Постанова Київський апеляційний суд № 756/14848/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи:756/14848/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/2752/2024 Головуючий у суді першої інстанції: Белоконна І.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючий - Немировська О.В., судді - Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. секретар - Черняк Д.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про захист права власності шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року встановив: у листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» (далі - КП «Світоч») ОСОБА_2 від 17.12.2018 №44662982 згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого з 10.09.2019 було Акціонерне товариство «Альфа-Банк», а з 01.12.2022 - Акціонерне товариство «СЕНС БАНК»), а також просив скасувати запис про право власності № 29495320 від 12.12.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, внесений на підставі рішення державного реєстратора КП «Світоч» ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.12.2018, індексний номер 44662982. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року в задоволенні позову було відмовлено. Позивач подав апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, не надано належної оцінки доказам по справі. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача - ОСОБА_3 , обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Звертаючись до суду зданим позовом, позивач вказував, що 14 березня 2008 року між АТ «Укрсоцбанк» та ним було укладено Іпотечний договір № 014-581-ЗЖ, згідно умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту № 014-581-КЖ від 14 березня 2008 року, нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,8 кв. м. Сторони погодили, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання виключно на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому ст. 37 Законом України «Про іпотеку», однак такий договір не було укладено. Державним реєстратором КП «Світоч» ОСОБА_2 17.12.2018 право власності на вказану вище квартиру було зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк» на підставі Договору іпотеки (запис про право власності № 29495320 від 12.12.2018). Реєстрація права власності за АТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки відбулась незаконно без дозволу органу опіки та піклування, оскільки станом на дату проведення оспорюваної державної реєстрації у квартирі постійно проживали та були зареєстровані його неповнолітні діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жодних вимог про усунення порушення основного зобов`язання, зазначених державним реєстратором як підставу для реєстрації права власності на спірну квартиру, він від АТ «Укрсоцбанк» не отримував, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, не зважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідачем не було надано державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, на спірне нерухоме майно 24.04.2018 було накладено арешт, у зв`язку з чим державним реєстратором були порушені вимоги ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року в задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості обов`язкового укладання окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, з матеріалів реєстраційної справи № 1723897680000 судом встановлено, що письмову вимогу про усунення порушення умов кредитного договору з наслідками звернення стягнення іпотечного майна АТ «Укрсоцбанк» було направлено позивачу на адресу іпотечного майна ( АДРЕСА_2 ), а також на адресу місця проживання позивача ( АДРЕСА_3 ). Обидві письмові вимоги позивачем отримано особисто 11.09.2018, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення відправлення, неповнолітні діти позивача на час укладення Договору іпотеки не проживали в спірній квартирі, оскільки народились після укладення договору, обтяження предмета іпотеки зареєстроване раніше, ніж накладення арешту на вказану квартиру на підставі постанови державного виконавця і позивач не довів, що у нього у власності не знаходить інше нерухоме майно, а спірна квартира використовується як місце постійного проживання. Тому державним реєстратором КП «Світоч» ОСОБА_2 17.12.2018 право власності на вказану вище квартиру було зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», правомірно. Такий висновок суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, оскільки він зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права та не відповідає встановленим по справі обставинам. Відповідно до частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Визначення іпотеки передбачено також у статті 575 ЦК України, згідно з якою іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (частина четверта статті 3 Закону № 898-IV). Відповідно до визначення термінів у статті 1 Закону № 898-IV основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Згідно із чинним законодавством іпотекою забезпечуються зобов`язання або вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 898-ІV іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, установлених статтею 12 Закону № 898-ІV, а саме: у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом статті 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що: «за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №

270. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 указаного Закону). Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Як видно з матеріалів справи, 14.03.2008 між позивачем та АКБ СР «Укрсоцбанк» було укладено Договір кредиту №014-581-КЖ, за умовами якого позичальнику було надано кредит в сумі 108 800 дол. США на строк до 13.03.2023. На забезпечення виконання Договору кредиту того ж дня між сторонами було укладено Іпотечний договір №014-581-ЗЖ, предметом кого є квартира АДРЕСА_1 . Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державним реєстратором КП «Світоч» ОСОБА_2 при проведенні державної реєстрації 17.12.2018 на предмет іпотеки: кв. АДРЕСА_1 було зазначено підставою виникнення права власності: Повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, серія та номер: Б18.03/24, виданий 12.03.2018, видавник: АТ «Укрсоцбанк»; Іпотечний договір №014-581-ЗЖ, виданий 14.03.2008, видавник: АКБ СР «Укрсоцбанк», доказ вручення повідомлення: виданий 11.09.2018, видавник: Укрпошта, Договір кредиту №014-581-КЖ від 14.04.2008, видавник: АКБ СР «Укрсоцбанк». Згідно пунктів 4.1, 4.2 договору іпотеки укладеного 14.03.2008, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим Договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до пункту 4.5 договору іпотеки, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». В пункті 6.2 іпотечного договору сторони визначили, що усі повідомлення за цим договором будуть вважтися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Однак, як видно з матеріалів реєстраційної справи банк надав державному реєстратору 2 ідентичні копії Повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, датовані 12.03.2018. При цьому в Повідомленні зазначено адресата: ОСОБА_6 та адреси - АДРЕСА_4 : АДРЕСА_5 . Предметом іпотеки в Повідомленні вказано: кв. АДРЕСА_6 , а Кредитний договір №048/740832-KRвід 03.10.2008. В матеріалах реєстраційної справи відсутній опис вкладення поштової кореспонденції, який здійснювався відповідачем 07.09.2018. Отже відсутні підстави вважати, що поштові відправлення які були здійснені 07.09.2018 на одну адресу: АДРЕСА_3 є належним доказом направлення відповідачем вимоги - повідомлення від 12.03.2018, яке адресоване іншій особі щодо іншого договору та предмета іпотеки. Також суд першої інстанції не застосував положення п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», (в редакції станом на 17.12.2018) згідно якого для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Доводи апелянта про порушення відповідачем положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиті в іноземній валюті» (Закон № 1304-VII) є безпідставними, оскільки підпунктом 1 пункту 1 вказаного Закону, який набрав чинності 07.06.2014, передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Позивачем не наведено доказів що спірне нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року (справа №520/13067/17) міститься правовий висновок, згідно якого спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином мало місце порушення відповідачем вимог договору та норм чинного законодавства щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності, у зв`язку з чим, порушене право позивача щодо переходу права власності на нерухоме майно до відповідача шляхом скасування державної реєстрації права власності та державної реєстрації прав на спірне майно за відповідачем, підлягає захисту. Наведене узгоджується з правовим висновком, який мітиться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), у якій вказано, що суди зробили обґрунтований висновок, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання іпотекодавцем письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року (справа №759/5454/19) вказується, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ній. Таким чином, позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру, яка є іпотечним майном, підлягає задоволенню. Разом з тим, заявлені позивачем вимоги до державного реєстратора задоволенню не підлягають з огляду на наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 зробила висновок про те, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі. Зміст і характер відносин між учасниками справи в цій справі, вказують, що спір у позивача виник саме з правонаступником АТ «Укрсоцбанк» з приводу порушення його права власності на спірне нерухоме майно внаслідок реєстрації за ним такого права, а державний реєстратор є неналежним відповідачем, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до нього, необхідно було відмовити у зв`язку з пред`явленням їх до неналежного відповідача, тобто з інших правових підстав. За таких підстав слід відмовити в задоволенні позовних вимог до державного реєстратора, як заявлений до неналежного відповідача. Також не підлягає задоволенню вимога про скасування запису про державну реєстрацію з наступних підстав. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 545/1883/20 (провадження №61-5728св21) вказано, що: «на підставі статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення і в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення становища, що існувало до порушення, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за банком призведе до відновлення порушених прав позивача, і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких, як поновлення права власності та скасування запису про реєстрацію права власності, який є неналежним способом захисту порушеного права». Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, яке полягає у незастосуванні закону, який підлягає застосуванню. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. 367, 368, 376, 382 ЦПК України суд, постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов задовольнити частково та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Світоч» ОСОБА_2 від 17.12.2018 №44662982про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «УКРСОЦБАНК». В задоволенні іншої частини вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 921 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 16 квітня 2024 року. Головуючий Судді