Постанова 4824 № 357/14223/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Бебешко М.М. Єдиний унікальний номер справи № 357/14223/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8053/2024 ПОСТАНОВА Іменем України 23 квітня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мережко М.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» про стягнення страхового відшкодування, встановив: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За фактом ДТП, в результаті якої загинув його син, СУ ГУНП в Дніпропетровській області розпочато кримінальне провадження № 12023040000000496 за ч.2 ст.286 КК України. 31 липня 2023 року винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 2854 КПК України., яку направлено до ПрАТ «СК «Інтер-Поліс». Листом від 11 жовтня 20223 року ПрАТ СК «Інтер-Поліс» повідомило позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування. Позивачем оскаржено відмову у виплаті страхового відшкодування до НБУ і 06 листопада 2023 року ПрАТ СК «Інтер-Поліс» сплачено позивачу частину страхового відшкодування в розмірі 60 000,00 грн. Часткова сплата страхового відшкодування є незаконною та необґрунтованою. Постановою про закриття кримінального провадження не наведено факти вини пішохода ОСОБА_1 Залишок не сплаченого страхового відшкодування ПрАТ СК «Інтер-Поліс» на користь позивача складає 57 800,00 грн., так як позивачу заподіяно шкоду в розмірі 117 800,00 грн., яка пов`язана з похованням, виготовленням та встановленням надгробного пам`ятника в розмірі 77 600,00 грн. та 1\2 частини моральної шкоди в розмірі 40 200,00 грн. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» на користь ОСОБА_1 залишок не сплаченого страхового відшкодування в розмірі 57 800,00 грн. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» на користь держави судові витрати у справі, пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 1073,60 грн.. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач ПАТ Страхова компанія «Інтер-Поліс» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У апеляційній скарзі вказує, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування та заначив про узгодження суми страхового відшкодування, а Позивач разом з тим почав діяти суперечливо, не погоджуватися з визначеним на підставі договору розміром страхового відшкодування. Звертає увагу, що відповідачем було сплачено 60 000 гривень, а отже відповідачем було виконано свій обов'язок перед потерпілою особою та відшкодувало у повному обсязі нанесену шкоду внаслідок ДТП шляхом досягнення згоди щодо розміру страхового відшкодування. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на який апелянт посилається у своїй скарзі, не може бути застосований у даному випадку, оскільки в ньому йде мова про відшкодування шкоди пов'язаної з пошкодженням майна потерпілого, а не шкоди пов'язаної зі смертю потерпілого, розмір відшкодування якої регламентується сит. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказує, що відповідач, скориставшись необізнаністю позивача у страховому законодавстві запропонував йому укласти договір, умови якого лише частково відповідали заявленим вимогам позивача. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2024 року залишити без змін. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення страхового відшкодування у загальному розмірі 57 800,00 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування) (стаття 980 Цивільного кодексу України). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України). Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Встановлено, що 04 червня 2023 року о 18.05 год., водій ОСОБА_3 ,, керуючи автомобілем «Daewoo Nubira», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по Полтавському шосе у місті Дніпро, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , в результаті якого настала смерть останнього. Автомобіль марки «Daewoo Nubira», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у відповідності до ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України є джерелом підвищеної небезпеки. Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 4 постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4, дійшов висновку, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відповідно до статей 1166, 1187 Цивільного кодексу України підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача незалежно від наявності вини. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах по справах: 751/8121/17 від 14 січня 2019 року, №500/2095/15-ц від 10 січня 2019 року, №757/59802/16-ц від 05 грудня 2018 року, та № 126/1439/17 від 01 лютого 2018 року. Тобто, шкода, спричинена смертю ОСОБА_1 , яка сталася унаслідок наїзду на нього автомобіля марки «Daewoo Nubira», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який у відповідності до ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України є джерелом підвищеної небезпеки, має бути відшкодована у повному обсязі, незалежно від наявності вини водія ОСОБА_3 . Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Підпунктом 3 ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Також встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Daewoo Nubira», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована в ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» за полісом №ЕР-209389651 від 08 червня 2022 року. Згідно з ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно з п. 22.1. ст. 22 вказаного Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Пунктом 27.3. ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, батькам (усиновлювачам). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановленому законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Отже, особою, яка має право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю ОСОБА_1 , є, зокрема, його батько - ОСОБА_1 . Статтею Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік установлено з 1 січня 2023 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 6700 гривень; у погодинному розмірі - 40,46 гривні. Судом встановлено, що позивач в результаті загибелі свого сина в дорожньо-транспортній пригоді, що мала місце 04 червня 2023 року, поніс витрати, пов`язані з похованням останнього на суму 31 700,00 грн. та поніс витрати, пов`язані виготовленням та встановлення пам`ятника на суму 45 900,00 грн., що в загальному становить 77 600,00 грн., що не перевищує 12 розмірів мінімальної заробітної плати (80 400,00 грн.), встановленої на день настання страхового випадку. Крім цього, останньому заподіяно моральну шкоду внаслідок загибелі сина, розмір якої останній оцінює в 40 200,00 грн., що становить 1/2 частину від 12 мінімальних розмірів заробітних плат, встановлених на день настання страхового випадку, що стягуються в якості моральної шкоди, внаслідок смерті потерпілого. Доказів щодо відповідності позивачу меншої частки відшкодування моральної шкоди, ніж це визначено останнім у позовній заяві (1\2 частки), стороною відповідача до матеріалів справи не надано як до суду першої інстанції так і до апеляційної інстанції. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума відшкодування заподіяної моральної шкоди позивачу в зв`язку із смертю його сина в порядку пункту 27.3. ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», становить 40 200,00 гривень. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі зазначено в пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України). За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про: компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. По своїй суті вказані зобов`язання є досить специфічними зобов`язаннями, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризуються визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації чи відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації чи відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації чи відшкодування шкоди. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року N 2-р (II)/2021 у справі N 3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)". У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі N 755/17944/18 (провадження N 61-17511св19) зроблено висновок, що "однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. З матеріалів справи вбачається, що Договір про узгодження розміру страхового відшкодування від 03 листопада 2023 року суперечить вимогам статті 27 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Таким чином, Київський апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що суми несплаченого страхового відшкодування відповідають вимогам статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і повинна бути виплачена відповідачем. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що він виконав свій обов'язок перед потерпілою особою та виплатив відшкодування у повному обсязі, оскільки сума відшкодування не було виплачена відповідачем у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги повторюють доводи відзиву на позовну заяву, належна оцінка яким була надана судом першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Мережко Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова