Ухвала ККС ВС № 403/167/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2025 року м. Київ справа № 403/167/24 провадження № 51-1381ск25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2024 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024121030000077 щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Добропілля Голопристанського району Херсонської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2024 року, залишеним без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2025 року, ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна, яке є його власністю. Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні. За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), з проникненням у житло, в умовах воєнного стану за таких обставин. Так, ОСОБА_5 16 лютого 2024 року приблизно о 21:30, точного часу органом досудового розслідування та судом не встановлено, діючи умисно та цілеспрямовано, з корисливих спонукань, в цілях власної наживи, в умовах дії воєнного стану на території України, переліз через паркан та потрапив на територію домоволодіння ОСОБА_6 , розташованого на АДРЕСА_2 , після чого через незачинені двері проник в середину будинку, де у спальній кімнаті на ліжку виявив ОСОБА_6 та з метою створення стану несподіваності, попередження спроб потерпілої покликати на допомогу та її залякування витяг з-під голови потерпілої подушку, якою, поклавши її на обличчя ОСОБА_6 , почав душити останню, а після того, як потерпіла змогла скинути подушку на підлогу, продовжив душити її руками за шию. Надалі ОСОБА_7 , продовжуючи застосовувати насильство, небезпечне для життя та здоров`я, взявши ОСОБА_6 руками за волосся, стягнув її з ліжка та відтягнув до сусідньої кімнати, де повалив на підлогу та завдав декілька ударів руками в обличчя, вимагаючи при цьому надати йому грошові кошти, після чого ОСОБА_6 , перебуваючи у безпорадному стані внаслідок нападу ОСОБА_5 , передала йому гроші у сумі 100 доларів США однією купюрою. В подальшому ОСОБА_7 , заволодівши грошовими коштами, через вікно залишив місце вчинення злочину. Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 просить скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). В обґрунтування вказаних вимог, надаючи свою оцінку доказам, заперечує правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, а також посилається на неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Вказує, що вина її підзахисного у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не доведена поза розумним сумнівом, а обвинувачення ґрунтується виключно на припущеннях, на що суд апеляційної інстанції, переглянувши ухвалений вирок за апеляційною скаргою сторони захисту, уваги не звернув та в порушення вимог ст. 419 КПК вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги, які не перевірив належним чином, не надав. Стверджує, що під час розгляду справи судами не враховано, що ОСОБА_7 , заходячи до будинку потерпілої не мав наміру здійснювати напад на неї, не мав при собі жодного предмету, який об`єктивно міг би бути знаряддям насильства; коли зайшов до будинку потерпілої, то навіть роззувся; був у потерпілої вдома не один раз до цього дня, часто отримував від неї кошти, в тому числі і за своїм проханням. Також наголошує, що стороною обвинувачення не доведено, що саме ОСОБА_7 завдав потерпілій тілесні ушкодження, не доведено умислу їх спричинення. Крім того, зауважує, що суд першої інстанції під час призначення покарання її підзахисному не зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 діяння, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочину, виходячи із конкретних обставин його вчинення, а саме те, що скоєння розбійного нападу не планувалося планомірно та тривалий час, відсутністю знарядь нападу, які заздалегідь готувалися б для застосування до потерпілої особи. Мотиви Суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій і не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей, а отже під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом. Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Як убачається із копії вироку, суд першої інстанції, мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК. Засуджений ОСОБА_5 , як видно з копій оскаржених судових рішень, свою вину у пред`явленому обвинуваченні не визнав та показав, що розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_6 не вчиняв; вирішив зайти до потерпілої позичити кошти, щоб віддати борг у магазині, однак хвіртка була зачинена, тому він переліз через неї; помітивши світло у будинку від маленького ліхтарика, зрозумів, що ОСОБА_6 вдома; пройшовши по двору, він увійшов до будинку, двері якого не були зачинені, тихо погукав, але ніхто не відповів, зняв туфлі та пройшов у будинок; зайшов у вітальню та побачив ОСОБА_6 , яка сиділа на дивані; він звернувся до неї та попросив позичити кошти, на що вона відповіла, що грошей немає; підійшовши, побачив гроші, загорнуті у пакет, який знаходився під подушкою; відсунувши подушку, забрав пакет із грошима; згодом він виявив, що у пакеті була завернуті 100 доларів США однією купюрою; він хотів піти, але ОСОБА_6 сказала, що у неї є ще кошти, попросила почекати та пішла; він затримався у будинку, оскільки вона його там зачинила і йому довелося вилізти у вікно; на питання, чи завдавав він ОСОБА_6 тілесні ушкодження, сказав, що він її не душив та не бив, але можливо наніс їй тілесні ушкодження, коли випадково зачепив плечем тоді, як вона пішла за грошима, однак, куди він її штовхнув, не пам`ятає. Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання потерпілої ОСОБА_6 , яка детально описала дії, вчинені ОСОБА_7 під час розбійного нападу на неї; свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , дані, що містяться у: протоколі слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_11 від 17 лютого 2024 року з відеоматеріалами до нього, протоколі слідчого експерименту за участі потерпілої ОСОБА_6 від 17 лютого 2024 року з відеоматеріалами до нього, протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 17 лютого 2024 року з фототаблицею до нього, за даними якого у ОСОБА_5 було виявлено та вилучено у внутрішній кишені куртки, у яку він був одягнений, одну купюру номіналом 100 доларів США (серія КВ78680098, 2006 року), протоколах отримання зразків для експертизи від 17, 18 та 19 лютого 2024 року, протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участі свідка ОСОБА_12 від 14 березня 2024 року з фототаблицею до нього, протоколі слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_12 від 14 березня 2024 року з фототаблицею до нього, протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участі потерпілої ОСОБА_6 від 14 березня 2024 року з фототаблицею до нього, протоколі огляду предметів від 14 березня 2024 року з фототаблицею до нього, протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участі свідка ОСОБА_11 від 14 березня 2024 року з фототаблицею до нього, протоколі пред`явлення речей для впізнання від 14 березня 2024 року з фототаблицею до нього, протоколі огляду предметів від 14 березня 2024 року з фототаблицею до нього, висновках експерта № 169 від 20 лютого 2024 року, № 168 від 21 лютого 2024 року, № СЕ-19/112-24/2518-Д від 26 лютого 2024 року, № 29 від 11 березня 2024 року, № 171 від 14 березня 2024 року, № 50 від 22 березня 2024 року, № СЕ-19/112-24/2497-БД від 07 травня 2024 року, № СЕ-19/112-24/2504-БД від 28 травня 2024 року, № СЕ-19/112-24/2502-БД від 30 травня 2024 року, також дані інших письмових доказів, яким надана належна правова оцінка в їх сукупності. Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК. При цьому суд у вироку зазначив, що показання обвинуваченого, потерпілої та свідків, надані ними під час судового розгляду, (окрім заперечення обвинуваченим нападу на потерпілу із застосуванням насильства, небезпечного для її життя і здоров`я, та твердження про добровільну передачу потерпілою йому грошових коштів) є послідовними, несуперечливими щодо основних подій та відповідають встановленим у ході судового розгляду фактичним обставинам справи і у повній мірі узгоджуються з вищезазначеними доказами, які визнані судом належними і допустимими, а отже є достовірними. Крім того, суд вказав на те, що факт застосування обвинуваченим ОСОБА_5 насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілої ОСОБА_6 , під час здійснення нападу на неї підтверджується наданими суду показаннями потерпілої, які є достовірними, оскільки повністю узгоджуються з даними, що містяться у протоколі слідчого експерименту від 17 лютого 2024 року, та з висновками експертів № 29 від 11 березня 2024 року, № 50 від 22 березня 2024 року, № 171 від 14 березня 2024 року, № СЕ-19/112-24/2504-БД від 28 травня 2024 року, № СЕ-19/112-24/2502-БД від 30 травня 2024 року, які є належними та допустимими; висновки експертів № 29 від 11 березня 2024 року та № 50 від 22 березня 2024 року в частині наявності у ОСОБА_6 синців на шиї на рівні щитовидного хряща зліва вказують на правдивість показань останньої про застосування ОСОБА_5 щодо неї фізичного насильства шляхом удушення. Водночас суд зауважив, що у ході судового розгляду наведені висновки експертів під сумнів сторона захисту не ставила, докази на їх спростування суду не надавала та про наявність таких доказів не повідомляла. Крім того, суд констатував, що мотивів та підстав для обмовлення ОСОБА_6 ОСОБА_5 не встановлено. Так, до події злочину відносини між ними були хороші; ОСОБА_5 виконував будівельні роботи для ОСОБА_6 на платній основі, і вона добре ставилась не лише до нього, а й до дітей його співмешканки, яких він інколи приводив до ОСОБА_6 на час виконання робіт, про що повідомив сам обвинувачений. З огляду на викладене суд оцінив позицію обвинуваченого як намагання знизити ступінь своєї вини шляхом заперечення дійсних обставини справи у частині, яка впливає на кваліфікацію його дій, з метою уникнення суворішого покарання. Отже, як слушно вказав суд, сукупність досліджених доказів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, які відповідають вимогам належності та допустимості, дозволяють "поза розумним сумнівом" стверджувати, що саме ОСОБА_13 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення. Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК, є законним та вмотивованим, про що також ствердив суд апеляційної інстанції, переглянувши вказане судове рішення за поданою апеляційною скаргою. Погоджуючись із висновками місцевого суду, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийняв законне та обґрунтоване рішення. При цьому суд перевірив та обґрунтовано спростував доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 , які аналогічні доводам у її касаційній скарзі. Як убачається з оскарженої ухвали, суд апеляційної інстанції ствердив про те, що з показань потерпілої та свідків убачається, що кожен із них окремо послідовно та з достатньою деталізацією розповів про обставини перебігу подій у даній справі, учасником чи стороннім очевидцем яких він став; їхні показання узгоджуються між собою та будь-яких істотних суперечностей, як про те зазначає захисник, не містять. З огляду на викладене, як вказав суд, посилання сторони захисту на те, що у ОСОБА_5 не було умислу на вчинення розбійного нападу є безпідставними та необґрунтованими. Щодо апеляційних доводів захисника про те, що дії ОСОБА_5 не підпадають під кваліфікацію ст. 187 КК, колегія суддів апеляційного суду зазначила наступне. За загальним визначенням розбій, як злочин проти власності, - це напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Отже, в разі вчинення розбою посягання відбувається на два об`єкта - власність та життя і здоров`я потерпілої особи. Однією із характеризуючих ознак розбою є саме насильство, метою якого є намір одразу подолати опір потерпілого й упередити його протидію нападу. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що обвинувачений переліз через паркан і потрапив на територію домоволодіння потерпілої, після чого проник до будинку; у спальній кімнаті на ліжку виявив ОСОБА_6 , витяг з-під її голови подушку, поклав її на обличчя потерпілої та почав душити останню, а після того як потерпіла змогла скинути подушку на підлогу, продовжив душити руками її за шию. У цьому випадку характер злочинних дій обвинуваченого, як зазначив суд, вказує на спрямованість умислу подолати опір потерпілої й упередити її протидію нападу. При цьому потерпіла реально сприймала погрози ОСОБА_5 , який кричав: «Я тебе заріжу!», «Я тебе уб`ю!». Апеляційний суд, врахувавши, що обвинувачений ОСОБА_5 непомітно для потерпілої проник до будинку, завчасно готувався до вчиненого злочину, що виразилося в маскуванні своєї особи, а саме те, що останній надів на голову капюшон, та подальші дії, які виразилися в нападі на потерпілу ОСОБА_6 із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я її особи, та подолання опору потерпілої, і як наслідок - заволодіння грошима потерпілої, направленість та швидкоплинність вказаних дій, дійшов висновку, що дії обвинуваченого були направленні саме на вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК. Отже, закон України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК застосовано правильно. Що стосується посилань захисника, викладених у касаційній скарзі, на невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, то вони є безпідставними. Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Як видно із постановлених судових рішень, покарання ОСОБА_7 призначено із урахуванням положень статей 50, 65 КК, зокрема, враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 цього Кодексу є особливо тяжким; дані про особу обвинуваченого, який у зареєстрованому шлюбі не перебуває та не має осіб на утриманні на підставах, передбачених законом, однак проживає із жінкою, яка має на утриманні двох малолітніх дітей, офіційно не працює, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, судимості не має; відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання. При цьому суд, взявши до уваги всі обставини справи у їх сукупності, дійшов висновку, що ОСОБА_5 слід призначити покарання у межах санкції ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк, який є наближеним до мінімального, із конфіскацією майна. Як ствердив суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду, призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 187 КК в межах санкції статті відповідає вимогам статей 50, 65 цього Кодексу, принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, ступеню суспільної небезпечності його дій, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. З наведеними в оскаржених судових рішеннях висновках погоджується і колегія суддів касаційного суду. Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. З урахуванням викладеного підстав для скасування оскаржених судових рішень внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, на що посилається захисник у касаційній скарзі, немає. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у касаційній скарзі захисника не наведено. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстави для задоволення скарги відсутні. Таким чином, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2024 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3