Постанова Дніпровський апеляційний суд № 225/1032/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4965/24 Справа № 225/1032/23 Суддя у 1-й інстанції - Челюбєєв Є.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2024 року м.Кривий Ріг Справа № 225/1032/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Тимченко О.О. сторони: позивач - Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 28 лютого 2024 року, яке ухвалено суддею Челюбєєвим Є.В. (відомості щодо дати складання повного удового рішення в матеріалах справи відсутні), - ВСТАНОВИВ: У травні 2023 року Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми боргу. Позовна заява мотивована тим, що Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» є обласним теплопостачальним підприємством, яке виробляє теплову енергію для забезпечення споживачів послугами з централізованого опалення. Підприємство засноване на спільній власності територіальних громад і знаходиться в управлінні Донецької обласної державної адміністрації. Управління підприємством на період дії Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» здійснює облдержадміністрація, обласна військово-цивільна адміністрація. До складу підприємства входить 16 теплопостачальних відокремлених підрозділів. Відокремлений підрозділ «Виробнича одиниця обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомунерго» «Торецьктепломережа» є структурним підрозділом позивача, основною діяльністю якого є виробництво теплової енергії та надання її споживачам (фізичним та юридичним особам) у тому числі і відповідачам. Здійснюючи свою діяльність, позивач протягом тривалого часу в опалювальний період надавав ОСОБА_1 і ОСОБА_2 теплову енергію у квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі є співвласниками квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На підприємстві позивача на ім`я відповідального наймача відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , що відповідає вищевказаній квартирі та відповідно до якого нараховується плата за теплову енергію. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачами своїх обов`язків щодо своєчасної оплати за спожиту теплову енергію, у відповідачів перед позивачем утворилася заборгованість на загальну суму 38419,31 грн., яка включає в себе: заборгованість за теплову енергію за період 01.11.2018 до 31.03.2023 у сумі 36189,19 грн.; 3% річних за період з 01.01.2021 по 23.02.2022 374,01 грн.; інфляційні втрати за період з 01.01.2021 по 23.02.2022 1381,09 грн. заборгованість за абонентське обслуговування за період з 01.10.2020 до 01.03.2023 у сумі 475,02 грн. На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку утворену заборгованість, а також понесені ним витрати по сплаті судового збору у сумі 2684 грн, витрати, пов`язані з поштовим відправленням відповідачам документів у справі на суму 80,00 грн., а також 35,00 грн., пов`язані з отриманням Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 28 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» заборгованість в сумі 38419,31 грн, у тому числі: 36189 грн 19 коп - заборгованість за теплову енергію, 374 грн 01 коп - 3% річних, 1381 грн 09 коп. - інфляційні втрати, 475 грн 02 коп. - заборгованість за абонентське обслуговування. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» понесені витрати на оплату судового збору з кожного по 1342 гривні 00 коп., поштові витрати, пов`язані з поштовим відправленням кореспонденції з кожного по 40 грн 00 коп, а також з кожного по 17 грн 50 коп - витрати, пов`язані з отриманням Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задовоелнні позовних вимог, посилаючись на порушення судом номр процессуального парва та неповне з?ясування обставин справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було взято до уваги жодного доводи сторони відповідачки. Зокрема, не враховано, що позивачу було видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії у межах місць провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії. Ліцензії щодо транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії у позивача ніколи не було, що взагалі ставить під сумнів законність здійснення позивачем господарської діяльності. Крім того, судом не наадно оцінці доводам пвідповідачки щодо можливості надавати позивачем послуги у спірний період, ажєе, через відсутність енергоносіїв природного газу та води, внаслідок збройної агресії рф, опалювальний сезон 2023 року не починався. Зазначає, що будь-які договірні відносини між позивачем та відповідачами були відсутні, а посилання позивача на наявність відкритого особового рахунку не підтверджено належними доказами. При цьому, відповідач ОСОБА_2 взагалі не проживає у квартирі, а тому на нього не може бути покладено обов?язок зі сплатизаборговнаості за житлово-комунальні послуги, а навіть за умови покладення на нього такої відповідальностів, суд був зобов?язаний врахувати розмір частки останнього у спільній частковій власності. Вказує, що факт надання житлово-комунальних послуг не підтверджено належним доказами, а нарахування заборговансоті, станом на 31 березня 2023 року, є взагалі безпідставним, адже, згідно відкритих джерел даних, 08 листопада 2022 року будинок за адресою: АДРЕСА_2 , було частково знищено, в результаті терористичного акту рф. Судом також не враховано, що періоди нарахування плати за теплопостачання перебувають поза межами строку позовної давності. Висновки ж суду щодо переривання позовної давсті не грунтуються на матеріалах спарви, адже суду не було надано первинних бухгалтерських документів щодо внесення відповідачами влати за отримані житлово-комунальні послуги. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 Відповідачі є співвласниками квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Доказами надання послуг з теплопостачання до квартири відповідачів є Акти включення та відключення опалення в будинку АДРЕСА_2 за опалювальний період 2018 2022 роки. Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідачів перед позивачем, за період з листопада 2018 року по березень 2023 року, складає 36189,19 грн, абонентська плата 475,02 грн. Крім того, за прострочення виконання зобов?язань, позивачем нараховано інфляційні збитки в сумі 1381,09 грн, 3% річних в сумі 374,01 грн, Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, у встановлені законом строки, не вносили у повному обсязі плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.. Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачі, у встановлені законом строки, не вносили плату за отримані житлово-комунальні послуги, АТ «Криворізька теплоцентраль» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації. Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). 01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII). Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18. Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а тому зобов`язані нести витрати по її утриманню за користування житлово-комунальними послугами, наданими Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго». Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_2 не проживав у квартирі у спірний період, а тому не має обов`язку з утримання цього майна та оплати житлово-комунальних послуг, які ним не споживалися, колегією суддів не приймаються, як такі, що спростовуються вищевикладеним. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача Обласного коммунальног підприємства «Донецьктеплокомуненерго» ліцензії, колегією суддів не приймаються, оскільки, відповідно до частини шостої статті 21 Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначені у статті 7 цього Закону, зокрема, у сфері теплопостачання, які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими. При цьому, Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» є обласним теплопостачальним підприємством, яке виробляє теплову енергію для забезпечення споживачів послугами з централізованого опалення. Доказами надання послуг з теплопостачання до квартири відповідачів є Акти включення та відключення опалення в будинку АДРЕСА_2 за опалювальний період 2018 2022 роки, а тому колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги в цій частині. Не можна погодитись і з доводами апеляційної скарги про те, що факт надання житлово-комунальних послуг не підтверджено належним доказами, а нарахування заборговансоті, станом на 31 березня 2023 року, є взагалі безпідставним, адже, згідно відкритих джерел даних, 08 листопада 2022 року будинок за адресою: АДРЕСА_2 , було частково знищено, в результаті терористичного акту рф, з огялду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» фактично ставиться питання про стягнення заборговансоті за житлово-комунальні послуги, яка була нарахована у період з листопада 2018 року по березень 2022 року включно, з урахуванням перерахунку проведенного у листопаді 2022 року. Тобто, починаючи з квітня 2022 року позивачем не здійснюється нарахування за житлово-комунальними послугами за адресою: АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши наявність порушеного права Обласного коммунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», дійшов правильного висновку про те, що у відповідачів наявна заборгованість зі сплати за послуги з постачання теплової енергії, яка підлягає стягненню в судовому порядку. Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення у повному обсязі за вказаний період оплати за теплову енергію, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги у розмірі, визначеному позивачем, який не спростовано в апеляційній інстанції. Згідно наданої роздруківки по особовому рахунку № НОМЕР_1 , окрім послуг з постачання теплової енергії, нараховано плату за абонентське обслуговування у розмірі 475,02 грн. Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) для відшкодування витрат виконавця, пов`язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, а у випадках, визначених цим Законом, також і витрати на обслуговування приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги у квартирах (приміщеннях) багатоквартирного будинку. Розмір плати за абонентське обслуговування встановлено відповідно до вимог Постанови кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 808 «Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для послуг з постачання теплової енергії, що надаються позивачем споживачам багатоквартирних будинків за індивідуальними договорами. Нарахування здійснюється щомісяця протягом року у фіксованому розмірі. Згідно калькуляції плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента та розрахунку заборгованості плати за абонентське обслуговування за період листопад 2020 березень 2023 (включно) по особовому рахунку № НОМЕР_1 складає 475,02 грн, а тому суд першої інстанції дійшов вірного виснвоку щодо наявнсоті правових підстав для стягнення плати за абонентське обслуговування. Крім того, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, та враховуючи ту обставину, що відповідачі у встановлені законом строки не вносили плату за надані позивачем послуги, Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань. Не погоджується колегія суддів й доводами апеляційної скарги щодо незгоди з висновками суду про відсутність правових підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності, оскільки відповідачами у справі не було вчинено дії, які свідчать про переривання боргу. Так, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)). Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу. При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Як встановлено судом, у період відсутності щомісячних нарахувань за спожиті житлово-комунальні послуги, споживачами було здійснено оплату цих послуг, зокрема березні, травні 2019 року, серпні, вересні, жовтні, листопаді 2020 року, в березні 2021 року, що безумовно свідчить про визнання боргу та перериває перебіг позовної давності. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину. У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом. За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року. Оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за квітень 2017 року закінчився під час дії карантину, а тому ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом щодо стягнення заборгованості за період з листопада 2018 року. Разом з тим, покладаючи на відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарний обов?язок із сплати заборгованості за житлово-комунальними послугами, судом першої інстанції не було враховано наступне. Поняття солідарного зобов?язання визначено у статті 541 ЦК України, де зазначено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації. Відповідно до ст.360 ЦК України співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Власники несуть відповідальність за своєчасність здійснення платежів на рахунок управителя незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено договором. Тобто, у даному випадку, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов?язані брати участь у витратах на утримання спільного майна відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності та у них не виникає солідарного обов?язку, а тому колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги в цій частині. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» заборгованості в сумі 38419,31 грн, у тому числі: 36189 грн 19 коп - заборгованість за теплову енергію, 374 грн 01 коп - 3% річних, 1381 грн 09 коп. - інфляційні втрати, 475 грн 02 коп. - заборгованість за абонентське обслуговування, пропорційно до частки у праві спільної часткової власності, а саме: 1/3 частина з ОСОБА_2 та 2/3 частини з ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідачки ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» підлягають стягенню судові витрати, понесені на оплату судового збору, на поштове відправлення кореспонденції та отриманням Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у розмірі 1 866,00 грн., а з відповідача ОСОБА_2 у розмірі 933,00 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог. Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , - задовольнити частково. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 28 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми боргу задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» заборгованість в сумі 25 612 (двадцять п?ять тисяч шістсот дванадцять) гривень 87 (вісімдесят сім) грн, у тому числі: 24 126, 13 грн - заборгованість за теплову енергію, 249,34 грн - 3% річних, 920,73 - інфляційні втрати, 316,68 грн - заборгованість за абонентське обслуговування. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» заборгованість в сумі 12 806 (дванадцять тисяч вісімсот шість) гривень 44 (сорок чотири) копійки, у тому числі: 12 063,06 грн. - заборгованість за теплову енергію, 124,67 грн - 3% річних, 460,36 - інфляційні втрати, 158,34 грн - заборгованість за абонентське обслуговування. В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» судові витрати у розмірі 1 866 (одна тисяча вісмсот шістдесят шість) гривень 00 (нуль) копійок. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» судові витрати у розмірі 933 (дев?ятсот тридцять три) гривні 00 (нуль) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 30 квітня 2024 року. Головуючий: Судді: