Постанова Полтавський апеляційний суд № 553/6874/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 553/6874/22 Номер провадження 22-ц/814/585/24Головуючий у 1-й інстанції Грошова Н.М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Карпушина Г.Л., Обідіної О.І. імена (найменування) сторін: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» відповідач: ОСОБА_1 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 червня 2023 року, постановлене суддею Гришовою Н.М. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2022 року представник ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання позики № 8557483 від 01.11.2019 в розмірі 26785,44 грн., судового збору у розмірі 2481 грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 6000 грн. В обґрунтування позовних вимог вказав, що 01.11.2019 між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір позики № 8557483, за умовами якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало у власність останнього грошові кошти у розмірі 10000 грн. Водночас ОСОБА_1 зобов`язався повернути позику до 01 грудня 2019 року, а також сплатити проценти за акційною процентною ставкою 1,12 % у день і за базовою процентною ставкою 1,60 % у день. Позикодавець свої зобов`язання за договором позики виконав в повному обсязі. Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, здійснив оплату позики на суму 1100,00 грн. та припинив вносити платежі, передбачені договором позики, як повернення отриманих коштів, так і сплату процентів за користування кредитом. За договором факторингу № 002-100320 від 10 березня 2020 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило право вимоги за договором позики Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» (далі ТОВ «Сіроко Фінанс»), яке, у свою чергу, за договором факторингу № 20210622/1 від 22 червня 2021 року відступило це право позивачу. Згідно умов вказаного договору та у відповідності до ст. 512 ЦК України ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», включно і до ОСОБА_1 . У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором позики, станом на 15.12.2022 заборгованість відповідача перед позивачем становить 26785,44 грн., а саме: залишок заборгованості за позикою 10000 грн., залишок заборгованості по процентам за користування позикою - 4400 грн., залишок заборгованості по простроченим процентам за користування позикою 5000 грн., інфляційне збільшення - 7 385,44 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 30 червня 2023 року в задоволенні позову ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт надання первісним кредитором відповідачу позики та розмір позичених коштів, а наданий ним розрахунок заборгованості за договором є необґрунтованим. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ТОВ «ФК «Артеміда-Ф», посилаючись на неповне з?ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог скарги зазначено, що оскільки ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» є набувачем прав та вимог згідно Договору факторингу № 20210622/1 від 22.06.2021, тому в нього відсутні оригінали первинних бухгалтерських документів та виписки з регістрів бухгалтерського обліку. На підтвердження наявної заборгованості ОСОБА_1 позивачем подано до суду виписку з особового рахунку відповідача, яка є підтвердженням виконаних операцій, а саме, надання кредиту, наявності заборгованості, та відноситься до первинних документів. Наведений у даній виписці борг відповідачем не спростований. Суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову. Окрім того, на підтвердження заявлених вимог, апелянтом до апеляційної скарги було долучено лист ТОВ «ФК Фінексперс», в якому підтверджено факт переказу на карту № НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 10000 грн. та довідку ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» в якій зазначено, що ОСОБА_1 за договором позики № 8557483 від 01.11.2019 на суму 10000 грн. здійснив оплату у розмірі 1100 грн. Від представника ОСОБА_1 адвоката Малофєєва А.І. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відзив мотивовано тим, що ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» звернулося до суду з пропуском позовної давності та позивачем не підтверджено факт видачі ОСОБА_1 коштів, а долучені до апеляційної скарги докази не були подані до суду першої інстанції, що ставить під сумнів їх достовірність. Окрім того, просив стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції у розмірі 10000 грн. Від представника ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» до суду надійшла відповідь на відзив, в якому підтримав доводи апеляційної скарги та заперечував щодо заявлених представником відповідача витрат на правничу допомогу. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи 01.11.2019 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір позики № 8557483 (а.с. 8). Згідно з п. 1 договору позики, за цим договором позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. У п. 2 договору позики передбачено, що сума позики становить 10000 грн., строк позики 30 днів, дата повернення позики 01.12.2019, базова процентна ставка - 1,60 % у день, розмір акційних процентів у день - 1,12 %, проценти на прострочену позику у день 2,70 %. Проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення на залишок позики та у випадку дострокового її повернення підлягають відповідному перерахунку (п. 3). Згідно п. 4.1. та п. 4.2. підписанням цього договору відповідач підтвердив, що ознайомився на сайті https://mycredat.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачено ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; до моменту підписання вивчив договір та правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті https://mycredat.ua/ru/documents-license/, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, йому зрозумілі. 10 березня 2020 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 002-100320, за яким до останнього перейшло відступлення прав вимоги (а.с. 9-14). 22 грудня 2021 року між ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 20210622/1 від 22.06.2021 (а.с. 21-28). За договором факторингу № 20210622/1 від 22.06.2021 та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» набула статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являються боржниками ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», включно і до ОСОБА_1 . У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором позики, станом на 15.12.2022 заборгованість відповідача перед позивачем становить 26785,44 грн., а саме: залишок заборгованості за позикою 10000 грн., залишок заборгованості по процентам за користування позикою - 4400 грн., залишок заборгованості по простроченим процентам за користування позикою 5000 грн., інфляційне збільшення - 7 385,44 грн. (а.с. 31). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку про їх недоведеність та необгрунтованість. Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків, оформлена в електронній формі. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» вказувало на невиконання відповідачем умов договору позики № 8557483 від 01.11.2019, та наявність у нього заборгованості у розмірі 26785,44 грн. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). Згідно із статтею 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК Українипередбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. На підтвердження позовних вимог позивачем ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» було надано копію договору № 8557483 від 01.11.2019 про надання позики на умовах фінансового кредиту, копії договорів факторингу, витяг з Реєстру прав вимоги, а також виписку з особового рахунку з розрахунком заборгованості за укладеним договором позики. Разом з тим, вказані документи не підтверджують факт отримання відповідачем коштів на підставі укладеного договору та наявність у нього заборгованості перед позивачем у визначеному розмірі. Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц. У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами. Разом з тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу ОСОБА_1 були перераховані грошові кошти у розмірі 10000 грн. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту та користування ним, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Наданий розрахунок є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. За викладених обставин, суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів, відповідно до положень 76-79 ЦПК України, які б підтверджували факт отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі, заявленому позивачем. Згідно ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19). Відповідно до ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об?єктивно не залежали від нього. Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі № 279/11692/15-ц (провадження № 61-1233св19) зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК Українисвідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК Українищодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. До апеляційної скарги представником позивача було надано лист ТОВ «ФК Фінексперс», в якому підтверджено факт переказу на карту № НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 10000 грн. та довідку ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» в якій зазначено, що ОСОБА_1 за договором позики № 8557483 від 01.11.2019 на суму 10000 грн. здійснив оплату у розмірі 1100 грн. Апеляційний суд вважає, що вищевказані нові докази позивач міг безперешкодно надати суду першої інстанції до ухвалення рішення суду, проте таким правом не скористався, поважних причин їх неподання до місцевого суду не вказав, тому колегія суддів позбавлена передбаченого законом права брати їх до уваги. Таким чином, позивач долучаючи в суді апеляційної інстанції нові докази, не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів («DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Доводи апеляційної скарги відносно того, що ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» є набувачем прав та вимог згідно Договору факторингу № 20210622/1 від 22.06.2021, тому в нього відсутні оригінали первинних бухгалтерських документів та виписки з регістрів бухгалтерського обліку, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. У частині першій статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом. Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України). Таким чином, при укладанні договору факторингу первісний кредитор зобов`язаний надати всі необхідні документи, які засвідчують права, що передаються, а фактор, відповідно, вимагати їх отримання. Окрім того, до позовної заяви позивачем долучено договір факторингу № 002-100320 від 10 березня 2020 року укладений між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс». Відповідно до п. 1.3 даного договору клієнт зобов`язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників за зобов`язаннями, що визначені в Реєстрі прав грошових вимог, погодженому сторонами за цим договором за формою згідно з Додатком №

2. Разом з тим, позивачем долучено лише погоджені сторонами порожні форми бланків. Доказів відступлення прав вимоги ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до фактора ТОВ «Сіроко Фінанс» за спірним договором позики не надано. Враховуючи викладене суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Малофєєв А.І. просив стягнути з позивача понесені судові витрати за надану правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10000 грн. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс). На підтвердження понесених витрат в суді апеляційної інстанції предстаником відповідача надано копію договору № 30/08 про надання правової допомоги укладений 30.08.2023 між ОСОБА_1 та адвокатом Малофєєвим А.І. у п. 4.2. якого визначено розмір гонорару у сумі 10000 грн.; копію звіту № 30/08 про виконані адвокатом роботи, а саме: підготовка, написання, подання відзиву на апеляційну скаргу та супровід справи в суді апеляційної інстанції; копію квитанції про оплату гонорару. У відповіді на відзив представником позивача подані заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу з огляду на їх неаргументованість та недоведеність. У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Колегія суддів, з урахуванням вищевикледених вимог закону та конкретних обставин справи, обґрунтованості та реальності понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, складністю справи та виконаними адвокатом послуг, їх обсягом, вважає що розмір витрат на оплату послуг адвоката Малофєєва А.І. є завищеним, неспівмірним з обсягом наданих робіт, складністю справи та враховуючи заперечення позивача приходить до висновку про стягнення суми понесених витрат на правову допомогунадану в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн. Керуючись ст. ст. 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 червня 2023 року залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О. Ю. Кузнєцова Судді : Г. Л. Карпушин О. І. Обідіна