Постанова Київський апеляційний суд № 757/9344/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/9344/18 Головуючий у І інстанції - Остапчук Т.В. апеляційне провадження №22-ц/824/7067/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Миголь А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2023 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - установив: У лютому 2018 року АТ «КБ «Приватбанк» звернулося до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивувало тим, що 20 серпня 2018 року між Банком та відповідачем був укладений договір про надання кредиту №б/н на підставі якого відповідачем був отриманий кредит у розмірі 12000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки відповідач не виконує умови договору в добровільному порядку, сума отриманого кредиту, відсотки за користування ним та пеня за порушення відповідачем терміну повернення кредиту підлягають примусовому стягненню. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 31 грудня 2017 року відповідач має заборгованість - 276814,07 грн., яка складається з наступного: 11696,27 грн. - заборгованість за кредитом; 246532,40 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4927,59 грн. - заборгованість за пенею та комісією. Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість у розмірі 276814,07 грн., яка складається з: 11696,27 грн. - заборгованість за кредитом; 246532,40 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4927,59 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 13157,81 грн. - штраф (процентна складова) та судові витрати у розмірі 4152,21 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2023 року зазначений вище позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 11696,27 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3947,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням всіх обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилався на те, що суд першої інстанції проігнорував факт відсутності доказів існування боргу. Банком не було надано, а судом першої інстанції не було досліджено жодного доказу на підтвердження як безпосередньо укладеного кредитного договору так і на підтвердження отримання ним грошових коштів за наданим кредитом в зазначеній Банком сумі на певний строк, під погоджені сторонами проценти, порядок та умови погашення суми кредиту та процентів за ним, тощо. Вказує, що судом першої інстанції порушено ст. 263 ЦПК України, щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи. Щодо відшкодування судових витрат, то зазначив, що судом першої інстанції жодних питань, щодо розподілу судових витрат не було вирішено, а призначена до стягнення з нього сума судових витрат у розмірі 3947,50 грн. не відповідає обставина справи та розрахована судом першої інстанції не правильно. Просив суд, рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Також, 05 квітня 2024 року подав заяву про відшкодування судових витрат та просив стягнути з АТ «КБ «Приватбанк» на його користь судові витрати за перегляд в апеляційному порядку судового рішення в сумі 18643 грн., що складається з: 16000 грн. витрати на професійну правничу допомогу та 2643 грн. судового збору. На вказану апеляційну скаргу АТ «КБ «Приватбанк» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що ОСОБА_1 висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної карти «Універсальна» та особистим підписом засвідчив, що він згоден з тим, що заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Банк свої зобов`язання за договором перед відповідачем виконав, надав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку. У свою чергу, відповідач умови договору щодо своєчасного повернення грошових коштів не виконав. Банк надав розрахунок заборгованості з якого вбачається, що відповідач дійсно отримав грошові кошти та неналежним чином виконував зобов`язання по сплаті заборгованості, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом. Розрахунок заборгованості також містить відомості, щодо розміру відсоткової ставки, розміру нарахованих відсотків, пені, суми коштів, які надходили в рахунок погашення заборгованості, суми використаних кредитних коштів, період нарахування, відомості, щодо розміру простроченого зобов`язання, тощо. Відповідач не лише знімав кредитні кошти з 20 серпня 2012 року, а й розраховувався карткою через термінали в касах магазинів, що призвело до збільшення заборгованості. Зазначило, що заявлена відповідачем до стягнення сума витрат значно перевищує встановлені діючим законодавством граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу. Сума витрат є неспівмірною із складністю даної справи та не є пропорційною, щодо витраченого часу, не є доведеною. Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2023 року залишити без змін. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. В судове засідання представник АТ «КБ «ПриватБанк» не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 20 серпня 2018 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем був укладений договір про надання кредиту №б/н на підставі якого відповідачем був отриманий кредит у розмірі 12000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що розрахунок заборгованості не є документом, який може підтверджувати умови кредитування, таким чином відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості по процентам. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2012 року за тілом кредиту у розмірі 11696,27 грн. З висновками суду першої інстанції, в повній мірі, колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. За нормами ч.1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Так, з матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви додано копію анкети-заяви про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку», з якої слідує, що ОСОБА_1 ознайомився 20 серпня 2012 року з договором про надання банківських послуг до його укладення і погоджується з його умовами. Також відповідач погоджується з офіційного сайту ПАТ КБ «Приватбанк» самостійно знайомитися із змінами Умов та Правил надання банківських послуг на вказаному сайті. Відповідно до зазначених у позовній заяві розрахунків, банком нараховано загальну заборгованість за кредитом в розмірі 276814,07 грн., яка складається з наступного: 11696,27 грн. - заборгованість за кредитом; 246532,40 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4927,59 грн. - заборгованість за пенею та комісією. До позову додано роздруківку витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, яка не містить будь-яких позначок, які б вказували на ознайомлення відповідача саме з цими за змістом Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку. Вказаний витяг в розділі «Тарифи» має опис відкриття карткового рахунку рівня «Універсальна», та не має будь-яких позначок які б вказували, що саме вказаний вид карткового рахунку був обраний відповідачем, та чи взагалі відповідач ознайомився із цими тарифами. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Тарифів розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів вважає, що також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20 серпня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Стаття 80 ЦПК України визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частинами 1, 2 ст.83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Як передбачено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Належних, допустимих та достатніх доказів у контексті вище перелічених норм законодавства щодо виникнення між позивачем та відповідачем зобов`язальних правовідносин на умовах, зазначених позивачем, суду не надано. Надані позивачем «Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку» не є частиною договору. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору, а саме видачі Банком коштів (виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо), так як за нормами п.2 ч.1 ст.1046, ч.2 ст.1054 ЦК України кредитний договір є укладений з моменту передання грошей. Також, відсутні будь-які докази видачі кредитної картки відповідачеві. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про доведеність позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому судове рішення підлягає скасуванню. Колегія суддів вважає, що викладені у рішенні висновки не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Щодо вимоги ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне. Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови у задоволенні позову. Оскільки за подачу апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 2643 грн., то вказаний розмір судового збору підлягає до стягнення із позивача на користь відповідача по справі. Крім того, апелянтом було також заявлено вимогу про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16000 грн в суді апеляційної інстанції. Так, з матеріалів справи вбачається, що 31 серпня 2023 року між адвокатом Гончаровим О.О. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання професійної правової допомоги. Згідно з умовами договору сторони погодили, що виконання доручення згідно умов цього договору покладається на адвоката Гончарова Олександра Олександровича, свідоцтво про право на здійснення адвокатської діяльності серії ЛГ №000063 від 11 вересня 2017 року, виданого на підставі рішення Ради адвокатів м. Києва від 02 вересня 2017 року №02/09-15. Згідно розрахунку вартості адвокатської допомоги до договору про надання правової допомоги від 31 серпня 2023 року, гонорар за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції становить 16000 грн. Також до матеріалів справи було долучено рахунок на оплату від 12 січня 2024 року, відповідно до якого адвокат Гончаров О.О. надав замовнику ОСОБА_1 наступну професійну правничу допомогу, а саме: аналіз судового рішення першої інстанції по справі №757/9344/18-ц, та підготовка правової позиції, щодо його оскарження - 8000 грн.; підготовка та подання апеляційної скарги на судове рішення по справі №757/9344/18-ц - 8000 грн. Разом із апеляційною скаргою апелянтом було також надано ордер серії ВВ №1033547 від 31 серпня 2023 року, відповідно до якого ОСОБА_2 має право представляти інтереси відповідача в Київському апеляційному суді та Печерському районному суді м. Києва. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»). Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») Відповідно до статті 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до положень статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Апеляційний суд враховує викладені норми процесуального права, обставини справи, наданими документами та керується закріпленим ст. 11 ЦПК України принципом пропорційності у цивільному судочинстві, який включає в себе врахування: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін; час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Враховуючи складність справи, особливості предмета спору, ціну позову, значення розгляду справи для сторін, а також час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, апеляційний суд доходить висновку про стягнення понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу в апеляційному суді в розмірі 16000 грн. Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, то колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. ЦПК України закріплює вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла, і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 134 ЦПК України). Такий розрахунок подається до суду разом із першою заявою по суті спору. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою першої заяви по суті спору, оскільки з огляду на статтю 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому, поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Згідно з ч.2 статті 134 ЦПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого судового збору. Наведена норма процесуального закону надає суду право у разі невиконання стороною обов`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити їй у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого судового збору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18). За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правову допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Під час розгляду справи у якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно з договором про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про плату клієнтом цих доручень. Встановлено, що першою заявою по суті спору у суді першої інстанції, була заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року, зареєстрована судом першої інстанції 29 вересня 2023 року, однак вона не містила попереднього розрахунку суми судових витрат на правничу допомогу. Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За змістом частини першої статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не подав попереднього розрахунку суми судових витрат на правничу допомогу разом з першою заявою по суті спору, якою є заява про перегляд заочного рішення, вимога про відшкодування цих судових витрат задоволенню не підлягає. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,376,381,382,389 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2023 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2 643 грн. та 16 000 грн. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 18 квітня 2024 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді С.О. Журба Т.О. Писана