Постанова Харківський апеляційний суд № 645/2060/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 645/2060/24 Номер провадження 22-ц/818/78/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 січня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 січня 2025 року в складі судді Шарка О.П. по справі № 645/2060/24 за позовом Харківського національного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на утримання будинку й території та житлово-комунальних послуг, В С Т А Н О В И В : У квітні 2024 року Харківське національний медичний університет (далі- ХНМУ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на утримання будинку й території та житлово-комунальних послуг. Позов мотивовано тим, що відповідно до Акту прийому-передачі Харківської медичної академії післядипломної освіти (далі - ХМАПО) до складу Харківського національного медичного університету від 09 грудня 2022 року, який було затверджено наказом Міністерством охорони здоров`я України від 27 грудня 2022 року № 2343, за ХНМУ було закріплено цілісний майновий комплекс Харківської медичної академії післядипломної освіти на праві оперативного управління, зокрема, будівлю гуртожитку №1, об`єкт державної власності за адресою АДРЕСА_1 . На підставі контракту б/н від 01 травня 2007 року на тимчасове проживання в гуртожитку Харківської медичної академії післядипломної освіти ОСОБА_1 з родиною проживає у гуртожитку № 1 ХМАПО (станом на сьогодні студентський гуртожиток № 7 ХНМУ). Вказаний контракт було укладено строком на 1 рік, з 01 травня 2007 року по 01 травня 2008 року, з визначенням оплати за проживання, виходячи з собівартості утримання 1 кв.м., які займає наймач та інших фактичних витрат на комунальні послуги. Станом на 01 березня 2024 року відповідач, незважаючи на закінчення строку дії контракту на тимчасове проживання в гуртожитку, разом з членами родини продовжує мешкати в кв. АДРЕСА_2 . Оскільки ОСОБА_1 фактично отриманонадані послуги з утримання будинку й території та комунальні послуги, ХНМУ просив стягнути з останньої заборгованість за вказані послуги у розмірі 54 368 грн 35 коп., а також судові витрати. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 січня 2025 року позов ХНМУ задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ХНМУзаборгованість з відшкодування витрат на утримання будинку й території та житлово-комунальних послуг у розмірі 54 368 грн 35 коп. та судовий збір у розмірі 3028, 00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 фактично проживає у гуртожитку № НОМЕР_1 ХНМУ, має заборгованість у розмірі з наданих комунальних послуг у розмірі 54 368 грн 35 коп. за період з 01 лютого 2019 року по 29 лютого 2024 року, яка добровільно не погашена, а тому підлягає стягненню у судовому порядку. На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 07 лютого 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зудер`янц Вікторія Вікторівна, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з відшкодування витрат на утримання будинку й території та житлово-комунальних послуг за період з 01 лютого 2019 року по 20 квітня 2021 року в сумі 32 368,35 грн та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції помилково не було застосовано наслідки спливу строку позовної давності. ХНМУ не заперечував проти спливу строків позовної давності до вимог ХНМУ про стягнення заборгованості за період з 01 лютого 2019 року по 20 квітня 2021 року в сумі 32368,35 грн. 19 червня 2024 року ХНМУ подано клопотання в порядку ст. 43 ЦПК України, яке за своїм змістом є клопотанням про зменшенням позовних вимог, оскільки внаслідок позасудових перемовин позивач погодився на зменшення суми стягнення заборгованості в розмірі 32368,35 грн за період з 01 лютого 2019 року по 20 квітня 2021 року. Однак вказане клопотання було залишена судом без належної оцінки. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 січня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 15 березня 2021 року № 452 «Про реорганізацію Харківської медичної академії післядипломної освіти» Харківську медичну академію післядипломної освіти було реорганізовано шляхом приєднання до Харківського національного медичного університету: - державна реєстрації припинення юридичної особи Харківської медичної академії післядипломної освіти в результаті її реорганізації 16 травня 2023 року; - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу Харківський національний медичний університет 17 травня 2023 року (том 1, а.с. 151-152, 154-164). Відповідно до Акту прийому-передачі Харківської медичної академії післядипломної освіти, затвердженого наказом Міністерством охорони здоров`я України від 27 грудня 2022 року № 2343, з 09 грудня 2022 року до ХНМУ перейшов цілісний майновий комплекс Харківської медичної академії післядипломної освіти на праві оперативного управління, зокрема, будівлю гуртожитку №1, об`єкт державної власності, який знаходиться за адресою м. Харків, Салтівське шосе, 268 (том 1, а.с. 153). Згідно наказу ХНМУ від 26 січня 2023 року №10 «Про визначення переліку студентських гуртожитків ХНМУ» визначено перелік студентських гуртожитків Студентського містечка ХНМУ, які перебувають на балансі університету, зокрема - студентський гуртожиток АДРЕСА_3 (том 1, а.с. 25). Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 174352844 від 18 липня 2019 ро та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер витягу 319980111 від 11 січня 2023 року, власником будівлі гуртожитку, загальною площею 18771.2 кв.м., житлова площа 6778.7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , є держава Україна в особі Міністерства охорони здоров`я України; Харківському національному медичному університету належить право оперативного управління вказаним майном (том 1, а.с 166,167). Пунктом 1.3. Положення про гуртожиток Харківської медичної академії післядипломної освіти від 2008 року, затвердженого ректором ХМАПО визначено, що ХМАПО надає місця для проживання - мешкання одиноких осіб; - для мешкання сімей студентів, лікарів-інтернів, аспірантів, клінічних ординаторів, слухачів ПАЦ (жилі приміщення, що складаються з однієї або декількох кімнат, знаходяться у користуванні однієї сім`ї). Пунктом 2.3. передбачено, що право на проживання в гуртожитку ХМАПО надається тільки на строк, обумовлений контрактом на тимчасове проживання. Згідно п. 5.2. зазначеного Положення сторонні особи, які проживають у гуртожитку, вносять плату за користування житловою (загальною) площею і за комунальні послуги окремо з урахуванням вимог порядку надання платних послуг державними закладами. Розмір плати за проживання розраховується відповідно до законодавства, тарифів, порядку розрахунків за комунальні послуги залежно від рівня комфортності житла (п. 5.3. Положення) (том 1, а.с. 26-31). 01 травня 2007 року між ОСОБА_1 та ХНМУ укладено контракт б/н на тимчасове проживання в гуртожитку Харківської медичної академії післядипломної освіти, відповідно до умов якого позивач надає відповідачці у тимчасове користування для тимчасового проживання квартиру АДРЕСА_4 строком на 1 рік, з 01 травня 2007 року по 01 травня 2008 року, з визначенням оплати за проживання, виходячи з собівартості утримання 1 кв.м., які займає наймач та інших фактичних витрат на комунальні послуги (том 1, а.с. 32). Відповідно до заяви від 12 квітня 2007 року ОСОБА_1 зазначено про ознайомлення з тарифами по оплаті за проживання та умовами оплати та зобов`язується їх сплачувати в повному обсязі та своєчасно (том 1, а.с. 33). Відповідно до розрахунку ХНМУ за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за період з 01 лютого 2019 року по 29 лютого 2024 року (за виключенням періоду з 01 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року у розмірі 54368 грн 35 коп (том 1, а.с. 21 - 24). Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім, обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Пунктом 1 частини 1 статті 7 вказаного Закону передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства у строки, встановлені відповідними договорами. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Частиною 1 статті 10 вказаного Закону передбачено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов`язання, зокрема, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. Згідно із частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом частини 1 статті 901, частини 1 статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. З викладених вище положень убачається, що оплата житлово - комунальних послуг та послуг з утримання будинків здійснюється мешканцями гуртожитків балансоутримувачу будинку або безпосередньо підприємствам, які надають такі послуги за наявності прямих розрахунків між споживачем і постачальником. Оплата комунальних послуг балансоутримувачем будинку на користь компаній, що надають житлово-комунальні послуги, а потім пред`явлення вимоги до споживачів цих коштів сплатити за отримані послуги не суперечить вимогам чинного законодавства. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України). Крім того, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є, зокрема, встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачам). Зважаючи, що гуртожиток за адресою м. Харків, Салтівське шосе, 268 перебуває на балансі ХНМУ, який на законних підставах надає житлово-комунальні послуги відповідачам, а останні не виконують своїх зобов`язань зі сплати за отримані та спожиті житлово-комунальні послуги належним чином, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за вказані послуги. Доказів ненадання чи неналежного надання вказаних послуг відповідачами не надано, розрахунок заборгованості не спростовано. Щодо заяви ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, то судова колегія керується таким. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України). Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України). Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням хвороби COVID-19» (далі - Закон № 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року продовжено позовну давність на період карантину. Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року. Отже, позов про стягнення заборгованості за період 01 лютого 2019 року по 29 лютого 2024 року подано в межах строків позовної давності. Доводи апеляційної скарги про те, що в суді першої інстанції позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення заборгованостів сумі 32368,35 грн у зв`язку з мирним врегулюванням спору, то суд не приймає їх до уваги з огляду на таке. Відповідно до заяви позивача від 19 червня 2024 року : «Згідно ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема: 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. 10 червня 2024 року на адресу позивача надійшла заява, за змістом якої відповідач, посилаючись на норми права, просить суд застосувати позовну давність до вимог Харківського національного медичного університету про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат на утримання будинку й території та житлово-комунальних послуг за період з 01 лютого 2019 року по 20 квітня 2021 року в сумі 32368,35грн. За результатами розгляду зазначеної заяви, позивач не заперечує проти задоволення заяви відповідача від 05 червня 2024 року про застосування судом строків позовної давності до вимог ХНМУ про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2019 року по 20 квітня 2021 року в сумі 32368,35грн. Прошу суд: При розгляді справи, врахувати позицію позивача щодо застосування строків позовної давності до вимог Харківського національного медичного університету про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з відшкодування витрат на утримання будинку й території та житлово-комунальних послуг за період з 01 лютого 2019 року по 20 квітня 2021 року в сумі 32368,35 грн.» Отже, вказана заява не мітить вимог щодо саме відмови від позову та вказівки на норми закону, що регулюють таке право позивача. Наслідки відмови від позову ХНМУ не роз`яснювались та відповідно, не були погоджені. Відповідно до цієї заяви представником ХНМУ висловлено міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях що відповідає положенням статті 182 ЦПК України. Отже, відсутні підстави вважати, що позивач у встановленому законом порядку відмовився від позовних вимог щодо заборгованості за період з 01 лютого 2019 року по 20 квітня 2021 року в сумі 32368,35 грн. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 14 січня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина