Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 916/2472/23(916/4192/23)

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2472/23(916/4192/23) Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. секретар судового засідання Герасименко Ю.С. За участю представників учасників справи: арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. особисто; від ОСОБА_1 - адвокат Драгун А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу арбітражного керуючого Дарієнка Віктора Дмитровича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.01.2024 (повний текст складено та підписано 22.01.2024, суддя Найфлейш В.Д.) по справі №916/2472/23(916/4192/23) за позовом ОСОБА_1 до 1) ОСОБА_2 2) ОСОБА_3 3) Коджаолгу Серкана про визнання недійсними правочинів ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Коджаолгу Серкана про визнання недійсним договору займу та договору позики у вигляді боргової розписки. У ході розгляду справи позивач звернувся до суду першої інстанції із клопотанням про призначення судової експертизи в якій просив на вирішення експерта поставити наступні питання: - Чи відповідає давність підпису громадянина ОСОБА_2 на розписці про отримання грошових коштів від ОСОБА_4 від 15.05.2021 року даті такого документу? - Чи виготовлений рукописний текст у Договорі займу від 05.02.2020 року та розписці від 05.02.2020 року укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у той час, яким датований документ? Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.01.2024 по справі №916/2472/23(916/4192/23) призначено судову експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, провадження у справі зупинено, тощо. В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції пославшись на приписи ст.ст. 99, 100 ГПК України зазначив, що вважає за необхідне призначити по справі експертизу виконання якої доручає Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. з апеляційною скаргою в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та відмовити позивачу у задоволенні клопотання про призначення експертизи. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції у порушення приписів Кодексу України з процедур банкрутства було розглянуто та задоволено клопотання особи, яка не є учасником провадження у справі про неплатоспроможність. Так за твердженням апелянта позивач не набув у передбаченому чинним законодавством України статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а тому у нього відсутнє право оскаржувати будь-які дії чи угоди (договори) укладені боржником до порушення провадження у справі про неплатоспроможність, а відповідно й заявляти клопотання про призначення у межах таких позовних вимог судової експертизи. З огляду на таке, на переконання апелянта, подання позивачем, як позовної заяви, так й клопотання про призначення експертизи, є передчасним, оскільки останній не набув статусу учасника провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи. Апелянт також вважає, що суд першої інстанції призначивши по справі судову експертизу переклав свої повноваження щодо дослідження документальних доказів обґрунтованості спірних вимог кредиторів на іншу особу, а саме судового експерта, що є порушенням норм процесуального права. Наголошує скаржник й на тому, що клопотання про призначення експертизи було розглянуто судом першої інстанції лише за участі представника позивача, за відсутності інших учасників справи. Також апелянт зазначає, що оскаржуваною ухвалою серед іншого зупинено провадження по справі, однак Кодексом України з процедур банкрутства законодавець в імперативному порядку заборонив таке зупинення в межах справи про банкрутство. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/2472/23(916/4192/23) за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Дарієнка Віктора Дмитровича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.01.2024 та призначено справу до розгляду на 10.04.2024. У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.04.2024 у справі № Господарського суду Одеської області від 16.01.2024 оголошено перерву до 17.04.2024. Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Так позивач зазначає, що не погоджується із твердженням апелянта про те, що позивач не набув статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а тому в нього відсуне право оскаржувати будь-які дії чи угоди (договори) боржника, укладені до порушення справи про неплатоспроможність, оскільки з моменту порушення справи про неплатоспроможність, будь-які позовні вимоги до боржника мають розглядатись лише в межах справи про банкрутство, що передбачено як нормами ГПК України та і нормами КУзПБ. На переконання позивача, у даній справі, з огляду на підстави заявленого позову, висновок судового експерта не може бути замінений іншими належними засобами доказування, а тому призначення експертизи в даній справі є доцільним та не свідчитиме про необґрунтоване затягування розгляду справи. Під час судового засідання від 17.04.2024 апелянт підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні. Представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились, про причини неможливості прибуття у судове засідання не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи. Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Статтею 99 ГПК України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. Тобто, експертиза призначається, за сукупності декількох умов, а саме для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну. Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Згідно з ст. 100 ГПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв`язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Означена правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17. При цьому, неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2021 у справі № 927/685/20). Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Колегія суддів зазначає, що необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи. Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті. При цьому господарський суд самостійно визначає, чи є у нього необхідність у спеціальних знаннях і, відповідно, призначення для цього експертизи, чи такої необхідності немає і суд може вирішити спір на підставі інших доказів, поданих у справі. Крім того, у постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 922/2716/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що суду слід виходити з того, що призначення судової експертизи, як процесуальної дії суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованою. При цьому призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Так, як вбачається з наявних матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідачів про визнання недійсним договору займу та договору позики у вигляді боргової розписки. Підставою позову позивачем визначено те, що ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій ОСОБА_3 та Коджаолгу Серкана шляхом укладення з останніми договорів позики, укладення яких не переслідує мету реальних правовідносин, що виникають між сторонами під час укладення договору позики, а отримання контролю над процедурою неплатоспроможності ОСОБА_2 , отже є фіктивними. В свою чергу, звертаючись до суду першої інстанції із клопотання про призначення у справі судової експертизи, позивач послався на те, що у нього виникають сумніви з приводу того, що договір займу від 05.02.2020 та розписка від 15.05.2021 укладені між відповідачами складені саме у дати, які в них зазначені. Як вже було вказано вище, питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Отже, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду, вона здійснюється у разі встановлення судом недостатності доказів, наявних у матеріалах справи для можливості прийняття рішення за результатами розгляду. Крім того, відповідно до частини 1 статті 100 Господарського процесуального кодексу України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. В ухвалі також мають бути зазначені обставини справи, які мають значення для проведення судової експертизи. Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі. У порушення наведених законодавчих приписів, Господарським судом Одеської області в оскаржувані ухвалі взагалі не зазначено ані обставин, які зумовили звернення позивача до суду із клопотанням про призначення судової експертизи, ані мотивів з яких суд дійшов висновку щодо дійсної необхідності у спеціальних знаннях та призначення експертизи. Колегія суддів зазначає, що в оскаржуваній ухвалі місцевий господарський суд послався лише на загальні приписи Господарського процесуального кодексу України, які визначають підстави та порядок призначення судової експертизи, однак взагалі не обґрунтував власне рішення про неможливість розгляду справи за наявними доказами та необхідність призначення експертизи. Також, за положеннями частини третьої статті 99 ГПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. Згідно з ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України. Згідно з ст. 9 Закону України «Про судову експертизу» атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом. Також, учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну Однак, у порушення наведених законодавчих приписів, судом першої інстанції взагалі не надано можливості іншим учасникам справи запропонувати експерта або експертну установу, яким слід доручити проведення експертизи, висловити свої міркування (заперечення) щодо доцільності та необхідності призначення судової експертизи по справі, а також скористатись своїм правом на визначення кола питань, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що у вересні 2023 позивач разом із позовною заявою подав до суду першої інстанції клопотання про призначення експертизи. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 було відкрито провадження по справи та призначено справу до розгляду на 31.10.2023. В подальшому, ухвалами суду першої інстанції від 31.10.2023 та 12.12.2023 розгляд справи було відкладено. Однак в названих ухвалах суд першої інстанції взагалі не зазначив про надходження разом з позовною заявою відповідного клопотання про призначення експертизи, а також не пропонував іншим учасникам справи надати свої пояснення (заперечення), тощо з приводу такого клопотання, надати власний перелік питань, які мають бути поставлені перед експертом тощо. Також судова колегія наголошує на тому, що наявні матеріали справи взагалі не містять доказів на підтвердження направлення учасникам справи, як ухвал про відкриття провадження по справі, так й ухвал про відкладення розгляду справи, що взагалі свідчить про необізнаність останніх, як про відкриття провадження у даній справі, так й надходження від позивача клопотання про призначення експертизи та позбавлення судом першої інстанції їх можливості надати власні міркування щодо заявленого позивачем клопотання. До того ж, оскаржуваною ухвалою було задоволено клопотання позивача та витребувано у ОСОБА_3 оригінал договору займу від 05.02.2020р. та розписки від 05.02.2020р. укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та витребувано у Коджаолгу Серкана оригінал розписки від 15.05.2021р. відповідно до якої Коджаолгу Серкан передає в борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 180 000 доларів США. Тобто судом першої інстанції фактично в ухвалі про призначення судової експертизи витребувано у сторін докази, які є об`єктом експертного дослідження. Однак, на переконання колегії суддів, у даному випадку витребування відповідних доказів мало б передувати призначенню у справі судової експертизи, оскільки ненадання таких доказів, які з огляду на поставленні на вирішення експерта питання, є об`єктом експертного дослідження, фактично призведе до неможливості проведення експертизи та лише спричинить безпідставне затягування розгляду справи. До того ж, статтею 81 ГПК України визначено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Втім, колегія суддів зазначає, що витребувавши оскаржуваною ухвалою відповідні докази, місцевий господарський суд також не зазначив жодних мотивів та підстав щодо необхідності вчинення таких дій, зокрема через неможливість їх самостійного отримання позивачем, причин такої неможливості, тощо. Судова колегія також наголошує на тому, що за приписами ст. 98 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Отже, сторони не позбавлені можливості надати до суду висновок експерта здійснений на їх замовлення, однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач такий висновок до суду першої інстанції не надав, а також не зазначив про неможливість надання висновку експерта здійсненого на його замовлення. Колегія суддів також враховує, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв`язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Відтак, на переконання колегії суддів, у даному випадку необґрунтоване призначення судом першої інстанції судової експертизи безумовно призведе до безпідставного збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи. З огляду на вищенаведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції у даному випадку у порушення норм процесуального права взагалі не обґрунтував наявність підстав для призначення експертизи та зупинення провадження по справі, не надав іншим учасникам справи можливість висловити свої пояснення щодо заявленого клопотання про призначення експертизи, надати власні питання, які мають бути поставлені та вирішення експерта та запропонувати експертну установу. Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржувана ухвала не відповідає таким критеріям. Суд першої інстанції дійшов висновку про призначення експертизи у справі без ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін, при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення у вирішенні питання про призначення експертизи. Разом з цим колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, які зводяться до відсутності у позивача права на подання клопотання про призначення експертизи, оскільки останній не набув статусу учасника справи про банкрутство, з огляду на таке. Відповідно до ч. 2, 4 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо концентрації всіх спорів у межах справи про банкрутство. Так, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Такого змісту висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №918/420/16, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №908/4057/14, від 11.07.2018 у справі №922/3040/17, від 29.11.2019 у справах №908/130/15-г і №923/1194/17, від 05.02.2020 у справі №921/557/15-г/10, від 14.05.2020 у справі №903/69/18 та в низці інших постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах про банкрутство. Тобто, з системного аналізу вищенаведених норм законодавства та висновків Верховного Суду у справах про банкрутство вбачається, що всі спори за участю боржника мають вирішуватися в межах однієї справи про банкрутство. Тим більше, законодавцем не допускається можливість відкриття та здійснення одночасного провадження у кількох справах про банкрутство стосовно одного боржника як в одному суді, так і в різних судах. Кодекс України з процедур банкрутства містить відповідні норми, застосування яких має запобігати таким ситуаціям на різних стадіях руху заяви кредитора з вимогами до боржника. У даному випадку позивач звернувся із даним позовом до суду першої інстанції до відповідачів на загальних підставах передбачених ГПК України, які зокрема визначають, що сторонами по справі є позивач та відповідач. Однак, щодо одного із відповідачів, а саме ОСОБА_2 порушено справу про неплатоспроможність, що у відповідності до наведених законодавчих приписів виключає можливість розгляду такого позову поза межами справи про неплатоспроможність цієї особи. Відтак, не набуття позивачем статусу учасникам провадження у справі про неплатоспроможність не позбавляє останнього можливості звернення із позовною заявою на загальних підставах, однак як вже було вказано вище, через певні особливості провадження справ про неплатоспроможність, такі позови, у разі якщо щодо відповідача порушено справу про банкрутство, у будь-якому випадку розглядаються виключно в межах справи про банкрутство цієї особи. Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу того, що провадження у справі про неплатоспроможність не підлягає зупиненню, з огляду на таке. Дійсно, за приписами п.17 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню. Однак, у даному випадку позивач звернувся до суду з окремою позовною заявою до відповідачів щодо визнання недійсними правочинів, а не з заявою про визнання таких правочинів недійсними в межах справи про неплатоспроможність. Наведене, на переконання колегії суддів свідчить про можливість зупинення провадження у даній справі на загальних підставах визначених ГПК України. Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу задовольнити частково. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.01.2024 по справі №916/2472/23(916/4192/23) - скасувати. Справу №916/2472/23(916/4192/23) направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду. Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено та підписано 22.04.2024. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Богатир К.В. Суддя Філінюк І.Г.