Постанова 4803 № 200/21349/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4436/21 Справа № 200/21349/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О. Категорія 5 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Деркач Н.М., Пищиди М.М. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Ліани Леонідівни, акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, - В С Т А Н О В И Л А : У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л.Л., акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 квітня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором № DNHDGA00000413 від 13 квітня 2007 року був укладений Договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , яка належала позивачці на праві власності на підставі Договору дарування від 18 квітня 1997 року. Позивачка вказує, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 листопада 2016 року, зареєстрованим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л., ПАТ КБ «Приватбанк» став власником спірної квартири за вказаною адресою. Вважає, що вищевказане рішення є незаконним, оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області 04 лютого 2014 року, вже було звернуто стягнення на предмет іпотеки за вказаним Кредитним договором. Однак, не зважаючи на норми законодавства, положення Договору іпотеки та наявності рішення суду, яке набрало законної сили щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNHDGA00000413 від 13 квітня 2007 року, ПАТ КБ «Приватбанк» використав ще один спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом використання позасудового порядку, а саме, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 ЗУ «Про іпотеку», обравши перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Окремо позивачка наголошує на тому, що будь-яких письмових вимог про усунення порушень, які мав надіслати іпотекодержатель іпотекодавцеві та боржникові, перед застосуванням звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом використання позасудового порядку, позивачка не отримувала. Окрім цього, позивачка вказує на відсутність оцінки предмету іпотеки в матеріалах реєстраційної справи, що на думку такої сторони унеможливлює здійснення державної реєстрації на спірну квартиру за іпотекодержателем. Враховуючи викладене, позивачка просила визнати протиправним та скасувати рішення від 30 листопада 2016 року, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме, квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л., та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 17732854 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «Приватбанк», на нерухоме майно, а саме, квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково, а саме: скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 17732854, що був чинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л. про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «Приватбанк» на квартиру АДРЕСА_3 . В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду мотивоване тим, що скасування вказаного запису № 17732854 є належним способом захисту прав та інтересів позивачки, оскільки рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав про внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію відразу після його прийняття. При цьому, відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог до приватного нотаріуса, - суд першої інстанції виходив з того, що позов в цій частині пред`явлений до неналежного відповідача. В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга Банку обґрунтована тим, що факт вручення позивачці повідомлення про усунення порушень підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з її особистим підписом про отримання. Крім того, апелянт зазначає, що позивачкою не доведено та необґрунтовано заявлені позовні вимоги, не наведено жодної норми матеріального права порушеного з боку відповідача. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 17732854, що був чинений приватним нотаріусом про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «Приватбанк» на квартиру АДРЕСА_3 , - суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою обрано вірний спосіб захисту порушеного права. При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса, - суд вважав, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем по справі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_1 на підставі Договору дарування від 18 квітня 1997 року. Встановлено, що 13 квітня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № DNHDGA00000413. 13 квітня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором № DNHDGA00000413 від 13 квітня 2007 року був укладений Договір іпотеки № DNHDGA00000413, предметом якого є квартира АДРЕСА_3 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року вирішено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNHDGA00000413 від 13 квітня 2007 року в розмірі 54 045,81 доларів США, що за курсом НБУ складає 430 204,66 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_3 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки Закритим Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Приватбанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. 30 липня 2011 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено додаткове рішення, яким доповнено рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року, а саме, в резолютивній частині рішення доповнено вказівкою про те, що сума заборгованості за кредитним договором № DNHDGA00000413 від 13 квітня 2007 року в розмірі 54 045,81 доларів США, що за курсом НБУ складає 430 204,66 грн. складається із: заборгованості по кредиту 34 234,34 долари США, що за курсом НБУ складає 272 505,35 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом 9 642,44 долари США, що за курсом НБУ складає 76 753,83 грн.; заборгованості по комісії за користування кредитом 1 883,93 долари США, що за курсом НБУ складає 14 996,0828 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором 5 681,58 долари США, що за курсом НБУ складає 45 225,38 грн.; штрафу (фіксована частина) 31,41 долари США, що за курсом НБУ складає 250,0236 грн.; штрафу (процентна складова) 2 572,11 долари США, що за курсом НБУ складає 20 473,9956 грн.. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2014 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року змінено, а саме, доповнено абзац другий його резолютивної частини реченням наступного змісту: «З початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій». В іншій частині заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року залишено без змін. Встановлено та не спростовувалась сторонами та обставина, що вказане судове рішення боржником фактично не виконано, заборгованість за кредитним договором від 13 квітня 2007 року не погашена. ПАТ КБ «Приватбанк», як іпотекодержатель, було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у вигляді вказаної квартири шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки від 13 квітня 2007 року. 22 листопада 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л.Л. для реєстрації права власності за іпотекодержателем на предмет іпотеки у вигляді квартири АДРЕСА_3 . 30 листопада 2016 року приватним нотаріусом було проведено державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» із внесенням відповідного запису за № 17732854 про таку реєстрацію до бази даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у вказаній редакції). Згідно із ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Статтею 36 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Відповідно до п. 22 вказаного договору іпотеки від 13 квітня 2007 року, що було укладено між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V ЗУ «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Таким чином, в даному випадку укладений між сторонами договір іпотеки передбачав застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання за кредитним договором. У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель повинен надсилати іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (стаття 35 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин). Таким чином, за змістом ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку». Вбачається, що матеріали справи містять вимогу (повідомлення) банку до позичальника про усунення порушень кредитного договору № 715 від 10 липня 2016 року. Разом із цим, матеріали справи не містять докази отримання саме цієї вимоги (повідомлення) позивачкою по справі, як боржником за кредитним договором. В обґрунтування своїх доводів щодо отримання вказаного повідомлення боржником, банком було надано повідомлення підприємств поштового зв`язку про вручення ОСОБА_1 поштової кореспонденції 11 серпня 2016 року. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не взяв до уваги вказаний доказ, оскільки він не відповідає такому критерію як достатність. Зокрема, зі змісту вказаного повідомлення підприємства поштового зв`язку не вбачається, яку саме поштову кореспонденцію було отримано адресатом. У свою чергу обставина отримання саме такої вимоги представником позивача під час розгляду справи не визнавалась та оспорювалась. Оскільки між датою надсилання такої вимоги (10 липня 2016 року) та датою начебто її отримання (11.08.2016 року) пройшов значний проміжок часу, і банком не надано доказу того, яке саме вкладення у рекомендований лист було надіслано адресату за вказаним повідомленням про вручення поштової кореспонденції, суд обґрунтовано вважав недоведеною обставину отримання саме цієї вимоги (повідомлення) позивачкою, як боржником. Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац 1 ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Так, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зокрема, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (пункт 57 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (п. 4 ч. 1, абзац 1 ч. 2 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на квартиру за АТ КБ «Приватбанк»). Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку висновку про те, що за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на квартиру за ПАТ КБ «Приватбанк», зокрема документу який беззаперечно підтверджував факт отримання боржником вимоги банку про усунення порушень кредитного договору, така реєстрація проведена з порушенням вимог ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у їх відповідній редакції. Суд вірно вважав, що в даному випадку саме скасування вказаного запису № 17732854 є належним способом захисту прав та інтересів позивачки, оскільки рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав про внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію відразу після його прийняття, а тому позовні вимоги підлягають лише частковому задоволенню, шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 17732854, що був вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л., про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «Приватбанк» на нерухоме майно, а саме, квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса, суд вірно вважав, що позов в цій частині пред`явлений до неналежного відповідача, з огляду на наступне. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача. Спір про скасування запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно необхідно розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Аналогічний за своїм змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16. Встановивши, вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язуваний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Доводи апелянта в скарзі про те, що факт вручення позивачці повідомлення про усунення порушень підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з її особистим підписом про отримання, колегія суддів вважає необґрунтованими, так як наявні в матеріалах справи докази не підтверджують отримання позивачкою як боржником письмового повідомлення АТ КБ «ПриватБанк», в якому останній повинен був повідомити, що вона є боржником за кредитним договором із зазначенням суми кредитної заборгованості, необхідність усунути порушення. Більш того, суд першої інстанції з цього приводу вірно вказав, що між датою надсилання такої вимоги (10 липня 2016 року) та датою начебто її отримання (11 серпня 2016 року) пройшов значний проміжок часу, і банком не надано доказу того, яке саме вкладення у рекомендований лист було надіслано адресату за вказаним повідомленням про вручення поштової кореспонденції. Також, колегія судді звертає увагу, що Банком не додано квитанції поштового відділення зв`язку, що надається при відправлені листа з повідомленням про вручення. Тобто, із вказаного поштового повідомлення, в якому дата подання значиться 08.08, а дата отримання 11.08.16 не можливо встановити, що було направлено на адресу позивачки, оскільки повідомлення датоване 10 липня 2016 року. Твердження апелянта про те, що позивачкою не доведено та необґрунтовано заявлені позовні вимоги, не наведено жодної норми матеріального права порушеного з боку відповідача, - колегія суддів також вважає безпідставними, необґрунтованими, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Більш того, апелянт ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції на спростування позовних вимог не надав належних та допустимих доказів, а тому його твердження є лише припущеннями, тоді як рішення не може ґрунтуватись на припущеннях. Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Н.М. Деркач М.М. Пищида