Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/2299/24

Справа № 344/2299/24 Провадження № 33/4808/364/24 Категорія ст.130 ч.2 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Лазарів О. Б. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2024 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю захисника адвоката Остяка В.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 лютого 2024 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительку АДРЕСА_1 , визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130, ч. 5 ст. 126 КУпАП, - в с т а н о в и в : Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 лютого 2024 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.130 ч.2, ч. 5 ст.126 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення: - за ст.130 ч.2 КУпАП у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та без оплатного вилучення транспортного засобу. - за ч. 5 ст.126 КУпАП у виді штрафу в розмірі в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п`ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу. На підставі ст.36 КУпАП визначено ОСОБА_1 остаточне адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п`ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 (шістдесят) коп. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , будучи водієм транспортного засобу, відмовилась від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, повторно протягом року, та вчинила керування транспортним засобом, будучи особою, яка позбавлена права керування транспортним засобом, повторно, протягом року. Адміністративні правопорушення вчинені за наступних обставин. ОСОБА_1 05.02.2024 року о 10-30 год. в м. Івано-Франківську, по вул. Тролейбусна, 32, керувала транспортним засобом марки " Audi A7 " д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, підвищена жвавість мови. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовилася, чим порушила п.2.5 ПДР в Україні. Також, ОСОБА_1 05.02.2024 року о 10-30 год. в м. Івано-Франківську, по вул. Тролейбусна, 32, керувала транспортним засобом марки " Audi A7 " д.н.з. НОМЕР_1 , будучи особою, яка позбавлена права керування таким транспортним засобом, повторно протягом року, чим порушила п. 2.1.а) ПДР України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 лютого 2024 року та провадження по справі відносно неї закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Вважає оскаржувану постанову незаконною та необ`єктивною, оскільки суд першої інстанції провів неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, судом не надані відповідні висновки обставинам справи, а також допущено порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що її було позбавлено права керування транспортними засобами строком на один рік, а тому її транспортний засіб перебуває у користування її співмешканця ОСОБА_2 05 лютого 2024 року зранку їй зателефонувала сусідка із зауваженнями щодо того, що її транспортний засіб припаркований у нібито неправильному місці, чим заважає проїзду габаритного транспортного засобу. Прибувши за вказаною адресою, вона побачила, що її транспортний був припаркований таким чином, що для проїзду габаритного авто такі перешкоди могли б бути наявними. При цьому, на вищевказаному місці на неї вже чекали працівники поліції, які заздалегідь через базу даних перевірили інформацію стосовно неї та її транспортного засобу, увімкнули бодікамеру для фіксування можливого вчинення адміністративного правопорушення. Після того, я вона підійшла до свого авто, працівниками поліції було заявлено їй вимогу перепаркувати транспортний засіб. З огляду на те, що її співмешканець ОСОБА_2 був зайнятий та не міг прибути, щоб перепаркувати транспортний засіб, а інших осіб, які б могли це зробити, не було, вона була змушена виконати вказівки працівників поліції та припаркувати своє авто у вказаному ними місці. Одразу після цього працівники поліції висунули їй звинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 126 ч.5 КУпАП. Вважає, що з боку працівників поліції мало місце не тільки переслідування її, але й також відкрита та зухвала провокація, схиляння її до можливого вчинення адміністративного правопорушення. Звертає увагу суду на те, що підстави для зупинки 05 лютого 2024 року її транспортного засобу, які чітко передбачені вимогами ч.1 ст. 35 ЗУ «Про національну поліцію», були відсутні, оскільки ПДР вона не порушувала. На відеозаписі можна побачити, що її авто стояло у дозволеному місці, де відсутні знаки, що забороняють стоянку автомобілів у цьому місці. Крім цього, зі змісту протоколів про адміністративне правопорушення, місцем вчинення правопорушення зазначено АДРЕСА_2 , проте фактично місцем вчинення є прибудинкова територія біля будинку АДРЕСА_2 , яка не є автомобільною дорогою, вулицею, а тому ПДР на неї не поширюються. Вказує, що всупереч вимогам Закону, при складанні протоколу за ч. 5 ст. 126 КУпАП, як на підставу вважати її позбавленою права керування, працівники поліції посилаються на рішення суду про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, а не на постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст.126 КУпАП. Водночас, долучена до матеріалів справи працівником поліції копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС №6651779 від 09.03.2023р. за ст. 126 ч. 2 КУпАП відносно неї не містить документально підтвердженої інформації щодо набрання нею законної сили, оскільки не містить даних про отримання правопорушником. Крім того, довідка старшого інспектора з відділу АП капітана поліції Миговича О. про винесення щодо неї постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕАС №6651779 від 09.03.2023р., без долучення копії постанови про визнання її винуватою за ч.2 ст. 126 КУпАП з інформацією про набрання нею законної сили, є неналежним доказом її вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, а носить лише інформаційний характер. На думку апелянта, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували вчинення нею протягом року будь-якого з порушень, передбачених ч.ч.2-4 ст.126 КУпАП. Крім того, вважає беззаперечним той факт, що працівники поліції спочатку здійснили провокацію керування нею транспортним засобом, та зафіксувавши факт такого керування, постфактум необґрунтовано нібито «виявили» у неї ознаки наркотичного сп`яніння з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №419669 від 05.02.2024 року за ст. 130 ч.2 КУпАП. Звертає увагу на те, що за змістом відеозапису, працівник поліції, як на підставу вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП, зазначає, що ним вбачаються нібито ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: розширені зіниці, які не реагують на світло та підвищена жвавість. Натомість, у протоколі зазначено, що у неї, окрім підвищеної жвавості мови, є звужені зіниці, які не реагують на світло. Стверджує, що процедура огляду її на стан сп`яніння була проведена з істотними порушеннями вимог Закону. Зокрема, в порушення вимог Інструкції, долучений до протоколу відео файл не є безперервним, а тому відповідно до ч.2 ст.266 КУпАП поліцейські повинні були залучити двох свідків, що не було зроблено. Крім того, нехтуючи нормами КУпАП, працівник поліції, не отримавши від неї відмови на проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у закладі охорони здоров`я, дійшов передчасного висновку, що вона відмовилась від такого огляду. Натомість, вона, наприкінці їхнього спілкування з поліцейським, висловила вимогу про доставку її до медзакладу з метою спростування висунутих їй звинувачень. Проте, дані обставини не були зафіксовані на долученому відеозаписі, оскільки він переривається. Також вважає, що додане до протоколу про адміністративне правопорушення направлення на огляд водія транспортного засобу від 05.02.2024 року, не може прийматись як доказ на підтвердження її вини, оскільки воно складене і підписане тільки поліцейським, а їй для ознайомлення не надавалося. Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції на описані вище нею істотні порушення вимог закону з боку працівників поліції не звернув уваги та не надав їм належної оцінки, а тому прийшов до помилкового висновку про наявність в її діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126, ч.2 ст.130 КУпАП. В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з`явилася, хоча в установленому законом порядку повідомлялася про розгляд апеляційної скарги, не подала клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердила поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції. Зі змісту доводів захисника адвоката Остяка В.В. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за її відсутності. Апеляційний суд враховує, що особа, яка притягається до відповідальності та її захисник самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії). Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні правопорушення і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 . Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши доводи захисника адвоката Остяка В.В., апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову судді залишити без змін з наступних підстав. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності. При цьому, позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом як кримінально-правова санкція, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності». Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення. Перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд, враховуючи недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року, вважає за необхідне здійснювати правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Так, судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. Суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, з огляду на таке. Згідно з ч. 2 ст. 130 КУпАП повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, є адміністративним правопорушенням і тягнуть за собою адміністративну відповідальність. Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до вимог п.п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, доводиться матеріалами справи про адміністративне правопорушення: даними, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №419669 від 05.02.2024 року; направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 05.02.2024 року; довідці старшого інспектора з відділу АП Миговича О.; копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАС №6651779 від 09.03.2023 року; даними відеоматеріалів з нагрудних камер працівників поліції. Так, згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №419669 від 05.02.2024 року, ОСОБА_1 05.02.2024 року о 10-30 год. в м. Івано-Франківську, по вул. Тролейбусна, 32, керувала транспортним засобом марки " Audi A7 " д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, підвищена жвавість мови. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовилася, чим порушила п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.2 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1). Щодо доводів апелянта з приводу неналежності та недопустимості як доказу вказаного протоколу про адміністративне правопорушення, то апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний документ складений уповноваженою на те особою інспектором БУПП в Івано-Франківській області ст.лейтенантом поліцій ОСОБА_3 із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний уповноваженою на те особою та особою, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . Особистим підписом ОСОБА_1 у відповідних графах протоколу також стверджено, що останній працівниками поліції було роз`яснено її права та обов`язки, відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлено про розгляд справи в Івано-Франківському міському суді. При цьому, протокол про адміністративне правопорушення містить підпис ОСОБА_1 про те, що вона ознайомлена зі змістом протоколу та отримала його копію. В протоколі у графі для пояснень по суті порушення ОСОБА_1 зазначила, що надасть пояснення в суді. Зі змісту доводів, які наведені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, вбачається, що остання повністю визнає факт керування транспортним засобом, однак вважає, що була змушена перепаркувати автомобіль внаслідок підбурювання зі сторони працівників поліції і діяла на прибудинковій території на яку не поширюються вимог Правил дорожнього руху. Не повинна була проходити огляд на стан наркотичного сп`яніння, оскільки не мала ознак наркотичного сп`яніння та не перебувала у стані наркотичного сп`яніння. Вважає вимоги працівників поліції щодо проходження огляду на стан сп`яніння незаконними та такими , що свідчать про її безпідставне переслідування. Посвідчення водія у ОСОБА_1 не вилучалось працівниками поліції та тимчасовий дозвіл на керування транспортними засобами не видавався. Даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутого звинувачення, з правами та обов`язками, які передбачені законом. Статтею 254 КУпАП передбачено, що у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів. Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним та полягає в тому, що остання звинувачується в тому, що будучи водієм транспортного засобу, відмовилась від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. При цьому, дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.2 ст.130 КУпАП, оскільки вона протягом року вже притягалась до відповідальності за вчинення такого правопорушення, яке передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , на думку апеляційного суду, містить достатні та переконливі дані, які дозволяють встановити порядок вчинення процесуальних дій, свідчать про обізнаність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про зміст висунутих обвинувачень та наявність реальної можливості організувати ефективний захист своїх інтересів. З огляду на викладене, апеляційним судом не встановлено порушень вимог статей 254, 255, 256 КУпАП, і відповідні доводи апеляційної скарги є безпідставними та не знайшли свого підтвердження за результатами повторного дослідження апеляційним судом протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 . За змістом протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 фактично відмовилася від надання пояснень. Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом. Так, з оглянутих відеозаписів вбачається, що обставин, які б свідчили про існування передумов для відмови ОСОБА_1 від надання письмових пояснень, не було: працівники поліції діяли в межах службових повноважень незаконного тиску, примушувань до надання пояснень, тощо не було. На думку апеляційного суду, обставини, за яких було складено протокол про адміністративне правопорушення, чітко вимагали письмових пояснень ОСОБА_1 щодо підозри, яку було висунуто їй працівниками поліції, однак остання розпорядилася процесуальними правами на власний розсуд та відмовилася від надання письмових пояснень по суті порушення у відповідній графі протоколу. До протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до КНП "ПОКЦПЗ ІФ ОР", складене 05 лютого 2023 року о 10 год. 41 хв., з якого вбачається, що інспектором взводу 2 роти 2 БУПП в Івано-Франківській області ст. лейтенантом поліції Ткачем В.С. у водія транспортного засобу ОСОБА_1 виявлено ознаки наркотичного сп`яніння: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, підвищена жвавість мови. Огляд не проводився, у зв`язку з відмовою водія (а.с. 3). З долученої до матеріалів справи довідки ст. інспектора з відділу АП капітана поліції Миговича О. слідує, що гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно Інформаційного порталу Національної поліції, видано посвідчення водія серії НОМЕР_2 . 22.09.2023 року керувала транспортним засобом в стані наркотичного сп`яніння, про що був складений протокол ААД №420430 за ч. 1 ст.130 КУпАП та рішенням Івано-Франківського міського суду 344/18111/23 від 21.12.2023 року була позбавлена права керування транспортними засобами строком на 1 рік. 09.03.2023 року керувала транспортним засобом не маючи права керування та була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕАС №6651779 від 09.03.2023 року (а.с. 6). Вищевказані докази були повторно у повному обсязі досліджені в суді апеляційної інстанції разом із відеозаписами з нагрудних камер поліцейських, що містяться на оптичному диску (а.с. 7). Зокрема, з відеозаписів, які долучено до матеріалів адміністративної справи вбачається, що працівники поліції прибули на місце події за викликом громадянки, оскільки припаркований у дворі автомобіль, унеможливлював виїзд з гаражу. Згодом прийшла ОСОБА_1 , яка зі словами «А що не можна виїхати? Це для Вас це проблема?», сіла за кермо автомобіля та перепаркувала його в неподалік. Працівник поліції представився та попросив пред`явити документи. ОСОБА_1 вказала, що посвідчення водія немає, так як вчора її позбавили прав. При цьому, водій не заперечувала, що вона керує транспортним засобом без водійських прав, оскільки «так всі їздять» і водія собі не може найняти, оскільки йому треба платити. Працівник поліції повідомив ОСОБА_1 , що вона буде притягнута до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом, будучи позбавленою права керування. Після цього, ОСОБА_1 стверджувала, що не керує автомобілем з вчорашнього вечора, оскільки її позбавили права керування, а зараз вона тільки перепаркувала автомобіль. Під час спілкування з ОСОБА_1 у поліцейського виникла підозра, що остання перебуває в стані наркотичного сп`яніння, у зв`язку з чим водію було запропоновано пройти огляд на визначення стану сп`яніння в медичному закладі. ОСОБА_1 вказала, що вимоги працівника поліції є незаконними, оскільки вона нікуди не їхала, а тільки перепаркувалась, її не було зупинено за порушення правил ПДР. ОСОБА_1 в категоричній формі відмовилася пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі. Працівником поліції роз`яснено ОСОБА_1 , що за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння передбачена така ж відповідальність, як за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Надалі поліцейський повідомив ОСОБА_1 , що відносно неї буде складено протокол про адміністративне правопорушення за п.2.5 ПДР, за ч. 2 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з відмовою від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, роз`яснено її права, передбачені ст. 268 КУпАП, ст. 63 Конституції України. При цьому, ОСОБА_1 не бажала дати пояснення чи скористатись послугами адвоката. Після чого працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП, зміст якого оголошено ОСОБА_1 . Водій ознайомилася з протоколом про адміністративне правопорушення та підписала його. Відеозапис отриманий у встановленому законом порядку і здійснений працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , яка керувала автомобілем з ознаками наркотичного сп`яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських, пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на неї, як на правопорушницю, яка керувала транспортним засобом з ознаками сп`яніння та відмовилась від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 , як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП, була забезпечена реальна можливість скористатись своїми процесуальними правами та розпорядитись процесуальними обов`язками з метою захисту своїх інтересів, зокрема: прийняти рішення щодо згоди/відмови від огляду на стан наркотичного сп`яніння в спеціалізованому медичному закладі; ознайомитися зі змістом висунутого обвинувачення, надати письмові пояснення та заперечення щодо висунутого обвинувачення та дій працівників поліції, тощо. Апеляційний суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, доводи апелянта з приводу неправомірності вимоги поліцейського пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння, оскільки відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння. Зі змісту матеріалів справи вбачається, що такими ознаками поліцейський вважав підвищену жвавість мови у ОСОБА_1 , а також те, що зіниці її очей не реагують на світло. Порядок проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння визначений ст. 266 КУпАП, приписами Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858 (далі - Інструкції), та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (далі - Порядку). Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Аналогічні приписи містить Інструкція. Вказана норма закону більш детально відображена у п. 12 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом МВС, МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, яким встановлено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє, цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Аналіз вказаних нормативних актів та усталеної судової практики свідчить, що у разі виявлення у водія ознак наркотичного сп`яніння працівниками поліції огляд поліцейським за допомогою спеціальних технічних засобів не проводиться, а водій транспортного засобу направляється до найближчого закладу охорони здоров`я для проведення медичного огляду лікарем медичного закладу. У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Апеляційний суд звертає увагу на те, що для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст.17 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Факт відмови водія від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів. Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану сп`яніння. Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння. Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП. З матеріалів справи вбачається, що поліцейським було дотримано вимог закону, та за наявності підстав вважати, що ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу, перебуває у стані наркотичного сп`яніння, їй було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, однак ОСОБА_1 відмовилася від проходження такого огляду, про що свідчать дані долучених до матеріалів провадження направлення на огляд та дані відеозапису. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта стосовно того, що працівниками поліції була порушена процедура проведення огляду на стан сп`яніння у відповідності до вимог закону. Відтак вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан сп`яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп`янінням у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає, що висновок судді суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується дослідженими доказами, що узгоджуються між собою, та яким суддя дав належний аналіз і оцінив їх у сукупності, в тому числі на предмет того, чи вони отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченим способом, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, є належними та допустимими. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків. Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян. Крім того, апеляційний суд вважає, що під час розгляду апеляційної скарги не доведено неправильність рішення суду першої інстанції, яким ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Так, з досліджених судом першої інстанції та перевірених судом апеляційної інстанції матеріалів справи встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, підтверджується даними, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №419668 від 05.02.2024 року (а.с. 1), копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАС №6651779 від 09.03.2023 року (а.с. 4), довідці старшого інспектора з відділу АП капітана поліції Миговича О. (а.с.3), а також даними відеоматеріалів з нагрудних камер працівників поліції (а.с. 5). Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №612700 від 04.02.2024 року ОСОБА_1 05.02.2024 року о 10-30 год. в м. Івано-Франківську, по вул. Тролейбусна, 32, керувала транспортним засобом марки " Audi A7 " д.н.з. НОМЕР_1 , будучи особою, яка позбавлена права керування таким транспортним засобом, повторно протягом року, чим порушила п. 2.1.а) ПДР України. Відповідно до п.2.1а Правил дорожнього руху України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Відповідно до ч.5 ст.126 КУпАП, відповідальність настає у випадку повторного протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті. Зокрема, ч. 2 ст.126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом. Апеляційний суд вважає, що обвинувачення, висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 звинувачується в тому, що, будучи позбавленою права керування транспортним засобом, повторно протягом року, вчинила керування транспортним засобом. Протокол про адміністративне правопорушення складено уповноваженою на те особою поліцейським БУПП в Івано-Франківській області ДПП старшим лейтенантом поліції Базалицьким Р.А. із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний уповноваженою на те особою та особою, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . У графі протоколу «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення», зазначено, що такі пояснення ОСОБА_1 надасть у суді. Зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 були роз`яснені її права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також повідомлено про розгляд справи в Івано-Франківському міському суді, про що свідчить власноручний підпис правопорушника та дані відеозаписів. Посвідчення водія у ОСОБА_1 не вилучалось працівниками поліції та тимчасовий дозвіл на керування транспортними засобами не видавався. Зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням ОСОБА_1 було ознайомлено, вручено їй копію протоколу про адміністративне правопорушення, що підтверджується власноручним підписом правопорушника. При цьому, з відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції вбачається, що ОСОБА_1 повністю розуміла суть висунутого стосовно неї обвинувачення та мала можливість організувати ефективний захист своїх інтересів. Апеляційний суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам статей 254, 255, 256 КУпАП і не містить недоліків, які б свідчили про істотне порушення права на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, чи будь-яких інших процесуальних порушень. Разом з тим, при вирішанні питання щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення,передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП суд враховує сукупність доказів, які містяться в матеріалах провадження. Так, до матеріалів справи додано копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАС №6651779 від 09.03.2023 року, згідно якої застосовано до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 грн., за скоєне адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 126 КУпАП. За змістом довідки ст. інспектора з відділу АП капітана поліції Миговича О., гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно Інформаційного порталу Національної поліції, видано посвідчення водія серії НОМЕР_2 . 22.09.2023 року керувала транспортним засобом в стані наркотичного сп`яніння, про що був складений протокол ААД № 420430 за ч. 1 ст.130 та рішенням Івано-Франківського міського суду 344/18111/23 від 21.12.2023 року була позбавлена права керування транспортними засобами строком на 1 рік. 09.03.2023 року керувала транспортним засобом не маючи права керування та була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕАС №6651779 від 09.03.2023 року. Апеляційний суд звертає увагу, що зі змісту диспозиції ч.5 ст.126 КУпАП вбачається, що для настання відповідальності за вищевказаним законом необхідно встановити, що особа, раніше вже вчиняла правопорушення, передбачене ч.2-ч.4 ст.126 КУпАП та знову вчинила аналогічне правопорушення. Апеляційний суд приймає до уваги, що вищевказані зміни до ч.5 ст.126 КУпАП були внесені Законом України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» від 16.02.2021 року № 1231-IX Вищевказаний закон було прийнято з метою забезпечення необхідності створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян, підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху з чітким визначенням правових санкцій за вчинені правопорушення, забезпечення належного рівня реалізації прийнятих рішень в адміністративних та кримінальних справах у сфері безпеки дорожнього руху, уточнення обов`язків водія і пасажира, а також деяких повноважень поліцейських. Апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до усталеної судової практики, при розгляді проваджень за звинуваченням у вчиненні правопорушень, які передбачені ч.5 ст.126 КУпАП, саме постанова про притягнення до адміністративної відповідальності свідчить про те, що особа, раніше вже вчиняла аналогічне правопорушення та керувала транспортним засобом, незважаючи на те, що позбавлена такого права судовим рішенням. Апеляційний суд звертає увагу на те, що постанова поліцейського про притягнення до адміністративної відповідальності не може бути визнана такою, що має преюдиціальне значення, оскільки не є судовим рішенням. Зокрема, вищевказана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності оцінюється судом як певний доказ, який дозволяє визначити правову кваліфікацію дій особи, яка будучи позбавлена права керування транспортним засобом на підставі судового рішення, свідомо його не виконує та повторно вчиняє керування транспортним засобом. Апеляційний суд неодноразово зазначав про недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та звертав увагу, що порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення має певні особливості, які повинні бути враховані судом, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Вищевказані зміни до КУпАП безумовно стосуються відповідальності осіб, які будучи позбавлені права керування транспортним засобом на підставі судового рішення, умисно не виконують вищевказане рішення та продовжують користуватися таким правом. Враховуючи, що вищевказана правова норма носить спеціальний характер, то у даному випадку неможливе альтернативне застосування ч.1 ст.382 КК України, якою передбачена кримінальна відповідальність за умисне невиконання судового рішення. Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право у світлі своєї оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи. Логічним наслідком принципу загального застосування законів є те, що законодавчі акти не завжди є чітко сформульованими. Необхідність уникати надмірної жорсткості у формулюваннях та відповідати обставинам, що змінюються, означає, що багато законів неминуче мають більшою або меншою мірою нечіткі формулювання. Тлумачення та застосування таких актів залежить від практики їх застосування, яка повинна враховувати, що будь яке обмеження прав особи, яка вчинила правопорушення, повинно відповідати тяжкості вчиненого правопорушення, а норми національного законодавства сформульовані достатньо чітко і забезпечували належний правовий захист від свавільного втручання. Апеляційний суд враховує, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, необхідно прийти до висновку, що особа, яка раніше була засуджена за керування транспортним засобом у стані сп`яніння та позбавлена права керування транспортним засобом відповідним судовим рішенням, повинна знати, що повторне вчинення такого правопорушення та свідоме користування правом, якого вона була позбавлена судом, призведуть до її повторного притягнення до відповідальності та застосування більш суворого стягнення. Зокрема, існуюча усталена судова практика надавала передбачувану вірогідність, що вчинення таких протиправних дій призведе до негативних наслідків у виді притягнення до відповідальності. (справа «Балдассі та інші проти Франції» ) Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження такої кваліфікуючої ознаки, як повторність, спростовуються наявністю постанови серії ЕАС №6651779 від 09.03.2023р. якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП з накладенням на неї стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Крім того, апеляційним судом були досліджені відеозаписи, які долучено до матеріалів адміністративної справи (а.с. 5), з яких вбачається, що ОСОБА_1 добровільно сіла за кермо власного автомобіля, який перекривав виїзд з гаража іншому автомобілю, та перепаркувалася неподалік. При цьому, під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 не заперечувала, що вона їздить без водійський прав, оскільки «так всі їздять», і тільки після повідомлення поліцейським про те, що відносно неї буде складено протокол за повторне керування автомобілем, не маючи права керування, ОСОБА_1 почала вказувати, що вона не керує автомобілем з вчорашнього вечора, але зараз необхідно було тільки перепаркувати автомобіль, а іншого водія не було. Дані відеозаписів є належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, оскільки дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та додаткові обставини, які прямо вказують на неї, як на правопорушника, який керував транспортним засобом не маючи права керування. Апеляційний суд, вважає, що наведені докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими і суд першої інстанції поза розумним сумнівом прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про те, що вимоги Правил дорожнього руху не розповсюджуються на прибудинкову територію, оскільки вказані правила встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих правил. Апеляційний суд вважає, що доводи про те, що працівники поліції спровокували ОСОБА_1 на вчинення правопорушень та переслідували її з метою притягнення до адміністративної відповідальності, не відповідають дійсності, оскільки сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що вищевказані правопорушення були вчинені правопорушницею внаслідок свідомого нехтування законом та її впевненості в тому, що вона має право керувати транспортним засобом в межах прибудинкової території. Апеляційний суд враховує, що ЄСПЛ під провокацією (поліцейською) розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб`єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто отримати докази та порушити кримінальну справу (справа «Раманаускас проти Литви»). Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що негласні операції повинні проводитися пасивним шляхом за відсутності тиску на заявника для вчинення ним злочину за рахунок таких засобів, як прийняття на себе ініціативи в контактах із заявником, наполегливе спонукання, обіцянку фінансової вигоди або звернення до почуття жалю заявника. (справа «Тейшейра де Кастро проти Португалії») Разом з тим, зі змісту матеріалів справи вбачається, що працівники поліції не проводили негласну операцію стосовно ОСОБА_1 , а діяли відкрито, відповідно до наявної ситуації, не підбурювали її до вчинення правопорушення шляхом наполегливих спонукань та обіцянок і не вчиняли дій, які переконували її в необхідності порушити закон, а діяли в межах своїх повноважень, намагаючись забезпечити безпеку дорожнього руху. Зокрема, сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що поліцейські з`явились на місці події за викликом у зв`язку з тим, що припаркований у дворі автомобіль, унеможливлював виїзд з гаражу. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що працівники поліції дійсно мали можливість запобігти вчиненню правопорушень, за умови, що знали про те, що ОСОБА_1 позбавлена права керування транспортними засобами за рішенням суду та має намір самостійно перепаркувати належний їй на праві власності автомобіль. Апеляційний суд звертає увагу на те, що реформування патрульної поліції неодноразово визнавалось однією із найуспішніших реформ в країні, внаслідок якої вдалось істотно покращити професійний рівень та доброчесність працівників поліції, а тому сумніви в законності дій працівників поліції у даному випадку носять суто вірогідний характер є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю доказів, які досліджені судом та повністю узгоджуються між собою. Апеляційний суд приймає до уваги, що матеріали адміністративного провадження не містять жодних обґрунтованих відомостей щодо неправомірних дій працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд враховуючи, що презумпція невинуватості є одним з основоположних конституційних принципів судочинства, вважає, що доводи апелянта про провокацію вчинення правопорушення та переслідування, можуть бути належним чином перевірені в межах відповідного кримінального провадження, оскільки містять твердження про перевищення посадовими особами своїх повноважень та вчинення кримінального правопорушення. У рішенні ЄСПЛ від 25.03.2021 по справі «Сміляніч проти Хорватії», суд наголошує, що автомобілі можуть стати небезпечними через безвідповідальне чи необережне використання і можуть спричинити суспільну шкоду, тому держава повинна прагнути запобіганню ДТП, забезпечуючи за допомогою адекватних мір стримування та превентивних заходів дотримання відповідних правил, спрямованих на зниження ризиків небезпеки необережної, безвідповідальної поведінки під час дорожнього руху. Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення. При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами. Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки. Суд першої інстанції, враховуючи особу ОСОБА_1 , суспільну небезпеку скоєного, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, характер вчиненого правопорушення, ступінь вини особи, та з урахуванням приписів ч.2 ст. 36 КУпАП, призначив ОСОБА_1 стягнення в межах санкції встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, що відповідає вимогам закону. За таких обставин апеляційний суд вважає постанову суду законною і обґрунтованою та не знаходить підстав для її скасування. Керуючись ст. 294 КУпАП,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 лютого 2024 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв