Постанова 4817 № 607/1445/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/1445/22Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/369/24 Доповідач - Хома М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 квітня 2024 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючої - Хома М.В. суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М., секретар - Панькевич Т.І. з участю представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Муж Валерія Вікторовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2024 року, ухвалене суддею Позняком В.М. у цивільній справі №607/1445/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення земельного сервітуту, ВСТАНОВИВ: У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що він є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:01:004:0235. Відповідач є власником сусідньої земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:01:004:0219. Формування земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:01:004:0219 та передача її у власність відповідача унеможливили доступ позивача до належної йому земельної ділянки. Іншого заїзду до земельної ділянки позивача, окрім як через земельну ділянку відповідача, немає. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд встановити постійний земельний сервітут шляхом надання йому права проходу, проїзду велосипедом, транспортним засобом до належної йому земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:01:004:0235 через належну відповідачу земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:01:004:0219, яка знаходиться по АДРЕСА_2 . Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Муж В.В. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Вказує, що судом невірно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Поза увагою суду залишився той факт, що позивач та інші суміжні землекористувачі до формування сусідньої земельної ділянки, яка належить відповідачу, користувались дорогою (заїздом), що проходив через цю земельну ділянку, яка на той час не була сформована та належала Тернопільській міській раді. Під час формування земельної ділянки відповідача не враховано можливість заїзду до земельної ділянки позивача. Відсутність заїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 підтверджується висновком експертів. Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Муж В.В., який підтримав доводи апеляційної скарги, представника ОСОБА_2 - адвоката Присяжнюк М.О., яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Обставини справи. ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0.0325 га кадастровий номер 6110100000:01:004:0235, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на земельну ділянку зареєстровано на підставі заяви від 30 червня 2020 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №52985003 від 06 липня 2020 року, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 24 січня 2022 року № 295979285 та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 червня 2023 року. ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,05 га, кадастровий номер 6110100000:01:004:0219 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі рішення суду від 28 квітня 2021 року у справі №607/3225/21, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 24 січня 2022 року, індексний номер 2995978794. Висновком експерта за результатами судової земельно-технічної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 25 вересня 2023 року №2156-Е, за результатами досліджень встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 6110100000:01:004:0235, є забудованою (побудовано будівлю, в частині якої влаштовано гараж на два автомобілі, приміщення, басейн). Також влаштовано прохід до земельних ділянок, розташованих нижче в бік вулиці Чумацької. За результатами огляду встановлено, що проїзд на велосипеді, автомобілі до земельної ділянки з кадастровим номером: 6110100000:01:004:0235, які належать ОСОБА_1 без встановлення земельного сервітуту (право проїзду на велосипеді, право проїзду на автомобілі) через земельну ділянку з кадастровим номером: 6110100000:01:004:0219 можливий. Експертами на розгляд суду запропоновано можливий варіант проїзду (проходу) на велосипеді, автомобілі до земельних ділянок кадастровий номер 6110100000:01:004:0235, а саме: пропонується проїзд (прохід) на велосипеді, автомобілі через земельну ділянку загального користування з наступними розмірами: 5,06; 2,25; 11,14;3,58; 8,27; 2,52; 4,13; 2,88; 11,53(м) (див. вище рис. 4 ), при цьому, необхідно побудувати підпірну стінку та спланувати земельну ділянку, оскільки територія, на якій розташовані земельні ділянки, є рельєфною. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. Статтею 98 Земельного кодексу (далі - ЗК) України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України). Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (стаття 402 ЦК України). Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном. Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обмеження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вирішуючи справу, суд першої інстанцій дослідив всі обставини в їх сукупності, надав належну правову оцінку висновку судової земельно-технічної експертизи і правильно виходив з недоведення ОСОБА_1 того, що нормальне господарське використання його земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, а також того, що потреби позивача не можуть бути задоволені будь-яким іншим способом. Висновком експертизи підтверджено можливість проїзду на велосипеді, автомобілі до належної позивачу земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:01:004:0235 без встановлення земельного сервітуту (права проїзду на велосипеді, право проїзду на автомобілі) через земельну ділянку з кадастровим номером 6110100000:01:004:0219. Оскільки потреба позивача щодо заїзду до належної йому земельної ділянки може бути задоволені іншим способом, тому відсутні передбачені ст.401 ЦК України підстави для визнання за позивачем права користування чужим майном, а саме встановлення сервітуту щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:01:004:0219. Доводи апеляційної скарги про те, що іншого заїзду до належної позивачу земельної ділянки, окрім як через земельну ділянку відповідача, немає, колегія суддів оцінює критично, так як такі доводи спростовуються висновком експертизи. Щодо зазначеної у висновку експертизи необхідності побудувати підпірну стінку та спланувати земельну ділянку, оскільки територія є рельєфною, з чим позивач не згідний і вважає, що якраз вказана обставина щодо необхідності будівництва підпірної стінки і доводить неможливість використання належної позивачу земельної ділянки без встановлення сервітуту, колегія суддів зазначає, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Оскільки існує інший спосіб задоволення потреб позивача щодо заїзду до належної йому земельної ділянки, тому підстави для встановлення сервітуту відсутні. Небажання позивача задовольнити свої потреби щодо заїзду до належної йому земельної ділянки в інший спосіб - побудувати підпірну стінку та спланувати земельну ділянку, оскільки територія є рельєфною, не є підставою для встановлення сервітуту. Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає. На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну представника ОСОБА_1 - адвоката Муж Валерія Вікторовича - залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 квітня 2024 року. Головуюча Хома М.В. Судді Гірський Б.О. Храпак Н.М.