Постанова Дніпровський апеляційний суд № 188/232/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2121/24 Справа № 188/232/23 Суддя у 1-й інстанції - Місюра К.В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Барильської А.П., Макарова М.О. при секретарі - Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, треті особи - акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі Луганського обласного управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", приватний нотаріус Лисичанського міського нотаріального округу Жихар Надія Петрівна, ОСОБА_2 , про визнання спадкоємцем та визнання права власності на майно померлої у порядку спадкування, - в с т а н о в и л а: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, треті особи - АТ «Державний ощадний банк України» в особі Луганського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України», ПН Лисичанського МНО Жихар Н.П., ОСОБА_2 про визнання спадкоємцем та визнання права власності на майно померлої у порядку спадкування, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої входять грошові кошти з нарахованими відсотками та всіма видами компенсацій в розмірі повної суми, що знаходяться на банківських рахунках АТ «Державний ощадний банк України». Вказувала, що вона є троюрідною сестрою померлої ОСОБА_3 та являється її спадкоємицею п`ятої черги за законом, що підтверджується рішенням Голосіївського районного суду м.Києва. 26 березня 2019 року вона звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак, постановою від 21 вересня 2020 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки нотаріусом було встановлено наявність спору про право між нею та ОСОБА_2 , який пов`язаний з виплатою останній витрат на догляд та поховання спадкодавця. Посилаючись на те, що вона успадкувала майно померлої ОСОБА_3 , спору про право не існує, родинні стосунки з померлою доведено, з врахуванням заяви про зміну предмета позову від 22 серпня 2023 року, просила суд ухвалити рішення, яким визнати її спадкоємцем за законом на грошові кошти спадкодавця ОСОБА_3 з нарахованими відсотками та всіма видами компенсацій в розмірі повної суми, що знаходяться на банківських рахунках, відкритих в АТ «Державний ощадний банк України» на рахунках № НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 ; визнати за нею в порядку спадкування право власності на грошові кошти спадкодавця ОСОБА_3 з нарахованими відсотками та всіма видами компенсацій в розмірі повної суми, що знаходяться на банківських рахунках, відкритих в АТ «Державний ощадний банк України» на рахунках № НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 ; НОМЕР_6 ; НОМЕР_5 . Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа. Апеляційна скарга мотивована тим, що заявлені нею позовні вимоги доведені належними та допустимими доказами. Наполягала на тому, що вона є троюрідною сестрою померлою та її спадкоємицею за законом, вказаний факт, окрім рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 19 вересня 2019 року, підтверджується наданими нею доказами. 11 січня 2024 року третя особа АТ «Державний ощадний банк України» в особі Луганського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» надала відзив на апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалам справи, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 та її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 померла. Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 (батька ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками були ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Батьками позивачки ОСОБА_1 (дівоче прізвище якої ОСОБА_1 ) є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (дівоче прізвище ОСОБА_10 ). Згідно посвідки про народження ОСОБА_10 (матері позивачки), ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками її є ОСОБА_13 та ОСОБА_5 . Подальші родинні стосунки між позивачем та спадкодавцем були встановлені на підставі рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 19 вересня 2019 року у справі №752/17545/19, відповідно до якого встановлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є троюрідною сестрою позивачки ОСОБА_1 . Постановою ПН Лисичанського міського нотаріального округу Луганської області Жихар Н.П. від 21 вересня 2020 року було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Підставою для відмови слугували наступні встановлені обставини. 27 березня 2019 року ПН Лисичанського міського нотаріального округу Луганської області Жихар Н.П. зроблено запит до Державного нотаріального архіву Луганської області про надання актових записів про народження: ОСОБА_13 , ОСОБА_6 та про смерть ОСОБА_6 . Але, у зв`язку з проведенням АТО/ООС, документи Держархіву залишилися на тимчасово непідконтрольній українській владі території - у м.Луганську, отже не можуть бути доступними. 12 лютого 2020 року нотаріусом була отримана заява ОСОБА_2 про відшкодування їй витрат на утримання, догляд лікування та поховання ОСОБА_3 05 червня 2020 року було одержано лист від Новодружеської міської ради з вимогою надання інформації про осіб, які подали заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Вказана інформація необхідна виконавчому комітету Новодружеської міської ради для оформлення позову про усунення права на спадкування рідні ОСОБА_3 на підставі ст.1224 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачкою докази містять розбіжності, не є належними та допустимими доказами та не можуть слугувати підставою для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15,16 ЦК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі). Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261, 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1265 ЦК України, у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Частина перша статті 1268 ЦК України кореспондує, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі №752/12045/17. В основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення. Згідно зі статтями 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 вказувала про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 та після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входять грошові кошти з нарахованими відсотками та всіма видами компенсацій в розмірі повної суми, що знаходяться на банківських рахунках АТ «Державний ощадний банк України». Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі №632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Аналіз положень глави 86 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини) (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 березня 2021 року в справі №643/14592/18). Посилаючись на те, що вона є троюрідною сестрою померлої ОСОБА_3 та являється її спадкоємицею п`ятої черги за законом, що підтверджується рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 19 вересня 2019 року, просила задовольнити її позов. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц). Із матеріалів справи встановлено, що після смерті ОСОБА_3 було заведено спадкову справу (сама спадкова справа у матеріалах справи відсутня, нотаріус наразі припинила свою діяльність, документи нотаріального архіву до Луганського обласного державного нотаріального архіву не передавалися та не були вивезені з адреси розташування робочого місця, встановити їх місцезнаходження та стан збереження наразі неможливо). Позивачка ОСОБА_1 зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Постановою ПН Лисичанського міського нотаріального округу Луганської області Жихар Н.П. від 21 вересня 2020 року було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Так, із постанови вбачається, що ОСОБА_14 подавала заяву про прийняття спадщини. ОСОБА_15 зверталася з заявою про відшкодування витрат на утримання, догляд, лікування та поховання ОСОБА_3 . Виконавчий комітет Новодружеськохї міської ради мав намір подати позов про усунення від права на спадкування рідні ОСОБА_3 на підставі ст.1224 ЦК України. Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що надані позивачкою докази містять розбіжності, є неналежними та не можуть слугувати підставою для задоволення позову, доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. За встановлених фактичних обставин колегія суддів позбавлена можливості задовольнити позов. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не повно дослідив та встановив обставини даної справи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Е.Л.Демченко Судді: А.П.Барильська М.О.Макаров