Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/2117/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/2117/22 пров. № А/857/24025/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І., за участю секретаря судового засідання Доморадової Р.В. за участю представника відповідача Щербак Д.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року, прийняте суддею Рейті С.І у м. Ужгороді, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- встановив: ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - В/Ч НОМЕР_1 , відповідач), у якому просить: - визнати протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпусток, як дружині військовослужбовця - ОСОБА_2 , який загинув під час проходження військової служби, учасника бойових дій, за період з 2015 по 15.03.2022 включно; - зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки за 2021 у кількості 20 днів і сім днів за 2022, додаткових відпусток з розрахунку по 14 календарних днів за період з 2015 по 2022 роки включно, як дружині військовослужбовця - ОСОБА_2 , який загинув під час проходження військової служби, учасника бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини 15.03.2022. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 позов задоволено частково. Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що у померлого ОСОБА_2 було право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, як учаснику бойових дій за період 2015-2022 роки, яке виникло до дня його смерті, та неможливість останнім отримати вказану компенсацію. Оскільки позивач, в розумінні Закону №2011-XII та Порядку № 260, є членом сім`ї загиблого (дружиною), що підтверджується свідоцтвом про шлюб, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та невикористаної додаткової відпусток. Суд першої інстанції зазначив, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015 - 2022 роки та щорічної основної відпустки за 2021 - 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу військової частини. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, В/Ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до частини 19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди передбачені частинами 17 і 18 цієї статі, ( з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду) інших видів відпусток, (зокрема, додаткової відпустки учасникам бойових дій) крім відпусток військовослужбовцям - жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою відмовити в позові. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.07.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.10). ОСОБА_2 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідкою В/Ч від 23.03.2022 № 366 (а.с.18). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 загинув внаслідок військових дій, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.15), лікарським свідоцтвом про смерть № 56 від 15.03.2022 (а.с.13). Наказом командира В/Ч НОМЕР_1 від 15.03.2022 № 69 штаб-сержанта ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11). Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 10.05.2022, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни (а.с.20). Відповідно до листа В/Ч НОМЕР_1 від 25.05.2022 за № 1117, ОСОБА_2 додаткова відпустка, передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як учаснику бойових дій з розрахунку по 14 календарних днів за 2015 рік, за 2016 рік, за 2017 рік, за 2018 рік, за 2019 рік, за 2020 рік, за 2021 рік і за 2022 рік загальною тривалістю 112 календарних днів не надавалась. Перша частини щорічної основної відпустки за 2021 рік була використана терміном 20 діб з 23.06.2021 по 20.07.2021 (з урахуванням часу до місця проведення відпустки та часу з місця проведення відпустки - три доби). Невикористана друга частина щорічної відпустки за 2021 рік залишилася двадцять діб. Щорічна основна відпустка за 2022 рік за період проходження служби у В/Ч НОМЕР_1 не надавалась. Станом на день виключення зі списків особового складу частини щорічна основна відпустка за 2022 рік складала сім днів. Позивач звернулася до В/Ч НОМЕР_1 із заявою про виплату їй, як дружині загиблого військовослужбовця, грошової компенсації за невикористані ОСОБА_2 дні основної та додаткової відпусток. Листом від 28.05.2022 за № 1144 відповідач повідомив, що оскільки військовослужбовець у разі загибелі (смерті) не звільняється з військової служби, а виключається зі списків особового складу частини у зв`язку зі смертю, то підстав для виплати компенсації за невикористані дні відпустки не має. Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх законних прав та інтересів. Згідно з ч.1 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі як і раніше Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Згідно з п.12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі як і раніше Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки. Відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Відповідно до п. 6 ст. 18 Закону №2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом. Згідно з приписами п. 6-1 ст. 18 Закону №2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у п. 6 ст. 9 цього Закону. Згідно ч. 6 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім`ї такого працівника, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини. Відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Отже, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» передбачено, зокрема, такий вид щорічної відпустки як основна відпустка. Відповідно до пунктів 17 та 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII). За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації як комплексу заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Суд зазначає, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 № 504/96-ВР «Про відпустки». Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 серпня 2019 у справі № 620/4218/18. У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ. Подібне урегульовано і щодо основної відпустки. Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18). Стосовно права у дружини померлого ОСОБА_2 на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2021-2022 роки суд зазначає наступне. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначається Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197), у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин. Згідно з п.п.1, 2 Розділу ХХХ Порядку №260 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. Як уже зазначалося, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби. Судом встановлено, що ОСОБА_2 , як учасник бойових дій, під час проходження військової служби мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік, що не заперечується відповідачем, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку. Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняли право дружини учасника бойових дій ОСОБА_1 на отримання у рік звільнення чоловіка у зв`язку із смертю на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку ОСОБА_2 набув під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з дружиною померлого ОСОБА_1 усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Подібне стосується і компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки. Отже, оскільки позивач, в розумінні Закону №2011-XII та Порядку № 260, є членом сім`ї загиблого (дружиною), що підтверджується свідоцтвом про шлюб, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2021-2022 роки та невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2022 роки. Слід погодитись із судом першої інстанції про обрання ним ефективного захисту порушеного права позивача, шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані її чоловіком, ОСОБА_2 , календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 - 2022 роки та щорічної основної відпустки за 2021 - 2022 роки із зобов`язанням В/Ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачці таку грошову компенсацію. Аналогічним чином спірні правовідносини урегульовані постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2024 № 37, якою затверджено Порядок виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті). Однак даний нормативно-правовий акт на досліджувані правовідносини не розповсюджується так як такі виникли до його прийняття. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23). Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не надає оцінки рішенню суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного суду від 21 листопада 2023 року у справі №260/2117/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 23.04.2024