Постанова 4803 № 203/3413/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2224/24 Справа № 203/3413/20 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Канурної О.Д., суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бартош-Стрєльников Андрій Володимирович, на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2023 року у справі № 203/3413/20 за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення (суддя першої інстанції Казак С.Ю.), - В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, пред`явленою до ОСОБА_1 , в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по оплаті послуг з водопостачання і водовідведення в розмірі 50200,23 грн., яка виникла за період з лютого 2014 року по грудень 2018 року, обґрунтовуючи це тим, що між позивачем, який є правонаступником Державного комунального виробничого управління видопровідно-каналізаційного господарства м. Дніпропетровська, укладено договір у вигляді Абонентської картки № 9704 від 15 липня 2002 року, де п.1 цього договору передбачено зобов`язання абонента до 10 числа кожного місяця, наступного за розрахунковим, сплачувати послуги водопостачання та водовідведення по встановленим відповідним органом тарифам шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. В результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати послуг позивача за вказаний період, утворилась заборгованість, яка складає 50200,23 грн. та яку відповідач позивачеві не сплачує в добровільному порядку, що стало підставою для звернення позивача до суду. 15 липня 2021 року позивач збільшив свої позовні вимоги, про що подав відповідну заяву, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість по оплаті послуг з водопостачання і водовідведення в розмірі 95192,63 грн., обґрунтовуючи це тим, що після грудня 2018 року по день збільшення позовних вимог відповідач продовжує ігнорувати свій обов`язок стосовно оплати послуг позивача, внаслідок чого існуюча заборгованість у розмірі 50200,23 грн. збільшилась на 44992,40 грн., про що надав письмові докази у вигляді актів-розрахунків приймання наданих послуг згідно договору № 9704 від 15 липня 2002 року (том № 1, а.с. 192 250). Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2023 року позов Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради заборгованість по оплаті послуг водопостачання та водовідведення, що виникла за період з вересня 2017 року по травень 2021 року включно в сумі 61950 грн. 95 коп., а також судовий збір в сумі 2102,00 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бартош-Стрєльников Андрій Володимирович 21грудня 2023 року подав до Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що рішенні суду є незаконне, необґрунтоване, безпідставне та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки відповідач з позивачем не укладали жодного договору, тоді як суд помилково встановив факт укладання договору, що не відповідає дійсності, та наслідком чого є неможливість існування боргу перед позивачем з надання вказаних комунальних послуг. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року справа витребувана у Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. 04 січня 2024 року матеріали цивільної справи № 203/3413/20 надійшли до Дніпровського апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2024 року, після усунення апелянтом 18 січня 2024 року недоліків, визначених ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2023 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бартош-Стрєльников Андрій Володимирович у даній справі та надано сторонам строк для надання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2024 року цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі доказами. 30 січня 2024 року позивач - КП «Дніпроводоканал» ДМР, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що в 2002 році відповідач та ОСОБА_2 звернулись до позивача із заявою щодо укладення договору на послуги водопостачання та водовідведення на приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження своїх прав на зазначене приміщення ними було надано договори купівлі-продажу, рішення Дніпропетровської міської ради від 22 листопада 2001 року № 2628 про включення з житлового фонду квартир АДРЕСА_2 та акт державної комісії про прийняття в експлуатацію об`єктів нерухомого майна. За таких підстав 15 липня 2002 року позивач уклав з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тимчасовий договір у вигляді Абонентської картки № НОМЕР_1 , за умовами якої позивач зобов`язався надавати відповідачеві та ОСОБА_2 послуги з водопостачання та водовідведення, а останні зобов`язались до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплачувати послуги по затвердженим тарифам шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. Також, відповідно до п. 2 Абоненської картки, споживачі зобов`язались укласти з позивачем договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення в строк до 12 вересня 2003 року та надати необхідні документи для його кладення. У випадку якщо до вказаної дати договір не буде укладений водопостачання буде припинено, однак, вказаний договір укладено не було, а водопостачання не припинилось, що свідчить про продовження відносин між позивачем та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які продовжували оплачувати ці послуги позивачеві. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер та з того часу ОСОБА_1 є єдиним споживачем послуг позивача за спірною адресою. Позивач наголошує, що ОСОБА_1 ніколи не оспорював факту існування договірних відносин між ним та позивачем, що також підтверджується і рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2014 року у справі № 203/682/14-ц, яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь позивача заборгованість за спожиті послуги водопостачання та водовідведення за період з лютого 2011 року по січень 2014 року. Разом з цим позивач зазначає, що відсутність оформленого договору про надання послуг не може бути підставою для звільнення від обов`язку оплачувати спожиті вже послуги, як про це наголошує відповідач в апеляційній скарзі. Така ж позиція закріплена у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 Верховним Судом України. За таких обставин вимоги позивача є цілком законними та обґрунтованими. Позивач вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які ці правовідносини регулюють, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їх належну оцінку, правильно встановив обставини справи, наслідком чого стало ухвалення законного і обґрунтованого рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Як вбачається з ч. 3 вказаної вище статті, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бартош-Стрєльников А.В. задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обгрунтованість рішення у цивільній справі. Саме таким вимогам і відповідає рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2023 року. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 1 статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 24 березня 2001 року та від 04 травня 2001 року на праві спільної часткової власності належало приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . Рішенням Дніпропетровської міської ради № 2628 від 22 листопада 2001 року вказане приміщення було виключено із житлового фонду, переобладнано та використовується під продуктовий магазин та кафе (т.1, а.с.150-162). 15 липня 2002 року між Державним комунальним виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, правонаступником якого є КП «Дніпроводоканал» ДМР та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено тимчасовий договір у вигляді Абонентської картки № НОМЕР_1 , відповідно до якої останнім надавались послуги з водопостачання та водовідведення по об`єкту, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 ). Під час розгляду справи представник відповідача ОСОБА_1 заперечував факт підписання останнім Абонентської картки № НОМЕР_1 від 15.07.2002 року, заявивши клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, поставивши на вирішення експертів питання щодо виконання підпису в зазначеній вище Абонентській картці № НОМЕР_1 від 15 липня 2002 року ОСОБА_1 .. Ухвалою суду від 17 червня 2022 року вказане клопотання було задоволено та призначено по справі судову почеркознавчу експертизу. Крім того, вказаною ухвалою для забезпечення проведення експертизи було витребувано у позивача оригінал Абонентської картки особового рахунку № НОМЕР_1 від 15 липня 2002 року, а також зобов`язано відповідача протягом десяти днів з дня винесення цієї ухвали з`явитись до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська для відібрання в нього експериментальних зразків почерку та підпису, а також надати до суду документи з вільними зразками його почерку та підпису, які по змозі повинні відповідати об`єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа, за його змістом та цільовим призначенням. Також у вказаній ухвалі було роз`яснено сторонам положення ст.109 ЦПК України. На виконання ухвали суду від 17 червня 2022 року позивачем було надано до суду оригінал Абонентської картки особового рахунку № НОМЕР_1 від 15 липня 2002 року. В свою чергу, відповідач до суду для відібрання в нього зразків почерку та підпису у встановлені в ухвалі строки та в подальшому не з`явився. За вказаних обставин, а також враховуючи, що відповідно до глави 1 розділу І «Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених Наказом міністерства юстиції № 53/5 від 08.10.1998 року, виключалась можливість проведення експертизи без надання експертам вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків почерку особи, яка підлягає ідентифікації, судом було поновлено провадження по справі та призначено її для подальшого розгляду по суті. При цьому, враховуючи ухилення відповідача від участі в експертизі, суд, з урахуванням положень ст.109 ЦПК України, відхилив за безпідставністю та недоведеністю доводи сторони відповідача щодо непідписання останнім Абонентської картки № НОМЕР_1 від 15 липня 2002 року. Відповідно до актів-розрахунків приймання наданих послуг та розрахунку заборгованості вбачається, що за період з лютого 2014 року по травень 2021 року заборгованість за надані позивачем послуги з водопостачання та водовідведення за адресою: м. Дніпро, пр. О.Поля, 117, становить 95192 грн. 63 коп. Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.126). Відповідно до ч. 1 ст.13 Закону України № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (тут та далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Згідно з п.5 ч.3 ст.20 Закону України № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону України № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», що набрав чинності 10 грудня 2017 року та введений в дію з 01 травня 2019 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до ст.7,9 Закону України № 2189-VIII передбчено обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Згідно п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ №630 від 21.07.2015 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Згідно ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року № 6-2951цс15. Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно частини 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 2 ст. 317 ЦК України встановлено, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ч. 4 ст.319 ЦК України, власність зобов`язує. Згідно ч.1 ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд вірно відхилив заперечення сторони відповідача з посиланням на відсутність укладеного з позивачем договору, оскільки це не звільняє відповідача, як співвласника приміщення, від обов`язку сплатити вартість фактично наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення. Апеляційний суд також зазначає, що відповідач не скористався своїм правом на проведення почеркознавчої експертизи, не надавши суду першої інстанції зразки особистого підпису та почерку за для підтвердження належними та допустимими доказами факту неукладання з позивачем договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення ще у 2002 році, тоді як відповідач дотепер продовжує користуватись послугами позивача, а позивач продовжує їх надавати, що, в силу ч. 2 ст. 42 ЦК УРСР (що діяв до 01 січня 2004 року, тобто, на момент початку надання позивачем та отримання відповідачем послуг), так і за ч.2 ст. 626 ЦК України (що діє з 01 січня 2004 року та дотепер), є за своєю правовою природою цивільно-правовим договором,основною підставою якого є виникнення зобов`язально-правових відносин (зобов`язань), що встановлює певні суб`єктивні права i суб`єктивні обов`язки для сторін, які його уклали, що спростовує довод ОСОБА_1 , наведеного в апеляційній скарзі щодо відсутності між ним та позивачем договірних відносин. Також суд першої інстанції врахував, що відповідачем не представлено суду доказів, які б свідчили про чинення йому перешкод у користуванні приміщенням з боку спадкоємців померлого співвласника ОСОБА_2 або інших осіб, що не позбавляє відповідача права зворотної вимоги до спадкоємців ОСОБА_2 , які прийняли спадщину, щодо відшкодування понесених витрат на оплату відповідних послуг, з чим також погоджується і колегія суддів. Відтак, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення. Пунктом 1 Абонентської картки №9704 від 15 липня 2002 року було встановлено обов`язок водокористувачів оплачувати послуги з водопостачання та водовідведення до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. Суд першої інстанції вірно взяв до уваги доводи представника відповідача в частині пропуску позивачем встановленого законом трирічного строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за надані послуги до серпня 2017 року включно, та, із застосування строку позовної давності вірно дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість по оплаті послуг водопостачання та водовідведення, що виникла за період з вересня 2017 року по травень 2021 року включно в сумі 61950 грн. 95 коп., а також у відповідності до ст.141 ЦПК України судовий збір в сумі 2102 грн., відмовивши в задоволенні іншої частини позовних вимог. Сторона відповідача в апеляційній скарзі не наводить доводів щодо періоду стягнення та розміру заборгованості, яка виникла за цей період, як і не спростовує розрахунки позивача власними розрахунками. У цій справі відповідач не подав жодного доказу неправомірності пред`явлення позивачем вимог до відповідача, що вірно встановлено судом першої інстанції та з чим погоджується і колегія суддів, враховуючи, що відповідач добровільно отримував послуги з водопостачання та водовідведення від позивача, а позивач не ухилявся їх надавати своєчасно. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріальногота процесуального права, якими регулюються спірні правовідносини, встановивши чітко та правильно характер спірних правовідносин. Наведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення судом першої інстанції норм як процесуального, так і матеріального права при постановленні оскаржуваного рішення, а тому підстав для його скасування із застосуванням вимог ст. 376 ЦПК України колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бартош-Стрєльников Андрій Володимирович залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2023 року у справі № 203/3413/20 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді О.Д.Канурна Т.В. Космачевська О.В.Халаджи