Постанова 4811 № 454/4858/23

Справа № 454/4858/23 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я. Провадження № 22-ц/811/335/24 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І., секретаря: Салати Я.І. без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди,- ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову покликався на те, що 26 листопада 2020 року за вих.№271 в адресу Державного бюро розслідувань ним була направлена заява про кримінальне правопорушення. 10 листопада 2020 року з Державного бюро розслідувань він отримав лист №60953кп/10-16-06-17035/20 від 02 грудня 2020 року в якому вказано, що його заяву розглянуто та направлено за належністю для розгляду межах чинного законодавства до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові. Наголошував, що заява про кримінальне правопорушення за вих.№271 від 26 листопада 2020 року не може розглядатись в порядку ЗУ «Про звернення громадян» у зв?язку з тим, що в даному випадку стоїть питання про вчинення злочину, чого не було зроблено відповідачем. Надалі ухвалою слідчого судді зобов`язано ДБР внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за його заявою. Просив стягнути з Державного бюро розслідувань (надалі ДБР) в його користь 1 000 000грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями посадовими (службовими) особами Державного бюро розслідувань (далі ДБР). Оскаржуваним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди відмовлено за безпідставністю позовних вимог. Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі покликається на те, що на підставі ст. 56 КУ він має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішенням, дією чи бездіяльністю ДБР при розгляді його заяви про злочин. Вказує, що на підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України суд першої інстанції був зобов`язаний захистити його права, гарантовані ст.. 56 КУ і задовольнити його позовні вимоги, оскільки ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року по справі №761/39755/20 встановлено вину та незаконність уповноважених осіб ДБР при розгляді його заяви про злочин. Просить рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити. 22 листопада 2024 року від представника Державного бюро розслідувань надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду законним. Вважає, що з тексту апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що вона здебільшого грунтується на особистій незгоді апелянта з рішенням суду першої інстанції, та власному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, які нібито порушені судом першої інстанції. Звертає увагу, що позивачем не обґрунтовано, та не підтверджено належними і допустимими доказами, в чому саме полягали неправомірні дії працівників ДБР та яким чином ці неправомірні дії негативно вплинули на його моральний та душевний стан, який зв?язок таких дій з негативними наслідками для позивача. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їх відсутності. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 28 березня 2024 року, є дата складення повного судового рішення 19 квітня 2024 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом та матеріалами справи встановлено, що листом начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань від 02 грудня 2020р. заяву ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення суддями Апеляційного суду Львівської області було направлено за належністю для розгляду до Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 10 січня 2021р. задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано Державне бюро розслідувань невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 26 листопада 2020р.; зобов`язано надати ОСОБА_1 витяг з ЄРДР. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не представлено доказів, які б доводили заподіяння йому моральних страждань. Зокрема, позивачем не обґрунтовано, та не підтверджено належними і допустимими доказами, в чому саме полягали неправомірні дії працівників ДБР та яким чином ці неправомірні дії негативно вплинули на його моральний та душевний стан, який зв`язок таких дій з негативними наслідками для позивача. Окрім цього, суд першої інстанції вважав, що позивачем не обґрунтовано доказами і розмір заявленої моральної шкоди, зокрема, не зазначено, з чого саме позивач виходив при визначенні суми в 1 000 000грн., а відсутність в законодавстві обмеження щодо максимального розміру відшкодування не може бути підтвердженням визначення такого розміру. З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав. Згідно зі ст.56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом держвлади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені в ст.1176 ЦК. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках учинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом держвлади, їх посадовими та службовими особами (стст.1173, 1174 цього кодексу). У ст.1174 ЦК передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу держвлади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Згідно зі ст.1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених у ч.2 цієї статті. За змістом ст.23 ЦК, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог ст.1174 ЦК потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу держвлади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування в розумінні стст.1167, 1174 ЦК. При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов`язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне наслідок цивільно-правового характеру й не може бути доказом того, що бездіяльність відповідача заподіяла позивачу моральну шкоду. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, унаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача та притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Вероховного Суду, висловленою у постанові від 13 травня 2020 року у справі № Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідача, що на підставі ст.81 ЦПК є його процесуальним обов`язком та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає. З приводу клопотання скаржника щодо вирішення питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням про тлумачення ст. 56 Конституції України , колегія суддів не знаходить підстав для такого звернення, оскільки, розглядаючи апеляційну скаргу, в колегії суддів не виникло необхідності в тлумаченні норм Конституції України. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч. 1 ст.374 ст.ст.375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - - залишити без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 22 січня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 19 квітня 2024 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.