території України воєнного стану, запровадженого відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 серпня 2022 року, ОСОБА_4 перебував у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 . Перебуваючи в кімнаті вказаного будинку, маючи вільний доступ, на підвіконні помітив мобільний телефон, після чого у ОСОБА_4 виник раптовий умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна. Реалізовуючи свій злочинний умисел, впевнившись, що його злочинні дії ніхто не помічає, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу таємно викрав мобільний телефон марки «Nokia TA-1203», чим спричинив майнової шкоди потерпілому ОСОБА_5 на суму 479,20 грн, згідно з висновком експерта № 4120/22-27 від 19 жовтня 2022 року. Крім того, 12 жовтня 2022 року о 06:15, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_4 власноручно, без сторонньої допомоги, з власних спонукань, без мети збуту, не маючи при цьому спеціального дозволу на носіння холодної зброї, знаючи, що за носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу настає кримінальна відповідальність, перебуваючи у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 , придбав предмет, схожий на мисливський ніж, який переніс при собі до будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , тим самим вчинив носіння холодної зброї. У подальшому в присутності двох понятих у ОСОБА_4 вилучено предмет схожий на мисливський ніж, який останній переніс без передбаченого законом дозволу та який згідно з висновком експерта № СЕ-19/112-22/8247-ХЗ від 25 жовтня 2022 року, є клинковою холодною зброєю колючо-ріжучої дії, мисливським ножем загального призначення, виготовленим промисловим способом. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 05 грудня 2023 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_4 та в його інтересах захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 вересня 2023 року на підставі ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) змінено в частині призначеного покарання, постановлено вважати ОСОБА_4 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 2 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В решті вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 вересня 2023 року залишено без змін. Доводи касаційної скарги та її вимоги У касаційній скарзі засуджений просить оскаржені судові рішення скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутністю події кримінального правопорушення. Стверджує, що при постановленні оскаржених судових рішень суди не дотримались положень ст. 370 КПК, оскільки їх висновки про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, в недотримання приписів ч. 4 ст. 17 КПК та всупереч рішенню Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011, базуються на припущеннях, а враховані судами докази жодним чином не доводять його винуватості в цьому злочині, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Мотиви Суду Перевіривши касаційну скаргу та наявні у суду копії оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Як убачається зі змісту оскарженого вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях зроблено з дотриманням правил безпосередності дослідження доказів, на підставі з`ясування обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими у судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 КПК та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках на потерпілого. За усталеною правозастосовною практикою підставою закриття кримінального провадження за п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК є встановлення того, що: не було самого факту (явища об`єктивної дійсності виявленого зовні), для розслідування якого розпочате кримінальне провадження; сама подія (факт) мала місце, однак її неможна визнати кримінальним правопорушенням, бо вона була результатом дії стихійного лиха, фізіологічних процесів тощо; подія мала місце, проте не була кримінальним правопорушенням, оскільки є наслідком дій потерпілого, а не сторонніх осіб (самогубство, нещасні випадки на підприємствах тощо), і про такі обставини в цьому кримінальному провадженні не йдеться. Винуватість засудженого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень встановлена на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, безпосередньо досліджених судом, зокрема: показань потерпілого ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ; протоколу огляду місця події, а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , тобто за місцем події, а також фототаблицею до нього; протоколу огляду місця події за адресою: АДРЕСА_3 , а також фототаблицею до нього; висновків експертів № 4120/22-27 від 19 жовтня 2022 року та № СЕ-19/112-22/8247-ХЗ від 25 жовтня 2022 року. Місце та спосіб вчинення злочину суд встановив на підставі, серед іншого, показань потерпілого ОСОБА_5 , за змістом яких його викрадений телефон знаходився на зарядці в його ж кімнаті на підвіконні. Цей телефон на підвіконні знаходився разом із його ножем, а також особистими документами. Речей інших осіб на цьому підвіконні не було. При цьому ніж знаходився у чохлі. Вказаним показанням суд надав оцінку як належним та таким, що спростовують показання засудженого ОСОБА_4 , зміст яких зводився до того, що він помилково взяв пакет із мобільним телефоном та ножем, не усвідомлюючи цього. Зазначене також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_10 , який у своїх показаннях вказував, серед іншого, що в кожного за місцем проживання було місце в якому зберігали особисті речі. Разом із засудженим та потерпілим проживали в різних кімнатах. Наявність у ОСОБА_4 викрадених речей під час його затримання підтверджена протоколом огляду місця події, показаннями самого засудженого, свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . Засуджений у своїх показаннях зазначав, що виявлені ним мобільний телефон та ніж потерпілого він намагався повернути, віддавши свідку ОСОБА_11 , щоб той повернув власнику. Аналогічні показання були надані свідками ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Разом з цим, показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 суд визнав неправдивими та спрямованими на забезпечення доказів невинуватості засудженого. Як встановив суд, свідок ОСОБА_13 є рідним братом засудженого ОСОБА_4 , а свідок ОСОБА_12 є заінтересованим через події, які відбулися незадовго до вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень. Попередньо, тобто до вчинення крадіжки, між потерпілим та свідком ОСОБА_12 виник конфлікт, оскільки останній приховав від потерпілого той факт, що хворіє на туберкульоз, внаслідок чого йому було завдано тілесних ушкоджень. У свою чергу, ОСОБА_4 за ОСОБА_12 під час конфлікту з потерпілим заступився. Поміж тим, співставивши показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з іншими доказами у кримінальному провадженні, суд дійшов висновку, що вони суперечать показанням свідка ОСОБА_11 , який категорично заперечив той факт, що засуджений намагався віддати йому викрадені речі для повернення потерпілому та зазначив, що до засудженого того дня він не підходив, а також показанням свідка ОСОБА_8 , який пояснював про інший розвиток подій, ніж той, про який стверджували засуджений та свідки ОСОБА_12 й ОСОБА_13 . Ставити під сумнів правдивість показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_8 суд обґрунтованих підстав не встановив. Показання ж засудженого, свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 щодо одних й тих самих обставин, як відзначено судом, є різними за змістом. У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку. З урахуванням викладеного вище місцевий суд за наявності на те правових підстав аргументовано послався на показання свідків, які хоч і не були очевидцями події, але повідомили обставини, які мають значення для кримінального провадження. Правил оцінки доказів, передбачених ст. 94 КПК, суд першої інстанції дотримався, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Таким чином, як убачається зі змісту вироку, під час судового провадження було з`ясовано усі передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, у вироку, відповідно до приписів ст. 374 цього Кодексу зазначено формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановлено і зазначено місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки, а також наведено докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Вчинені ОСОБА_4 діяння отримали обґрунтовану і вірну юридично-правову кваліфікацію. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 вересня 2023 року за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_4 та в його інтересах захисника ОСОБА_6 , керувався приписами статей 404, 405 КПК та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до їх задоволення. Згідно з положеннями ст. 419 цього Кодексу в ухвалі апеляційного суду, за результатом перегляду в межах і в порядку, визначених приписами статей 404, 405 КПК, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, наводяться мотиви, що спростовують її доводи. З наявної в провадженні копії оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що цей суд перевіряв вирок місцевого суду за доводами апеляційних скарг сторони захисту щодо невідповідності викладених у ньому висновків фактичним обставинам кримінального провадження, відсутності в діянні засудженого складу кримінального правопорушення та не встановлення достатніх доказів для доведення його винуватості в суді. Під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд дотримався вимог статей 404, 405, 419 КПК, дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту, та із зазначенням достатніх мотивів постановленого рішення залишив вирок суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_4 винуватим в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях без змін. Здійснивши перегляд в межах, визначених ст. 404 КПК, і в порядку, встановленому ст. 405 цього Кодексу, свій висновок апеляційний суд зробив на підставі аналізу та належної правової оцінки дотримання місцевим судом правил, встановлених статтями 23, 85, 86, 94-96 вказаного Кодексу, дійшов переконливого висновку про повноту, всебічність та об`єктивність дослідження обставин кримінального провадження місцевим судом. Погоджуючись із вироком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що висновок про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, установлених місцевим судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності і взаємозв`язку, на підставі чого постановив обґрунтоване рішення. Апеляційний суд перевірив правильність надання місцевим судом оцінки доказів, покладених в обґрунтування винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 263 КК, на предмет їх допустимості, достовірності та достатності, обґрунтовано погодився з нею. Свою (іншу) оцінку цим доказам не надавав. В аспекті дотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК, колегія суддів враховує, що приписи пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов`язують суд обґрунтовувати своє рішення, не можна тлумачити як такі, що вимагають детальної відповіді на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 цієї Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та позицію ЄСПЛ в аспекті оцінки аргументів учасників справи щодо мотивування судових рішень, викладену, зокрема, у справі «Салов проти України» (рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), суд апеляційної інстанції належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги, вмотивовано погодившись з рішенням місцевого суду.Недотримання ним приписів статей 370, 419 КПК колегією суддів Верховного Суду не вбачається. Ухвала апеляційного суду є належно умотивованою й обґрунтованою, у ній наведено переконливі мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час постановлення рішення. Враховуючи викладене вище, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин справи виключає будь-яке інше розуміння пояснення подій, що були предметом судового розгляду, крім того, що вказані вище злочини було вчинено ОСОБА_4 і він є винуватим у їх вчиненні. За змістом оскаржених судових рішень вбачається, що сукупність допустимих доказів, покладених в обґрунтування винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, підтверджують як подію кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 та ч. 2 ст. 263 КК, так і винуватість ОСОБА_4 у їх вчиненні, яка, як встановлено судом касаційної інстанції, доведена поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами. Про невірну оцінку судом першої інстанції доказів на предмет їх допустимості у змісті касаційної скарги не йдеться. Оцінка доказів на предмет достовірності та належності судом касаційної інстанції не здійснюється з огляду на приписи ст. 433 КПК. Таким чином, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути безумовними підставами для скасування судових рішень, постановлених щодо засудженого ОСОБА_4 , за змістом оскаржених судових рішень та доводів касаційної скарги останнього колегією суддів не встановлено. Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження. З касаційної скарги та наявних в матеріалах копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що на підставі приписів п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 вересня 2023 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 05 грудня 2023 року щодо нього. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3