Постанова Дніпровський апеляційний суд № 191/2150/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4059/24 Справа № 191/2150/23 Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І.А. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Барильської А.П., Демченко Е.Л. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», про стягнення безпідставно списаних коштів, - В С Т А Н О В И Л А : У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення безпідставно списаних коштів. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він має кілька рахунків у АТ «Ощадбанк», з яких 16 квітня 2023 року у період з 11.25 по 11.27 було здійснено 4 несанкціоновані платежі на суму 21381,50 грн. на невідомі рахунки. Позивач вказує, що платіжні картки фізично знаходились у нього, були замкнені у сейфі, ніяких операцій по карткам (рахункам) ним не проводилось. Крім того, позивач зазначає, що після виявлення незаконного списання коштів, він одразу повідомив банк та заблокував картки, звернувся до поліції з приводу можливих шахрайських дій невстановлених осіб. Позивач вважає, що оскільки кошти було списано без його схвалення, і він одразу повідомив про цей факт відповідача, то банк повинен відновити залишок коштів на рахунку. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на свою користь грошові кошти в сумі 21 381, 50 грн.. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем обрано невірний спосіб захисту. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що ним обрано вірний спосіб захисту. Крім того, апелянт вказує, що саме Банк повинен довести той факт, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має карткові рахунки в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», а саме картковий рахунок № НОМЕР_1 , картковий рахунок № НОМЕР_2 , картковий рахунок № НОМЕР_3 . Встановлено, що 16 квітня 2023 року у період з 11.25 по 11.27 було здійснено 4 платежі на загальну суму 21 381,50 грн.. Позивач стверджує, що одразу 16 квітня 2023 року заблокував рахунки та повідомив Банк про несанкціоновані операції, на підтвердження чого надав скріни з мобільного додатку Вайбер. Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно ч. 2 ст. 1066 ЦК України банк гарантує право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Частиною 1 ст. 1071 ЦК України передбачено, що банк може списувати кошти з рахунка на підставі розпорядження клієнта. З аналізу наведених норм вбачається, що банк, інша фінансова установа повинні гарантувати право клієнта розпоряджатися власними коштами на рахунку, що полягає в тому числі в належній ідентифікації клієнта та встановлення, що власник рахунка та особа, яка запрошує по ньому транзакцію, є однією особою. При цьому не важливо, чи здійснює клієнт розрахунково-касове обслуговування у відділенні банку, тобто ініціює переказ в касі банку за допомогою платіжного доручення, чи ініціює переказ коштів за допомогою електронних систем (обслуговування он-лайн, мобільний застосунок, платіжні сервіси тощо). Дотримання банком цих умов - є запорукою належного виконання договору банківського рахунку. За змістом підпунктів 8, 9 пункту 3 Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», що затверджено Постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені норми кореспондуються з ч. 3 ст. 1092 ЦК України, де вказано, що якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону. Отже, положення чинного законодавства передбачають обов`язок банку або іншої фінансової установи в разі виявлення незаконного списання коштів повернути їх на рахунок клієнта. Проте клієнт повинен повідомити банк про спірні операції невідкладно, тобто у найкоротший час, зазвичай, протягом доби. Такий строк обумовлений тим, що банк у більшості випадках може блокувати спірний переказ, або вжити заходів для його повернення клієнту. Колегією суддів встановлено, що позивачем здійснено повідомлення АТ «Ощадбанк» через кілька хвилин після списання коштів за останньою транзакцією, що вказує на виконання позивачем обов`язку щодо невідкладного повідомленням про спірні транзакції. Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст.16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). Згідно п. 39.1 ст. 39 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» суб`єкти переказу зобов`язані виконувати встановлені законодавством України та правилами платіжних систем вимоги щодо захисту інформації, яка обробляється за допомогою цих платіжних систем. Правила платіжних систем мають передбачати відповідальність за порушення цих вимог з урахуванням вимог законодавства України. Згідно п. 32.3.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» у разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов`язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. У разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. Згідно зі ст. 7 та п. 38.1 і 38.4 ст. 38 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», режим обслуговування клієнта банків полягає у зберіганні коштів, здійсненні розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів та створенні системи захисту інформації, яка повинна забезпечувати безперервний захист інформації щодо переказу коштів на усіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання. Отже, обслуговування клієнта полягає у зберіганні його коштів на рахунках, як в готівковій так і безготівковій формі, здійснення розрахунково-касових операцій, а також виконання функції зберігача цих коштів та створення системи, яка б забезпечувала належний захист інформації щодо переказу коштів на усіх його етапах - від формування розпорядження/доручення на переказ коштів та ідентифікації особи, до власне виконання платежу (переказу). Іншими словами, банківська установа несе відповідальність за безпеку платежів та за безпеку функціонування власної платіжної системи, а отже й за несанкціоновані транзакції та списання коштів з клієнта. Відповідно до п. 18.4 статті 18 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» при прийманні електронних документів на переказ має бути дотримана відповідна процедура перевірки електронного цифрового підпису, що дає можливість пересвідчитися у цілісності та достовірності електронного документу. У разі недотримання зазначених вимог, банк або інша установа - член платіжної системи, несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб`єктам переказу. Посилання Банку на ту обставину, що у період, коли проводились спірні транзакції, позивач ініціював кілька переказів, серед яких є ті, що визнаються клієнтом, тобто у цей час він входив до застосунку «Ощад24» та правильно вводив одноразові паролі, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. При цьому, Банк не довів того, що позивач сприяв незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції. Службового розслідування за вказаним фактом проведено не було. Тоді як, позивач, окрім негайного повідомлення Банку про несанкціоноване списання коштів, звертався до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно нього шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у позивача була дійсно відсутня воля на вчинення таких перерахувань, а банком не заперечено факту його звернення з вимогою про блокування карток, саме, 16 квітня 2023 року. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, колегія суддів виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Встановивши вказані обставини справи, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що Банк не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що позивач, як користувач кредитних карток, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по ним, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Ощад24/7», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 16 квітня 2023 року щодо перерахування з його карткових рахунків грошових коштів на загальну суму 21 381,50 грн.. При цьому, сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я позивача, не є підставою для відмови у задоволенні позову. На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Враховуючи, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до його карткового рахунку чи надав інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції, колегія суддів приходить до висновку, що списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за його розпорядженням і він не повинен нести відповідальності за такі операції, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Оскільки позивач відповідно до ЗУ Про захист прав споживачівзвільнений від сплати судового збору, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2684,00 грн.. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», про стягнення безпідставно списаних коштів задовольнити. Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, які були списані із карткових рахунків, в сумі 21 381,50 грн.. Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь держави судовий збір в розмірі 2684,00 грн.. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді А.П. Барильська Е.Л. Демченко