Постанова Київський апеляційний суд № 761/425/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/341/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 квітня 2024 року місто Київ справа №761/425/21 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М. за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Юзькової О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Київській області, Національної поліції України про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації,- В С Т А Н О В И В: В січні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому з урахуванням уточнень, просив: визнати недостовірним інформаційний матеріал під назвою «На Київщині правоохоронці затримали групу викрадачів елітних авто» розміщений ІНФОРМАЦІЯ_1ГУ НП в Київській області на офіційному сайті у мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 та з подальшим поширенням на головній сторінці веб-порталу НПУ за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: «Затримали викрадачів авто після вчинення ними чергового злочину. Наразі доведена їхня причетність до скоєння 6 фактів незаконного заволодіння авто. Фігурантів, які вже притягувались до кримінальної відповідальності за скоєння аналогічних злочинів, затримано в порядку ст. 208 КПК України. Чоловікам оголошено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.289 (Незаконне заволодіння транспортними засобами) Кримінального кодексу України В якості речових доказів вилучено пристрої для злому та сканування автомобілів»; зобов'язати ГУ НП в Київській області спростувати недостовірну інформацію, шляхом оприлюднення у мережі Інтернет на офіційному сайті: https//kv.npu.gov.ua/ з подальшим поширенням на головній сторінці веб-порталу НПУ за посиланням: https//kv.npu.gov.ua/ протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили, а саме: «Спростування. Інформаційний матеріал під назвою «На Київщині правоохоронці затримали групу викрадачів елітних авто», що був поширений ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: «Затримали викрадачів авто після вчинення ними чергового злочину. Наразі доведена їхня причетність до скоєння 6 фактів незаконного заволодіння авто. Фігурантів, які вже притягувались до кримінальної відповідальності за скоєння аналогічних злочинів, затримано в порядку ст.208 КПК України. Чоловікам оголошено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.289 (Незаконне заволодіння транспортними засобами) Кримінального кодексу України В якості речових доказів вилучено пристрої для злому та сканування автомобілів» є недостовірним та покласти на відповідачів судові витрати. В обґрунтування вимог, посилався на те, що 04 лютого 2020 року приблизно о 12 год. 30 хв. працівники поліції затримали його в кафе на АДРЕСА_1 в порядку ст.208 КПК України без пояснення підстав затримання, без повідомлення та виклику адвоката на повідомленні та приїзді якого він наполягав, було проведено особистий обшук та вилучені грошові кошти, які не були внесені до протоколу та особисті речі. Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 Національна поліція України, Слідче управління ГУНП в Київській області, ГУ НП в Київській області гучно повідомили про затримання групи «викрадачів», «злодіїв», «оперативники Управління карного розшуку поліції Київщини, детективи слідчого управління із залученням спецпідрозділу «Корд» та полку поліції особливого призначення, під процесуальним керівництвом прокуратури області затримали організовану злочинну групу, яка займалась незаконним заволодінням автомобілів «преміум-класу» на території області. Зловмисники на викрадених автівках міняли державні номери аби поліцейські не змогли відслідкувати їхній напрямок пересування. Затримали викрадачів авто після вчинення ними чергового злочину. Наразі доведена їхня причетність до скоєння 6 фактів незаконного заволодіння авто. В якості речових доказів вилучено пристрої для злому та сканування автомобілів, заготовки ключів, пристрої для заглушування GPS та GSMсигналів, викрадені номерні знаки, а також перуки, рукавиці. Фігурантів, які вже притягувались до кримінальної відповідальності за скоєння аналогічних злочинів, затримано в порядку ст.208 КПК України. Чоловікам оголошено підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.289 КК України» Зазначав, що відео з обшуків та затримання розміщено в мережі Інтернет. Посилався на те, що вказана вище заява є фактичним твердженням відповідачів, а не оціночним судженням. Розповсюджена інформація не відповідає реальним обставинам матеріалів кримінального провадження на день розголошення відповідачами інформації, є абсурдною, неправдивою, перекрученою та такою, що не відповідає дійсності. Вказував, що на відео, яке відповідачами оприлюднено в мережі Інтернет, працівники поліції запитують у нього за що його затримали, і він повідомляє що затримали за викрадення 3 автомобілів «MAZDA» разом з іншою особою. Зазначав, що в подальшому відео було розповсюджено відповідачами в мережі Інтернет без його згоди. Також, слідчий СУ ГУ НП в Київській області Володько О.В., який входить до групи слідчих, розміщував на своїх сторінках в соціальних мережах вищезазначену неправдиву інформацію. Посилався на те, що внаслідок розповсюдження неправдивої інформації порушено його конституційні права на доброякісну послугу від органів державної влади в частині правомірності та добросовісності - право на справедливий суд. Вказував, що ст.19 Конституції України визначено об'єм дискреційних повноважень та не передбачено жодного права на помилку чи неналежне виконання службових чи посадових обов'язків службовими чи посадовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Зазначав, що в розміщеній інформації, відповідачі взяли на себе функцію суду та встановили його винуватість в 6 епізодах викрадення авто, зазначивши, що його вина вже доведена, що він є раніше судимою особою та іншу недостовірну інформацію стосовно нього. Посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 його повідомили про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 289 КК України, а не за ч.3 ст.289 КК України про яку повідомили в засобах масової інформації ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказував, що відповідачами розповсюджуються в засобах масової інформації неправдиві, недостовірні, перекручені відомості щодо матеріалів кримінального провадження відносно нього, внаслідок чого він отримав значну моральну травму, яка загострила його стан здоров'я, після незаконного затримання він лікується, почав страждати приступами епілепсії, декілька разів перебував в реанімації, наразі вирішується питання щодо визначення групи інвалідності. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позов. На обґрунтування вимог, посилалася на те, що згідно відповіді від 08 квітня 2021 року №3 аз/028-2021 на запит №31/3 від 31 березня 2021 року, відповідачі підтвердили авторство та публікацію інформаційного матеріалу на головних сторінках веб-порталу НПУ, ГУ НП в Київській області. Вказувала, що у вказаному інформаційному матеріалі міститься неправдива інформація відносно затриманих осіб та відомості, що не відповідають матеріалам кримінального провадження, працівники поліції інформують громадян про свої досягнення завідомо перебільшуючи їх, без дотримання норм чинного законодавства. Зазначала, що особи затриманих у вказаному інформаційному матеріалі не були ретельно приховані та жодним чином не приховувались, що підтверджується самим відеоматеріалом та показами свідків. Особу позивача легко ідентифікувати, завдяки тому, що відповідачі не вжили відповідних заходів маскування обличчя, тіла чи голосу. Посилалась на те, що відповідачі у вказаному інформаційному зверненні стверджували про винуватість затриманих осіб, в тому числі позивача до винесення судом їм вироку, впливаючи таким чином на громадську думку та передчасно вирішивши справ щодо нього. Позивач вважає, що заява відповідачів спонукає громадськість повірити у винуватість затриманих та вплинути на оцінку фактів відповідними судовими органами, що є грубим порушенням відносно позивача. 19 грудня 2023 року від Національної поліції України до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні апеляційного суд представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав. Представники відповідачів у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечували. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний матеріал не дає підстав вважати, що поширена інформація стосується певної фізичної особи, тобто позивача, а отже відсутній склад правопорушення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 ГУ НП в Київській області на офіційному сайті у мережі інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено інформаційний матеріал «На Київщині правоохоронці затримали групу викрадачів елітних авто» з подальшим поширенням на головній сторінці веб-порталу НПУ за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, в якому зазначено, серед іншого наступне: «Затримали викрадачів авто після вчинення ними чергового злочину. Наразі доведена їхня причетність до скоєння 6 фактів незаконного заволодіння авто. Фігурантів, які вже притягувались до кримінальної відповідальності за скоєння аналогічних злочинів, затримано в порядку ст.208 КПК України. Чоловікам оголошено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.289 (Незаконне заволодіння транспортними засобами) Кримінального кодексу України В якості речових доказів вилучено пристрої для злому та сканування автомобілів». Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що відповідачі, розмістивши вищевказане відео, взяли на себе функції суду та встановили його винуватість в 6 епізодах викрадення авто, зазначили, що його вина вже доведена, що він є раніше судимою особою, що не відповідає дійсності. Посилався на те, що внаслідок розповсюдження неправдивої інформації порушено його конституційні права на доброякісну послугу від органів державної влади в частині правомірності та добросовісності - право на справедливий суд. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно з ст.5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (частина перша статті 200 ЦК України). Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Відповідно до роз`яснень, які викладені у п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Отже підставою для задоволення позову є наявність всіх вищенаведених складових правопорушення. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Як вбачається з оприлюдненого відеоматеріалу, в ньому інформація, яка була висвітлена надавалася на питання працівників поліції безпосередньо затриманими особами, обличчя яких не видно, оскільки особи стоять обличчям не до камери, і, відповідно яких неможливо ідентифікувати, оскільки останні не представлялися. Жодних персональних даних будь-яких фізичних осіб вказане відео та інформаційний матеріал розміщений у мережі інтернет не містить. В оприлюдненому матеріали відсутня будь-яка інформація, яка давала б можливість ідентифікувати ОСОБА_1 як особу, яка була затримана. Відсутня можливість ідентифікувати позивача і на фото, які долучені його представником до матеріалів справи. А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що особи затриманих у інформаційному матеріалі не були ретельно приховані, особу позивача легко ідентифікувати, завдяки тому, що відповідачі не вжили відповідних заходів маскування обличчя, тіла чи голосу спростовуються оприлюдненим відеоматеріалом. Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги пояснення свідків, які не були допитані в судовому засіданні, заяви яких виконані на нотаріальних бланках, оскільки приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 25 травня 2021 року посвідчив, в розумінні положень Закону України «Про нотаріат» справжність підписів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не перевіряючи обставини викладені в заявах. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною позивача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи. Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, встановивши, що спірний матеріал не дає підстав вважати, що поширена інформація стосується певної фізичної особи, тобто позивача, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність юридичного складу правопорушення, відповідно і відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)). Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 19 квітня 2024 року. Головуючий: Судді: