Постанова 4808 № 344/3644/18

Справа № 344/3644/18 Провадження № 22-ц/4808/55/20 Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О. суддів: Пнівчук О.В., Ясеновенко Л.В. за участю секретаря Турів О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Татаріновою О.А. 7 жовтня 2019 року в м. Івано-Франківську в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, в с т а н о в и в: У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги мотивував тим, що він є громадським діячем, головним редактором Західноукраїнської соціально-політичної газети «За лаштунками» та головою ГО «Поклик нації». 01.03.18 року в приміщенні терапевтичного відділення МКЛ №1 по вул. Матейка у м. Івано-Франківську близько 16:00 год., де він перебував зі своєю дружиною ОСОБА_5 та бабусею ОСОБА_6 , рідний брат останньої, ОСОБА_2 , підійшов до його бабусі, яка на той час сиділа біля сестринського поста поруч з ординаторською, потім впродовж приблизно однієї хвилини дивився на позивача з відстані в два метри чи то намагаючись його розгледіти, чи впізнати, після чого, вигукуючи в адресу позивача образливі і лайливі слова: «вбивця», «злодій», «алкоголік», «звір», «сволота» та інші, які були нецензурною лайкою, накинувся на позивача з кулаками. Так само ОСОБА_2 вчинив і по відношенню до дружини позивача - ОСОБА_5 Схожим чином ОСОБА_2 ображав позивача та членів його сім`ї ранком наступного дня 02.03.18 року в приміщенні Івано-Франківської обласної ради, де він перебував у супроводі юриста Івано-Франківського місцевого центру надання безоплатної правової допомоги ОСОБА_3 . Вважає, що неправомірними діями відповідача принижена честь та гідність позивача, його ділова репутація, оскільки він є громадським діячем і користується повагою людей, а також заподіяно моральну шкоду, яка виразилася в моральних страждання та переживаннях у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 принизив позивача та його сім`ю перед іншими людьми та поширив стосовно них неправдиві відомості. Зазначив, що сильно переживав, хвилювався, оскільки це дійство відбувалося в присутності людей (медичних сестер та пацієнтів даної лікарні; депутатів і працівників облради) і в присутності його недієздатної бабусі. Крім того, 26.10.2017 року в приміщені Апеляційного суду Івано-Франківської області, де слухалася справа за позовом ОСОБА_6 , працівником (юристом) Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги ОСОБА_3 здійснено образу честі та гідності членів сім`ї позивача та особисто його. Так, побачивши в коридорі приміщення апеляційного суду свою бабусю ОСОБА_6 , позивач разом із своєю дружиною ОСОБА_5 та їхнім сином підійшли поцікавитися до неї чим і як вона добралася до суду. В цей момент біля неї знаходився призначений бабусі Івано-Франківські місцевим центром з надання БВПД для представлення її інтересів у зазначеній справі в Апеляційному суді адвокат Йосифів ОСОБА_7 .І., а також ОСОБА_3 , яка з невідомих причин накинулася на позивача з образливими словами, наказуючи забиратися геть. Коли позивач поцікавився причину такої поведінки, від неї пролунали образи (обізвала «ідіотом», «дебітом» та «психом, якому місце психіатричній лікарні»), а також ряд образливих слів з ненормативною лексикою. Коли дружина позивача спробувала вгамувати її, ОСОБА_3 накинулася з ідентичними образами та лайкою на неї та їхнього сина. Окрім цього, позивач зазначив, що в апеляційній скарзі від 18.09.2017 року адвокат Йосифів ОСОБА_8 І. безпідставно звинувачує позивача та медичних працівників у вчиненні кримінального правопорушення, вказуючи про те, що судово-медична експертиза всупереч закону проводилася без участі підекспертної ОСОБА_6 , посилаючись виключно на твердження недієздатної ОСОБА_6 . Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_4 . стверджує, що в позивача склалися неприязні відносини з бабусею, що не відповідає дійсності. На підставі наведеного просив суд зобов`язати відповідачів припинити переслідування недієздатної ОСОБА_6 , позивача як її опікуна, а також членів його сім`ї. Вибачитися перед позивачем та його сім`єю в залі міського суду. Також просив стягнути з відповідачів в рівних частках в користь позивача моральну шкоду в розмірі 9000 грн. та судові витрати. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 07.10.2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає перегляду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права. На його думку, розглядаючи спір по суті, судом не враховано того, що відповідачі шляхом поширення неправдивої інформації здійснювали тиск на нього та членів його сім`ї, внаслідок чого порушено його особисті немайнові права та завдано моральну шкоду. Так, суду було надано достатньо доказів, які підтверджують свідоме поширення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 великій кількості осіб неправдивої інформації про нього, незважаючи на те, що дану інформацію було досліджено та спростовано судами двох вищих інстанцій та відповідними службами. Крім того, судом не було належним чином встановлено особи всіх трьох відповідачів, хоча ним зазначалось про хибність даних довідки паспортного столу щодо них (т. 1, а.с. 74). Також вважає, що йому було безпідставно відмовлено у задоволенні письмових клопотань щодо виклику та допиту свідків. Судом не було прийнято до уваги докази, які доводять обґрунтованість позовних вимог щодо ОСОБА_2 , а саме: висновок ІФ МВ ГУНП №1450-А від 26.03.2018 року (т. 1, а.с. 9, 10, 130); відзив на позовну заяву ОСОБА_2 , в якому він продовжує його ображати (т. 1, а.с. 96-97); поширення ОСОБА_2 неправдивої інформації у ЗМІ (т. 1, а.с. 9, 10); публічне поширення ОСОБА_2 неправдивої образливої інформації щодо нього в органах представницької влади та ін. (т. 1, а.с. 105, диск 7); розголошення публічно лікарської таємниці (відмовлено у виклику свідка заступника головного лікаря ІФ ОПНЛ№3 Шаповалової Н.В.). Вказує, що судом не було досліджено жодного аудіо- та відеодоказу, які ним долучені (т. 1, а.с. 105, 106, 130, 152, 159). Що стосується ОСОБА_3 , то судом не прийнято до уваги довідки ІФ МВ ДМСУ №15/Б-1 від 14.09.2018 року (т. 1, а.с. 203); поширення нею неправдивої інформації у ЗМІ (т. 1, а.с. 9, 10); публічне поширення ОСОБА_3 неправдивої образливої інформації щодо нього в органах представницької влади та ін. (т. 1, а.с. 105, диск 7); розголошення публічно лікарської таємниці (відмовлено у виклику свідка заступника головного лікаря ІФ ОПНЛ№3 Шаповалової Н.В.); фотодокази (т. 1, а.с. 8); відмовлено у клопотанні про виклик начальника ІФ МВ ДМСУ ОСОБА_9 . Не надано об`єктивної оцінки і діям ОСОБА_4 щодо збору та поширення недостовірної інформації негативного змісту щодо нього (т. 1, а.с. 27, 29, 30, 204, 205); висновкам ІФ КДКА щодо незаконності збору інформації (т. 1, а.с. 209-212). Судом було відмовлено у виклику свідків та долученні до матеріалів справи нових письмових доказів, що доводили обґрунтованість позовних вимог і які стали відомими завдяки безпосередній участі позивача в якості третьої особи у справі №300/1209/19, що слухалась в Івано-Франківському окружному адміністративному суді. Не здійснювалось дослідження серед якої кількості людей та аудиторії ЗМІ відповідачами було поширено неправдиву та негативну інформацію про нього. Судом не взято до уваги психологічну та фізичну шкоду, завдану здоров`ю позивача, та не враховано матеріальну шкоду у зв`язку з підривом його ділової репутації, як людини відомої у широких колах та зайнятої у різних сферах діяльності. З огляду на наведене просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 7 жовтня 2019 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що жоден із поданих апелянтом доказів та клопотань не є належними доказами його позовних вимог та змісту позову в цілому. А позовна вимога щодо зобов`язання відповідачів вибачитись перед ним та членами його сім`ї в залі Івано-Франківського міського суду згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» не підлягає задоволенню, оскільки не передбачена у статтях 16, 277 ЦК України як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації. Крім того, в силу частин 1, 2 ст. 30 ЗУ «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Вважає, що ОСОБА_1 не довів обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме факту поширення відповідачами інформації та те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права та завдано моральної шкоди, а тому рішення Івано-Франківського міського суду від 7 жовтня 2019 року винесено законно та обґрунтовано. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду без змін. ОСОБА_4 також подав відзив на апеляційну скаргу, вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим. Зазначає, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), не може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації коли вона була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом. Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Також зазначає, що вимога про припинення переслідування ОСОБА_6 , позивача та членів його сім`ї не є допустимим способом захисту у рамках розгляду справи про захист честі, гідності та ділової репутації, оскільки переслідування не є формою посягання на вказані немайнові права позивача. Більше того, будь-яких дій, спрямованих на їх переслідування ним не вчинялось. Безпідставною є і вимога щодо вибачень в силу абзацу 2 пункту 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Вважає, що фактично об`єктом претензій ОСОБА_1 є його професійна діяльність як адвоката у частині здійснення захисту його бабці ОСОБА_6 , яка станом на прийняття оскаржуваного рішення померла, у справах про оспорювання нею судового рішення про визнання її недієздатною та призначення опікуна позивача, який є її спадкоємцем. Щодо вимоги про стягнення з відповідачів у рівних частках суми відшкодування моральної шкоди в розмірі 9000 грн. зазначає, що позивачем не вказано чим саме обґрунтовано такий її розрахунок. Також вказує, що оскільки позивач є громадським діячем, він відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, ніж відносно приватної особи, оскільки він неминуче та свідомо виставляє себе, свої слова та вчинки на суворий суд широкої громадськості. З огляду на наведене просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду від 7 жовтня 2019 року залишити без змін. В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів, наведених у ній. Відповідачі в судове засідання не з`явилися, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 попередньо подали заяви про розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є головним редактором Всеукраїнської соціально-політичної газети «За лаштунками» та Всеукраїнської соціально-політичної газети «Дзвони нації» (т. 1, а.с. 5). 27.07.2017 року на засіданні опікунської ради виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради було вирішено надати висновок до Івано-Франківського міського суду про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном над бабусею ОСОБА_6 ; зобов`язати опікуна зберегти за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 17). Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02.08.2017 року у справі №3443847/17 ОСОБА_6 визнано недієздатною. Призначено ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 18-19). Встановлено також, що 11.08.2017 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_1 із вказаної квартири (т. 1, а.с. 23-24). Відповідно до копії довіреності від 09.08.2017 року ОСОБА_6 уповноважувала здійснювати представництво її інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами заступника начальника відділу представництва Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_10 В. та головного спеціаліста представництва Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Майкович Л.М. (т. 1, а.с. 25). Згідно копії доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 06.09.2017 року для складання процесуальних документів та представництва інтересів клієнта у справі щодо скасування рішення у справі №3443847/17 про визнання особи обмежено дієздатною ОСОБА_6 призначено адвоката Йосифіва П.І. (т. 1, а.с. 27). Згідно копії витягу з ЄДРДР 15.09.2017 року внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, відносно ОСОБА_1 по факту заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 31). 22.09.2017 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_4 подав до суду апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 02.08.2017 року про визнання ОСОБА_6 недієздатною (т. 1, а.с. 29). Як вбачається з роздруківки з інтернет-сайту WEST NEWS, 03.11.2017 року було зроблено публікацію з змістом: «Івано-Франківським ВП ГУНП в області встановлюється місце перебування безвісті зниклої громадянки України ОСОБА_6 » (т. 1, а.с. 50). 15.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до міністра юстиції України, начальника ГТУЮ в Івано-Франківській області з повідомленням, в якому зазначив, що 26.10.2017 року в приміщенні Апеляційного суду Івано-Франківської області, де слухалася справа за позовом його бабусі ОСОБА_6 , ОСОБА_3 накинулася на нього та його дружину з образливими словами та наказувала їм забиратися геть, зокрема, обізвала його «ідіотом», «дебілом», «психом, якому місце у психлікарні» та ще рядом слів з ненормативної лексики. Коли ж його дружина спробувала її вгамувати і присоромити, накинулася з такими ж образами і на неї. В той же час присутній там адвокат Йосифів ОСОБА_11 замість того, щоб вгамувати свою колегу, з посмішкою мовчки спостерігав як вона ображає позивача та його сім`ю. Вважає, що така поведінка ОСОБА_3 та ОСОБА_4 принижує його честь і гідність, а також честь і гідність його дружини і малолітньої дитини (т. 1, а.с. 51). 12.12.2017 року Івано-Франківським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги розглянуто звернення ОСОБА_1 , та надано відповідь, що зазначені в ньому фати є безпідставними та не відповідають дійсності. Вказаних заявником фактів погроз, образ, застосування ненормативної лексики зі сторони ОСОБА_3 до заявника та його близьких не було. За період роботи у Місцевому Центрі з моменту працевлаштування 17.10.2016 року і по сьогодні ОСОБА_3 проявила себе як тактовний, вихований працівник, який завжди знаходив підхід до кожного клієнта. Подібних звинувачень у вчиненні таких діянь стосовно ОСОБА_3 протягом періоду роботи у Місцевому Центрі не надходило (т. 1, а.с. 52-55). Згідно копії письмових свідчень адвоката Йосифіва П.І. від 08.12.2017 року під час судових засідань у справі про визнання ОСОБА_6 недієздатною, в тому числі і 26.10.2017 року, ОСОБА_3 жодного разу не була ініціатором образ та навіть розмов з ОСОБА_1 . Більше того, ОСОБА_1 сам здійснював спроби спровокувати ОСОБА_3 до суперечки з ним. Проте ОСОБА_3 , на його думку, є неконфліктною особою, а тому завжди старалась уникати непорозумінь з ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 56). Також до матеріалів справи долучені копії листів подяки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 на адресу ОСОБА_3 за надання правової допомоги (т. 1, а.с. 91-93). 09.02.2018 року ОСОБА_4 звернувся до Апеляційного суду Івано-Франківської області із заявою, в якій просив постановити ухвалу, якою зобов`язати Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради підготувати та подати до суду подання щодо можливості призначення опікуном ОСОБА_6 ОСОБА_15 (т. 1, а.с. 41). Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09.02.2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 залишено без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду від 02.08.2017 року залишено без змін (т. 1, а.с. 45-46). З роздруківки з інтернет-сайту «Галицький кореспондент» вбачається, що 23.02.2018 року відбулося засідання постійної комісії обласної ради з питань захисту прав людини, законності, правопорядку, антикорупційної політики, люстрації та очищення влади, під час якого розглядалося звернення пана ОСОБА_16 , який просить допомоги у районної ради для його рідної сестри, в якому чоловік вказує, що її онук, який є опікуном, постійно над нею знущається, просив комісію розглянути питання законності визнання недієздатною його сестру. Зазначені в статті обставини не містять прізвищ (т. 1, а.с. 6-7). 02.03.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ НП в м. Івано-Франківську з повідомленням про злочин, в якому, зокрема, зазначив, що 01.03.2018 року близько 16 год. 00 хв. у приміщенні терапевтичного відділення МКЛ №1, що розташована по вул. Матейка в м. Івано-Франківську, де він перебував разом зі своєю дружиною ОСОБА_5 та бабусьою ОСОБА_6 , рідний брат його бабусі ОСОБА_2 вигукував в його адресу образливі та лайливі епітети: «вбивця», «злодій», «алкоголік», «звір», «сволота», інші нецензурні слова, а також наніс тілесні ушкодження йому та його дружині. Вказаними діями ОСОБА_2 намагався перешкодити йому забрати бабусю, опікуном якої ОСОБА_1 являється, з медичного закладу до себе додому, та настроюючи її проти онука (т. 1, а.с. 9-10). 12.03.2018 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 02.08.2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09.02.2018 року про визнання ОСОБА_6 недієздатною та встановлення над нею опіки (т. 1, а.с. 153-154), яка постановою Верховного Суду від 06.06.2018 року залишена без задоволення, вказані судові рішення залишено без змін (т. 1, а.с. 155-158). 14.03.2018 року постановою Івано-Франківського відділу поліції ГУ НП в Івано-Франківській області закрито кримінальне провадження №12017090010003833 від 15.09.2017 року по факту спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (т. 1, а.с. 32-33). Згідно відповіді управління превентивної діяльності ГУНП в Івано-Франківській області від 05.04.2018 року на звернення ОСОБА_1 по факту вчинення неправомірних дій з боку сім`ї ОСОБА_17 , під час проведення перевірки викладені факти частково підтвердилися. ОСОБА_6 перебувала на лікуванні в Отинійській районній лікарні №1, звідки ОСОБА_1 зможе забрати її до свого місця проживання (т. 1, а.с. 131). Згідно відповіді Івано-Франківського відділу поліції ГУНП України в Івано-Франківській області від 10.04.2018 року №Б-42/108/46/04-2018, наданої на звернення ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, та неможливістю у зв`язку з цим внесення відповідної інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань, заяву зареєстровано до Журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Івано-Франківського ВП ГУНП України в Івано-Франківській області за №8404 від 06.03.2018 року та розглянуто відповідно до ЗУ «Про звернення громадян». В ході перевірки було встановлено, що в діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення за ст. 173 КУпАП. Однак, на момент здійснення перевірки скласти протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 не представилося можливим. В разі встановлення останнього буде вирішуватись питання про притягнення до відповідальності відповідно до чинного законодавства (т. 1, а.с. 121). Як вбачається з листа Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області від 23.04.2018 року №182/Б-15, працівники управління звертались до опікунської ради щодо ОСОБА_6 , оскільки остання відвідувала дане управління 11.04.2018 року без супроводу (прізвище, ім`я, по-батькові ОСОБА_6 записано зі слів пенсіонерки, оскільки паспорта та ідентифікаційного номеру в неї не було) (т. 1, а.с. 129). Згідно копії повідомлення Івано-Франківського міського відділу Управління ДМС України в Івано-Франківській області від 14.09.2018 року ОСОБА_18 зверталась до Івано-Франківського МВ УДМС в Івано-Франківській області з представником Івано-Франківського міського центру з надання безоплатної правової допомоги по питанню отримання консультації щодо виготовлення паспорта громадянина України у зв`язку із втратою попереднього. Представником Центру було наголошено на відсутності перешкод на час звернення на виготовлення ОСОБА_18 паспорта громадянина України. 05.06.2018 року заявниця власноручно заповнила бланк заяви про втрату паспорта і особисто проставила свій підпис на ньому, а також власним підписом підтвердила правильність внесених відомостей про неї до заяви-анкети для внесення інформації в ЄДДР. 18.06.2018 року ОСОБА_18 отримала паспорт громадянина України (т. 1, а.с. 203). 31.10.2018 року позивач звертався із заявою до Директора регіонального центру з надання БВПД в Івано-Франківській області з проханням повідомити на якій підставі ОСОБА_3 брала участь у засіданні постійної комісії Івано-Франківської обласної ради у розгляді питання ОСОБА_6 , у розгляді в суді справи за позовом недієздатної ОСОБА_6 та зверталась в червні 2018 року до міського відділу ДМС з ОСОБА_6 з вимогою виготовлення останній паспорта, після чого з банківського рахунку недієздатної зникла значна грошова сума (т. 1, а.с. 202). Відповідно до копії повідомлення Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 26.11.2018 року №862, наданого на звернення ОСОБА_1 , участь ОСОБА_3 як законного представника ОСОБА_6 у засіданні постійної депутатської комісії, де розглядалась заява ОСОБА_2 щодо даної особи, відповідає наказу Місцевого центру №511/03 від 25.07.2017 року та довіреності №346 від 09.08.2017 року про надання безоплатної вторинної правової допомоги по справі щодо виселення з квартири. Заявлений ОСОБА_1 факт участі ОСОБА_3 у зверненні ОСОБА_6 до Івано-Франківського міського відділу ДМС України та в інших подальших діях не відповідає дійсності (т. 1, а.с. 201). 06.11.2018 року ОСОБА_4 звернувся до керівника Погонського психоневрологічного інтернату з проханням повідомити чи перебуває в даній установі ОСОБА_6 та коли її можна навідати для обговорення правових питань (т. 1, а.с. 204). Як вбачається з довідки Погонського психоневрологічного інтернату №10/01-19 від 11.01.2019 року ОСОБА_6 поступила в Погонянський психоневрологічний інтернат 23.08.2018 року на постійне місце проживання. ОСОБА_1 є її опікуном та відвідує регулярно свою підопічну, під час провідування привозить гостинці та інші необхідні речі, а також надає кошти для її непередбачених витрат (т. 1, а.с. 206). Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області №3 від 10.01.2019 року порушено дисциплінарну справу стосовно адвоката Йосифіва П.І. у зв`язку з діями останнього по збиранню інформації щодо ОСОБА_6 , яку судом визнано недієздатною, намагання зустрітися з нею для спілкування без відома її опікуна та з надуманих підстав (т. 1, а.с. 209-211). Згідно копії Лікарського свідоцтва про смерть №2 від 12.02.2019 року ОСОБА_6 померла в Погонянському психоневрологічному інтернаті 12.02.2019 року (т. 2, а.с. 216). Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області №3/3 від 03.05.2019 року адвоката Йосифіва П.І. притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосовано до нього дисциплінарне стягнення зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на строк сім місяців (до 03.12.2019 року) (т. 2, а.с. 11-14). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факт поширення відповідачами недостовірної інформації про нього, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права та завдано моральної шкоди. Так позивачем не надано належних та допустимих доказів образливих висловлювань відповідача ОСОБА_2 на його адресу, не підтверджено того, що відповідач ОСОБА_3 мала розмову з позивачем у вигляді погроз, образ, застосування ненормативної лексики. Звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з відповідними заявами до державних органів не є поширенням недостовірної інформації. Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне. Статтею 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. В той же час, ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. За змістом ст.ст. 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Реалізація такого права і є основною метою звернення за захистом, хоча для вирішення питання про можливість вимагати відшкодування завданої поширенням неправдивої інформації шкоди також стоять ряд питань, які підлягають до з`ясування в судовому засіданні, а саме питання доказів для реалізації права захисту у судовому порядку саме фізичною особою, так як лише людині притаманні почуття, внутрішні переживання, породжені внаслідок приниження чи образи, несправедливих звинувачень або наклепу щодо неї. У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до положень ст. 277 ЦК України та ст. 10 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, однак позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а суд в свою чергу дає оцінку цим доводам. Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України). Задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи. Відповідно до статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб, який здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України, зокрема, шляхом відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 280 ЦК України регламентовано, що моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано такої шкоди. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилався на те, що 26.10.2017 року в приміщенні Апеляційного суду Івано-Франківської області, де слухалася справа за позовом його бабусі ОСОБА_6 , ОСОБА_3 накинулася на нього та його дружину з образливими словами та наказувала їм забиратися геть, зокрема, обізвала його «ідіотом», «дебітом», «психом, якому місце у психлікарні» та ще рядом слів з ненормативної лексики. Також 01.03.2018 року у приміщенні терапевтичного відділення МКЛ №1 по вул. Матейка в м. Івано-Франківську відповідач ОСОБА_2 вигукував в його адресу образливі та лайливі епітети: «вбивця», «злодій», «алкоголік», «звір», «сволота», інші нецензурні слова, наніс тілесні ушкодження йому та його дружині. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вказаних обставин. Не додано таких і під час розгляду справи апеляційним судом. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що місцевим судом не було взято до уваги долучені ним аудіо- та відеозаписи. Однак, при дослідженні вказаних матеріалів апеляційним судом встановлено, що на аркушах 106-108 т. 1 містяться виконані та опечатані судом копії звукозаписів судових засідань по справі №344/3847/17 за заявою ОСОБА_1 про визнання особи обмежено дієздатною та встановлення піклування та по справі №344/10334/17 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою. Також позивачем було долучено диск із надписом «Відео 28.06.2018 року», на якому зафіксована розмова кількох людей ймовірно біля входу в Будинок правосуддя, без її озвучення, а також аудіозапис ЗМІ засідання депутатської комісії, на якому серед іншого слухалася заява ОСОБА_2 щодо законності визнання недієздатною його сестри ОСОБА_6 та призначення її онука опікуном(т. 1, а.с. 159). Отже, вказані аудіо- та відеозаписи жодним чином не доводять факт поширення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 інформації, що порушує особисті немайнові права позивача, і що слугувало б підставою для задоволення позову про захист честі, гідності чи ділової репутації останнього. Посилання позивача на публікацію на інтернет-сайті «Галицький кореспондент» статті про засідання Постійної комісії обласної ради з питань захисту прав людини, законності, правопорядку, антикорупційної політики, люстрації та очищення влади від 23.02.2018 року відбулося, де розглядалося звернення пана ОСОБА_16 , який просить допомоги у районної ради для рідної сестри, оскільки її онук, який є опікуном, постійно над нею знущається, та просить комісію розглянути питання законності визнання недієздатною його сестру, також не може бути доказом поширення недостовірної інформації про нього, так як дана стаття не містить жодних прізвищ, що могло б вказувати на її відношення до ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 6-7). Що стосується тверджень позивача про те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 викладали неправдиві відомості про нього в заявах та клопотаннях до органів державної влади та місцевого самоврядування, то слід зазначити, що згідно роз`яснень, викладених в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від №1 від 27.02.2009 року вбачається, відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. У той же час, професійна діяльність адвоката в Україні регламентується Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідно до ст.ст. 20, 21 цього Закону під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги. Адвокату забороняється використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта; займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта; відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом. Професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами (ч. 1 ст. 23 Закону). Крім того, у жовтні 1988 року на пленарному засіданні у Страсбурзі делегацією дванадцяти країн-учасниць було прийнято Загальний кодекс правил для адвокатів Європейського Співтовариства (далі - Кодекс). Як зазначено у статті 2.1.1 Кодексу завдання, що виконуються адвокатом у процесі професійної діяльності, вимагають його абсолютної незалежності і відсутності будь-якого впливу на нього, пов`язаного, в першу чергу, його особистою заінтересованістю або з тиском зовні. Незалежне становище адвоката сприяє зміцненню в суспільстві довіри до процедур правосуддя і неупередженості суддів. Таким чином, адвокату необхідно уникати будь-яких ущемлень власної незалежності і не поступатися принципам обов`язку інтересів клієнта, суду або інших осіб. У статті 3.1.1 Кодексу зазначено, що при здійсненні професійної діяльності адвокат зобов`язаний керуватися вказівками клієнта. Таке звернення, як встановлено в суді, виконувалось адвокатом Йосифівом П.І. з метою захисту інтересів його клієнта ОСОБА_6 та за вказівками останньої і розцінюється як правова позиція адвоката по даній справі. Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом. Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі. Статтею 10 Конвенції передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї. Наведене узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.08.2019 року по справі №464/4433/15-ц (провадження №61-26281св18). Посилання апелянта на притягнення адвоката Йосифіва ОСОБА_11 до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з діями останнього по збиранню інформації щодо ОСОБА_6 , яку судом визнано недієздатною, намагання зустрітися з нею для спілкування без відома її опікуна та з надуманих підстав, не стосуються суті даного спору. Апелянт наголошує, що діями відповідачів йому завдано шкоди як публічній особі та громадському діячу, оскільки він є головним редактором Західноукраїнської соціально-політичної газети «За лаштунками» та головою ГО «Поклик нації», відомий у широкому колі осіб. Однак, у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від №1 від 27.02.2009 року роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У Декларації вказується, що зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Також, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду. У рішенні від 07.02.2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський Суд з прав людини вказав, що «приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується». З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду щодо відсутності належних доказів факту поширення відповідачами відносно позивача недостовірної інформації, яка б принижувала його честь, гідність та ділову репутацію. Що стосується посилань ОСОБА_1 в апеляційній скарзі та в суді апеляційної інстанції на те, що йому було безпідставно відмовлено у задоволенні письмових клопотань щодо виклику та допиту свідків, то слід зазначити, що таке клопотання в суді апеляційної інстанції ним не подавалося. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, а фактично зводяться до переоцінки доказів. ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Крім того, із позовної заяви вбачається, що позивач просив зобов`язати відповідачів припинити переслідування недієздатної ОСОБА_6 , позивача як її опікуна, а також членів його сім`ї, вибачитися перед позивачем та його сім`єю в залі міського суду. Як зазначено в ухвалі колегії суддів Верховного Суду України від 20.10.2010 року, Огляді практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах про захист гідності, честі та ділової репутації https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/ Ogljad_KCS.pdf, постанові Верховного Суду 20 лютого 2019 року по справі №401/573/17 (провадження №61-32983св18) вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належать, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК України) тощо. Частина друга статті 16 ЦК України містить перелік можливих способів захисту цивільних прав та інтересів. Відповідно до пунктів 25, 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію. Суд не вправі зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України. Також не є способом захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації вимога позивача припинити переслідування його та членів його сім`ї. Що стосується вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то слід зазначити, що в даному випадку вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги про захист честі, гідності та ділової репутації особи, а тому до задоволення також не підлягає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення апеляційний суд не вбачає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 7 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 17 січня 2020 року. Головуюча: О.О. Томин Судді: О.В. Пнівчук Л.В. Ясеновенко