LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824752/6287/21

від 21.09.2021 ·

Постанова Іменем України 21 вересня 2021 року м. Київ провадження №22-ц/824/11051/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О.В., Кравець В.А., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва в складі судді Чередніченко Н.П. від 01 червня 2021 року у справі №752/6287/21 Голосіївського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» третя особа - ОСОБА_2 про стягнення суми страхового відшкодування, В С Т А Н О В И В: 05 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» (далі - ПрАТ СК «Інтерполіс», Страховик), в якому посилаючись на завдання їй матеріальної та моральної шкоди джерелом підвищеної небезпеки, внаслідок смерті матері через дорожньо-транспортної пригоду (далі - ДТП), просила стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 200 000,00 грн, суму витрат на поховання у розмірі 11 532,17 грн та моральну шкоду в сумі 72 000,00 грн. В обґрунтування позову зазначила, що 09.05.2020, на 79 км + 500 м автодороги «Київ-Чоп» в напрямку м. Житомира, сталася ДТП за участю автомобіля марки "Рено", державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП, пасажирка автомобіля «Рено», д.н.з., НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , отримала тяжкі тілесні ушкодження, що знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням смерті ОСОБА_3 під час її транспортування до лікарні. Вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 14.07.2020 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. За наведених обставин, а також посилаючись на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , на день ДТП, була застрахована у ПрАТ «СК «Інтер-Поліс», а позивач як єдиний спадкоємець після смерті матері має право на страхове відшкодування, відшкодування понесених витрат на поховання і компенсацію моральної шкоди, просила стягнути такі витрати із Страховика. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 червня 2021 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені витрати на організацію та проведення поховання у розмірі 5029 грн 83 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», внаслідок чого не взято до уваги, що регламентна виплата, яка має бути сплачена страховим, відповідно до ліміту відповідальності складає 200 000,00 грн, а не 5029,83 грн як визначено судом. Вважала, що визначена судом сума страхового відшкодування є неспіврозмірною та необґрунтованою. Зазначила, що судом неправильно вирішено питання про розподіл судових витрат на правову допомогу, внаслідок чого помилкового стягнуто 354 грн 80 коп. витрат на правову допомогу, замість необхідних 20 000,00 грн, на підтвердження яких до суду першої інстанції було надано відповідні документи. Також, як на підставу скасування рішення суду позивачка в апеляційній скарзі зазначила обставини, на які посилалася в позовній заяві. За наведених обставин просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01.06.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Представник позивача - Яворський Б.І. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній. Представник відповідача - Проц А.В. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення. Представник третьої особи - Кульшенко Р.А. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 09 травня 2020 року на 79 км + 500 м автодороги «Київ-Чоп» в напрямку м. Житомира відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «Рено», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В салоні зазначеного автомобіля перебувала ОСОБА_3 , яка сиділа позаду водія і не була закріплена ременями безпеки. Внаслідок порушення ОСОБА_2 правил дорожнього руху, останній, не впорався із керуванням, внаслідок чого, зазначений автомобіль декілька раз перекинувся та пасажир автомобіля ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, які в своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і знаходяться в причинному зв`язку із настанням її смерті під час транспортування до лікарні. На момент ДТП, відповідно до полісу №АО/1877313 від 13.09.2019, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ СК «Інтер Поліс», зі страховою сумою на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю в розмірі 200 000,00 грн. 13 травня 2020 року Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_1 є рідною донькою померлої ОСОБА_3 та єдиною спадкоємицею майна, що залишилось після смерті останньої. Відповідно до договору-замовлення №1-16630 від 10.05.2020, укладеного між ОСОБА_1 та КП «Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування», позивачем понесені витрати на організацію та проведення поховання ОСОБА_3 . За умовами договору вартість послуг становила суму в розмірі 5 029,83 грн, яка сплачена позивачем (а.с. 21, 23 на звороті ). Згідно копії рахунку № 2 та копії чеку, в день поховання ОСОБА_3 позивачкою понесено витрати на продукти харчування в сумі 5 690,00 грн та витрати на пальне в сумі 812,34 грн. Вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 14 липня 2020 року в справі №289/838/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Згідно розписки від 10.05.2020, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 на поховання ОСОБА_3 суму в розмірі 900,00 доларів США. 23 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ СК "Інтер Поліс" із заявою про здійснення відшкодування шкоди. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначила, що належні їй до виплати кошти здійснені так і не були, шкода ПрАТ СК "Інтер Поліс" не відшкодована, а тому в судовому порядку з відповідача підлягає стягненню сума страхового відшкодування у розмірі 200 000,00 грн, витрати на поховання у розмірі 11 532,17 грн та компенсація моральної шкоди в сумі 72 000,00 грн, заподіяної внаслідок непоправних втрат, пов`язаних зі смертю матері. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування (регламентної виплати), моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення таких позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, враховуючи наступне. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Аналіз статей 1166, 1187 ЦК України свідчить, що шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Згідно із ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Статтею 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Згідно зі ст. 23 Закону, шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Положення статті 27 Закону регулюють питання щодо відшкодування шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого. Так, страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» п. 41.1 та підпунктом «в» п. 41.2 ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду. За приписами частини 1 статті 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті. При цьому, слід зауважити, що моральна шкода також відшкодовується незалежно від вини заподіювача, а її розмір визначений в Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на рівні 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі. Отже, якщо настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, виникає і обов`язок страховика здійснити страхову виплату в порядку, передбаченому ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто здійснити відшкодування витрат на поховання та моральної шкоди. Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 є непрацездатною особою та перебувала на утриманні ОСОБА_3 , яка померла внаслідок ДТП, що мало місце 09.05.2020. В матеріалах справи також відсутні докази, що ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_3 мала право одержання від померлої утримання. Отже, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 відноситься до кола осіб, які визначені в ст. 1200 ЦК України, та мають право на отримання відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого. В той же час, як встановлено судом першої інстанції, згідно платіжного доручення №366 від 02.03.2021 на рахунок позивача ПрАТ СК "Інтер Поліс" перерахувало суму в розмірі 56 676,00 грн. Згідно листа ПрАТ СК «Інтер Поліс» від 04.03.2021 за №509, ОСОБА_1 було проінформовано про прийняте рішення про відшкодування моральної шкоди, яка станом на день настання страхового випадку склала суму в розмірі 56 676,00 грн., а також повідомлено підстави для відмови у виплаті іншої суми відшкодування. Судом також встановлено, що виплачена ПрАТ СК "Інтер Поліс" позивачці сума в розмірі 56 676,00 грн на відшкодування моральної шкоди складає 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі з урахуванням встановленої мінімальної заробітної плати на 2020 рік. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування в сумі 200 000,00 грн та моральної шкоди в розмірі 72 000,00 грн, з огляду на те, що стягнення на користь позивачки страхового відшкодування суперечить вимогам закону, тобто є безпідставним, а моральну шкоду відшкодовано відповідачем у визначеному законом розмірі, що підтверджено належними доказами. Оскільки положення Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відсилають на ст. 1200 ЦК України, якою визначено, що сума страхового відшкодування (регламентна виплата) у разі завдання шкоди смертю потерпілого підлягає виплаті лише непрацездатним особам, які перебували на утриманні потерпілого або на день його смерті мали право на одержання від нього утримання, а ОСОБА_1 не відноситься до таких осіб, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги, що суд неправильно застосував положення вищевказаного Закону. З цих же підстав колегія суддів вважає неприйнятними і доводи апеляційної скарги, що регламентна виплата має бути сплачена страховиком відповідно до ліміту відповідальності в сумі 200 000,00 грн, визначеному в договорі про обов`язкове страхування. Доводи апеляційної скарги, що судом неправильно визначено розмір регламентної виплати в сумі 5 029,83 грн колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як вказувалося вище судом повністю відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення страхового відшкодування (регламентної виплати). А як вбачається з мотивувальної частини рішення судом першої інстанції часткового задоволено позовну вимогу про стягнення витрат на поховання, а саме на суму 5029,83 грн. В той же час, незважаючи на те, що в прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та повністю задовольнити позовні вимоги, не наводить доводів незаконності та необґрунтованості рішення суду в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення витрат на поховання. Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на поховання в сумі 812,34 грн (витрати на пальне в день поховання) та в сумі 5690,00 грн (витрати на продукти харчування в день поховання), оскільки поминальний обід та витрати на пальне у розумінні Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не входять до витрат на поховання, а тому страховою компанією не відшкодовуються. Апеляційна скарга не містить інших доводів незгоди з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог про стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди. Оскільки рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується позивачем, то у відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України рішення суду в цій частині не переглядається судом апеляційної інстанції. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що подана відповідачем апеляційна скарга на рішення суду в частині задоволених позовних вимог ухвалою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року повернута особі, яка її подала, у зв'язку з не усуненням недоліків. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно вирішив питання про розподіл судових витрат та стягнув 354,80 грн, замість необхідних 20 000,00 грн. Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона понесла витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 долучила до позовної заяви відповідні докази. За приписами частини 2 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. В частині 2 статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вже вказувалося вище, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача суму у розмірі 5029,83 грн. Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що питання про розподіл витрат на правничу допомогу судом першої інстанції вирішено правильно, з дотриманням положень процесуального закону, та стягнуто суму витрат, яка пропорційна розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду в частині вирішення судом питання про розподіл судових витрат. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову. Рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 22 вересня 2021 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»