Постанова 4857 № 460/1379/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/1379/21 пров. № А/857/14821/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу 4 Територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року, прийняте суддею Недашківською К.М. у місті Рівному у справі за позовом ОСОБА_1 до 4 Територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій,- встановив: ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся з адміністративним позовом до 4 Територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (надалі відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2020 року; зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 31.12.2020 року. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року позов задоволено. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті12 Закону №3551-ХІІ. Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18). Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2017-2020 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, 4 Територіальний вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги звертається увага на те, що відповідно до вимог ст.12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» спірна відпустка є пільгою і не відноситься до щорічних та соціальних відпусток, перелік яких встановлений Законом України № 504/96-ВР від 15.11.1996 року «Про відпустки». При цьому, невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься та не підлягає грошовій компенсації при звільненні. Починаючи із 2016 року, особовий склад Держспецзв`язку набув статусу військовослужбовців, їх служба регулюється Положенням про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затв. Указом Президента України № 463/2015 від 31.07.2015 року та Інструкцією про порядок застосування Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 227 від 24.03.2016 року. Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів /КМ/ України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами), наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 151 від 13.03.2018 року затверджено Інструкцію про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Отже, порядок нарахування та виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат військовослужбовцям Держспецзв`язку регулюється вказаною Інструкцією № 151 та наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 1, який видається щорічно після доведення кошторису для Держспецзв`язку на відповідний рік. Видатки для здійснення компенсації витрат на оплату додаткової відпустки учасникам бойових дій у Державному бюджеті на 2016-2020 роки не передбачалися. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Відповідно по п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та 31 грудня 2020 року виключений зі списків особового складу, з усіх видів забезпечення. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 22.02.2017 року ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.6). Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2017 по 2020 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року, звернувся до відповідача про виплату такої компенсації, на що отримав відмову. Згідно із п.12 ст.12 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до ст.16-2 вказаного Закону учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Абзацом третім п.14 ст.10-1 вказаного Закону передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Відповідно до п.17 ст.10-1 наведеного Закону в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Згідно з п.19 ст.10-1 наведеного Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України № 3543-XII від 21.10.1993 року «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та № 1932-XII від 06.12.1991 року «Про оборону України». Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки. Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ч.1 ст.12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України «Про відпустки». Звідси, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові Великої Палати від 21.08.2019 року у справі № 620/4218/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2020 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Із змісту п.12 ч.1 ст.12 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України «Про відпустки» слідує, що учасникам бойових дій надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 14 календарних днів на рік. На противагу наведеному, за змістом ст.75 КЗпП України та ст.6 Закону України № 504/96-ВР від 05.11.1996 року «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Отже, щорічна відпустка надається за відпрацьований робочий рік, тоді як додаткова відпустка учасника бойових дій один раз на календарний рік. Виходячи з наведеного, враховуючи принцип надання розглядуваної додаткової відпустки, слідує послідовний висновок про те, що додаткова відпустка, яка передбачена ст.16-2 Закону України «Про відпустки», надається незалежно від відпрацьованого часу один раз упродовж календарного року; право на цю відпустку не обмежується тривалістю інших відпусток. Дійсно, приписами Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затв. Указом Президента України № 463/2015 від 31.07.2015 року та Інструкції про порядок застосування Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затв. наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 227 від 24.03.2016 року, регулюються правовідносини щодо проходження військової служби військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Відповідно до п.3 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами), наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 151 від 13.03.2018 року затверджено Інструкцію про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Згідно з п.5 глави 3 розділу IV «Виплата грошового забезпечення за час відпусток» у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток, на які вони мають право на день звільнення, та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток. У разі звільнення військовослужбовців з військової служби до закінчення календарного року, за який вони вже використали щорічні основну та додаткову відпустки, крім осіб, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, проводиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовців. Кількість невикористаних днів відпустки, за які проводиться грошова компенсація, а також кількість днів, за які необхідно здійснити відрахування, зазначається у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв`язку. Грошова компенсація та відрахування проводяться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, встановленого на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв`язку, з урахуванням вимог пункту 8 глави 10 розділу ІІІ цієї Інструкції. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на кількість календарних днів у місяці виключення зі списків. Аналіз наведених норм свідчить про те, що вказані акти також передбачають можливість виплати компенсації військовослужбовцю за дні невикористаної щорічної додаткової відпустки під час звільнення з служби, що в черговий раз підтверджує висновки суду про право позивача на отримання такої компенсації. Помилкове покликання суду на норми Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року, не спростовує правильності висновків суду. Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України). Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок. Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача. Звідси, колегія суддів приходить до переконливого висновку про обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до задоволення в повному обсязі. Колегія суддів відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а відтак останні не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29). Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу 4 Територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі № 460/1379/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 28.12.2021 року.